Він читає Рея Бредбері і готує паелью, їздить на ровері, «калатає» асфальт і пише оригінальні вірші. Він – чиновник-«неформал», Іван у третьому коліні – директор департаменту інфраструктури і туризму Волинської ОДА Іван Іванович Мирка.
Редакція Першого довго думала, у якій спецрубриці публікувати це інтерв’ю, але зрештою – ми не могли його не зробити. Адже, відкинувши весь буденно-чиновницький офіціоз, Іван Мирка – реальний фахівець у своїй справі і просто мегацікава особистість. А ще за дивним збігом обставин саме сьогодні, 6 червня, він святкує чотири роки перебування на посаді директора департаменту і туризму.
– Чому обрали шляхобудівельну галузь – не хотіли полишати справу батька?
– Мій батько колись так само керував дорогами в області працював у тодішньому Луцькавтодорі і в ШБУ (шляхо-будівельне управління, – Авт.) і завжди мене вчив чомусь новому. Батько постійно носив мені з роботи читати свої записники і з самого дитинства брав з собою на дороги.
Мій батько, напевно, був мені кращим батьком, ніж я своїм дітям.
Тому після навчання в школі я навіть пішов на практику до батька. Почав я з шляхового робітника і виріс до майстра шляхового покриття та завідувача цеху. Був і «завгаром», виконробом і навіть керівником підприємства. Пройшов увесь шлях від А до Я.
Вчився я в Луцьку на ПЦБ. Потім отримав гарну можливість і 2 роки провчився в Німеччині. Після чого ще 4 роки в транспортному університеті на автомобільних дорогах і аеродромах. А зараз ще й навчаюсь у академії державного управління. Тому дороги та інженерія – це моє з самого малого.
– Зрештою, як вам вдалось отримати посаду директора департаменту?
– Я прийшов на посаду у 2014 році. У ті буремні часи у багатьох людей з’явилося усвідомлення та й виникла потреба йти у владу і щось міняти в цій країні. Тому, аби змінити щось на краще – треба було йти в органи влади. Я для себе прийняв таке рішення і згодом мені навіть було прикро, що багато моїх знайомих не прийняли такого рішення для себе.
По нині на неконструктивну критику в соцмережах про те, що «нічого не змінюється» я реагую однозначно: змінюють все живі люди - в себе вдома, на вулиці, на роботі.
І тільки тоді коли хтось свідомо візьметься за справу і буде робити щось на краще - ці зміни будуть помітні. Змогли напружитись – зробили революцію. Тепер треба напружитись і працювати на якісь реальні результати.
– Що у вас змінилось і чим були вражені з приходом на державну службу?
– За час моєї роботи на посаді у мене дуже змінився кругозір і розуміння того, як усе працює в Україні і як повинно бути насправді. Я дізнався багато нових речей і моє ставлення до певних моментів почало кардинально відрізнятися.
Я вивчив, як працює держава і що треба робити, щоб зміни відбувалися на краще. Цілком бачу, що всіма тими важелями, які були і є у влади – це можна робити. Усе залежить від персональних якостей людини, яка тримає ці важелі в своїх руках.
Зараз продумують різні системи, аби унеможливити вплив людини на певні процеси, але я точно впевнений: те, що відбувається у нас на державній службі – це показник персональних якостей людини і розвиток законодавства. Мені імпонує те, що тривають реформи, в тому числі у дорожній галузі, до якої я був причетний і розвитком якої я займався.
– Тобто одним з кращих показників роботи департаменту розвитку інфраструктури для вас є будівництво доріг? А як же транспорт?
– Наша адміністрація давала найбільше пропозицій в Україні. Ми були активні і відвідували всі засідання в Києві. Тому й показники нашого департаменту непогані – Луцьк-Львів, Луцьк-Володимир і той напрямок, який ми почали ремонтувати до Ковеля. Це результат того, що тут в департаменті над цим багато працювали. Транспортом хотілося займатись більше, але займались скільки могли.
Транспорт відображає стан нашої економіки і показує, як розвивається міграція в області. Дороги і транспорт - ті галузі, які тісно пов’язані між собою.
Будуючи дорогу на Львів, ми облаштували зупинки та пандуси. Гарна дорога – і одразу транспортний потік у львівському напрямку наладився, а від цього – покращилось перевезення. Те саме у володимир-волинському напрямку. Нині робляться зупинки і пандуси.
Щодо транспорту, то чудовим прикладом нашої робота є запуск з Волинської обласної лікарні до рожищенської райлікарні сучасного низькополого автобуса для людей з обмеженими фізичними можливостями. Це теж показник роботи департаменту, чим я пишаюсь. Коли є хороша координація роботи – є хороший результат. Тому мені цікаво тут працювати і думаю результати нашої роботи ще будуть помітні волинянам.
– Скільки кілометрів доріг вам вдалось відремонтувати і прокласти за 4 роки роботи на посаді?
– Особисто мені? Я скажу відверто – це результат роботи всього нашого колективу. В першу чергу ми працювали над обласним дорожнім фондом, аби зосередити і скоординувати максимальну кількість коштів на об’єкти. Якщо ми говоримо про 70 з лишком кілометрів до Львова чи 80 кілометрів до Володимира, то це чіткі і зрозумілі об’єкти. Це дійсно той ремонт, який всі побачили і оцінили.
Якщо ми говоримо про сотні кілометрів ямкового ремонту, то цього особливо ніхто не розуміє і не бачить. Розуміння приходить лише тоді, коли маршрутка їде чи не їде тією дорогою.
Але це теж своєрідні наші здобутки. Велике бажання – це об’їзна дорога навколо Луцька. Дуже хочеться її зробити і у нас вже відбувається тендер.
– Розкажіть детальніше про цей проект, адже об’їзна дорога була запланована ще у генеральному плані Луцька, однак через низку питань – її так і не збудували.
– Це не є така об’їзна, яка мала бути насправді. Бо згідно генплану Луцька, це мала бути нова дорога навколо міста. Фактично це є приміська дорога, яка йтиме через Боратин. У нас є дорога з Луцька на Рівне, зробивши напрямок на Львів і на Володимир, і не робити об’їзну – це означає приректи місто на величезний транспортний потік, який збільшився.
Тому ця дорога є логічною. І у співпраці з міською радою, і Боратином - народився такий об’єкт, кошти на який виділено з дорожнього фонду. Виготовлено проектно-кошторисну документацію і запущено тендерні процедури. Я думаю, що вже наступного року Луцьк буде мати гарну об’їзну дорогу через Боратин.
– В чому основна проблема доріг – брак коштів чи їх просто не вміють будувати?
– Коли я прийшов на посаду, казав: «Хто буде звертати увагу на дороги – той стане національним героєм». Адже якісні дороги повинні стати нашою національною ідеєю. Усе просто – 6500 кілометрів доріг. На них виділялося щороку 100 мільйонів гривень.
На дороги місцевого значення Укравтодор взагалі не звертав увагу. Максимум – грейдерування.
І коли ми ці дороги об’їжджали, дивилися та інспектували – ми розуміли, що інколи нема з ким говорити про це. Коли та дорога лісом заросла і там немає ніякого покриття… Чи коли грунтова дорога пішла в іншу сторону, а дивлячись на карту, проектанти говорять «вона тут ліворуч має йти».
Нам на адміністрацію скинули все отаким «болотом». Раніше просто не звертали уваги на ці дороги, бо були першочергові завдання – зробити міжнародні, національні та регіональні дороги, які повинні ремонтуватись у першу чергу. Коштів виділяли мало. Тому звичайно до місцевих доріг нічого не доходило.
Проблема ще й в тому, що не було спеціального закону, який би фінансував дорожню галузь з чітких видів податків. На сьогодні ця реформа запущена, є дорожній фонд. Так, його не вистачає. Такого самого дорожнього фонду у тій же Польщі теж не вистачає, тому вони залучають європейські кошти. Але перший крок вже зроблено.
– Що це таке дорожній фонд і на яку суму може розраховувати Волинь?
– Дорожній фонд – це серйозні фінансові вливання. Це 900 мільйонів на всі державні і місцеві дороги, які є на Волині: 500 - на державні і майже 400 - на місцеві. Такого не було ще ніколи!
Результату за один день не буде. Це має бути планова, програмна робота, яку дорогу і в якій послідовності ми робимо. І ми цей план виконуємо.
Програму, яку писав департамент інфраструктури у минулі роки, ми можемо виписати остаточно, бо вже є нове законодавство. Вона буде подаватися на сесію обласної ради. Будемо йти крок за кроком за цією програмою і я думаю з цього року дороги місцевого значення підуть у плюс. Це вказує на те, що дорожня реформа відбулася і наслідки її позитивні.
– Однак Волинь, окрім вливань з державного дорожного фонду, непогано освоювала кошти, отримані у рамках митного експерименту. Чи ці кошти вже увійшли сюди?
– Митний експеримент це зовсім інше. Якщо говорити про обласний дорожній фонд, то це – всі гроші, які передбачені на дороги області. Державний дорожній фонд – це державний бюджет, де чітко вказано, з яких податків і в яких відсотках куди йдуть кошти. Тобто 60% - на дороги державного значення і 35-40% на дороги місцевого значення. Ще 5% перепаде на безпеку руху.
Всі відсотки прописані і в залежності від класу і протяжності доріг області ці гроші надходять в автоматичному режимі. Тому, маючи 400 мільйонів на місцеві дороги – ми плануємо роботи, служба автомобільних доріг має з державного дорожнього фонду 500 мільйонів – планує свій об’єм роботи, і маючи окремо кошти з митного експерименту, ми плануємо ще інші роботи.
В минулих роках усе було досить прогнозовано, адже було зрозуміло, як іде митний експеримент. Існував план на рік згідно надходжень і перелік об’єктів. Вже зараз, згідно внесених змін у процедуру формування митних коштів в обласний бюджет, ми можемо орієнтовно планувати роботу лише поквартально. Ті кошти, які вже є – Укравтодор їх бачить і вони йдуть виключно у державний дорожній фонд, де вирішують на що і в яку область вони їх скерують.
Наразі наше першочергове завдання – доробити дорогу на Володимир, на що потрібно 240 мільйонів гривень.
Це є той обсяг коштів, необхідних для завершення ремонту дороги. І бюджетний комітет ВР погодив виділення цих коштів.
– Тобто віднині Київ вирішує, які дороги на Волині будуть «латати» за кошти, отримані від перевиконання бюджетних планів Волинської митниці?
– Усе залежить від наявності коштів і прийнятого рішення. Якщо в нас є дорога і ми приймаємо рішення її зробити, то ми можемо за свій бюджет лише «підлатати» ямки, бо більше грошей в нас нема. Звідси і виникає проблема поганих доріг.
Ніякий іноземець не піде в житті на це сміття, а ми мусимо і втрачаємо свій презентаційний вид.
Інша справа коли замовник все-таки має фінансовий ресурс. Тому ми повинні прийняти правильне рішення: дослідити дорогу, визначити якого ремонту вона потребує, виготовити проектно-кошторисну документацію, згідно якої зробити це покриття на 5 і більше років, та забути про таку проблему.
Але ще важливо, щоб на таких об’єктах працювала трансбезпека, аби по цій дорозі не їздили перевантажені фури, які руйнують навіть все нове. Тому для нас важливі не лише гроші, а й правильне прийняття рішень.
Прозорий тендер, договір і контроль якості – ці всі речі дають змогу суттєво реформувати не лише дорожню галузь країни, а й показати високий результат. Реформою дорожньої галузі і новим законодавством вже до 2020 року розписано, як усе йтиме і скільки буде коштувати дорога, як буде збільшуватися фінансування і хто має контролювати якість.
Ці питання закладені в реформі і тільки комплексне виконання цих заходів дозволить нам ремонтувати дороги в плюс, а не в мінус.
– Може банально, але скільки на Волині коштує кілометр дороги?
– Це моє улюблене запитання… А скільки коштує мобільний телефон?
– Дивлячись якої марки та моделі… ну і плюс – що всередині…
– Ось і все – ви самі відповіли на своє питання.
Просто є різна ширина дороги, різний набір робіт, а від цього і ціна коливається від 6 до 10 мільйонів. Десь дорога шириною 9 метрів може коштувати 6 мільйонів, а там, де треба було підсилювати чи робити розширення, то може піти і цілих 10 мільйонів. А десь потрібно ще й встановити освітлення, бар'єр або пункт вагового контролю. Там вже зовсім інша вартість. Тому ціна кілометра може коливатися від 6 до 14 мільйонів гривень на ремонт доріг державного значення, якщо робити поточний середній ремонт.
– Тому у нас здебільшого роблять ямковий ремонт?
– Поточний середній ремонт - це той ремонт, який часто плутають з капітальним. Він схожий за параметрами. Просто на місцевих дорогах люди хочуть всюди асфальт.
Орієнтовно, щоб провести більш-менш нормальну дорогу місцевого значення з асфальту – треба 3,5-5 млн грн. І це ще дивлячись в якому вона стані.
Це дійсно великі кошти. Якщо говорити про те, що у нас в середньому на дороги в одному районі закладено 15-14 мільйонів, то за ці кошти можна буде зробити орієнтовно 3-5 км дороги за дорожній фонд і перевести її в асфальтобетон.
Врахуйте, що 5 кілометрів – це середня відстань між населеними пунктами в сільській місцевості, тому, думаю, це гарний результат і це треба робити крок за кроком.
З кожним роком відсоток тих платежів з державного дорожнього фонду буде більшати. Ми зараз працюємо на 50% від дорожнього фонду, в наступному році буде 75%, в 2020 році - десь біля 100%. Завдяки розвитку доріг – буде розвиватись і економіка області. Але мушу зауважити, що без міжнародних донорів і закордонної технічної допомоги нам не обійтися
– Тобто дороги в кредит?
– Я думаю, що це непоганий варіант, адже дороги – це артерії. Вважаю, що брати гроші в кредит на дороги - це непогана річ. Уряд йде в правильному напрямку і буде намагатися залучати міжнародну технічну допомогу і кошти. Ми обрали європейський вектор розвитку і чим швидше ми будемо інтегруватися в Європу – тим швидше потрібно розвивати цей напрямок.
– А платні дороги… Наскільки це реально на Волині?
– Перш за все треба розуміти, як відбираються об'єкти. Вони можуть з’являтися там, де є рух комерційного транспорту.
Треба порахувати, що це нам може дати і прийняти стратегічне рішення. Якщо є така потреба, то платні дороги можна запускати. Вони можливі там, де щодня протягом року їздить комерційний транспорт, де дороги підводять до морських портів чи елеваторів.
– Коли призначили Олександра Савченка губернатором, то він наголошував, що буде прискіплива увага до доріг. Певно, саме з цим пов’язана реорганізація департаменту?
– Рішення у структурі держадміністрації приймає голова і він управлятиме так адміністрацією, аби давати той результат, який у нього вимагає Президент. Ми, державні службовці, повинні максимально ввести його в курс справи і показати, як буде краще. Але далі рішення приймає голова. Тому і за це рішення він буде персонально відповідати, а ми повинні його підтримати і виконати свою роботу максимально якісно.
– Але зрештою – дороги у вас забирають?
– Так, наш підрозділ надалі не буде займатися дорогами. В адміністрації створюється департамент регіонального розвитку. Вже всі, мабуть, бачили розпорядження про створення. Всі питання по дорогах передаються у цей департамент. Туди йде відповідний колектив, який продовжить розпочату роботу.
Ніколи Іван Іванович нічого не робив сам. Це все - результат злагодженої роботи колективу.
– А яка ситуація з демаркацією північного кордону з Білоруссю?
- Наразі є уповноважений, який займається демаркацію кордону. Це посол Сергій Бороденков. Була делімітація, тепер проводиться демаркація. Її просто треба провести – розібратися, закрити і поставити на цьому крапку і не політизувати це питання.
Баланс там майже нульовий. Це інженерна справа. Це конкретні речі - конкретний стовпчик, який має стояти в конкретному місці і він повинен стояти так, щоб наявна інфраструктура могла обслуговуватися чи білоруською, чи українською стороною. Щоб не було такого питання, що половина дамби наша, а половина – їхня.
– Наскільки Волинь може бути привабливою для туристів?
– Перш за все ми розуміємо, що Шацьк і Світязь – це бренд, який знають по всій Україні.
Але це можна дуже легко втратити. Сюди приїжджає велика кількість людей і з Національного парку можна зробити смітник. Хороший відгук поширюється дуже повільно, а реакція на поганий відгук – миттєва. Це все лавиноподібно обриває бажання людей, туди приїздити.
– Шацьк – курорт. Що це буде?
– Шацьк-курорт треба розвивати і якщо ми маємо центральний пляж у селі Світязь - там має бути справжня «цукерочка», а не стихійне збіговисько. Що було раніше – стихійна торгівля, купи сміття і невпорядкована паркова. У розпал сезону неможливо було тією дорогою проїхати.
Багато людей говорять, що не треба на Світязі нічого робити – «хай буде все так, як було». Ні! Не може такого бути!
Там є дорога, яка примикає до цього пляжу. Вона в нас є в митному експерименті і ми вже подали її на тендер. Зробимо підпірну стінку, освітлення, тротуар, лавки, місця для паркування, велодоріжку.
Адміністрація парку має власний проект щодо частини дороги і пляжу. Вони мають теж гарно все облаштувати. А частину з другої сторони дороги має зробити бізнес. Він має прибрати ці всі «шкалабуди»… Там є дійсно гарні речі, але є і страшні. І лише спільно ми можемо зробити цю цукерку і скоро усі побачать, як воно має бути гарно і культурно. Для мене це першочергове завдання в цьому році.
– У чому буде родзинка «Шацьк-курорту», окрім екологічно-чистих озер і лісу?
– Ми знайшли мінеральну воду і дослідили її властивості. На мою думку, дослідження лікувальних властивостей цієї зони мають бути продовжені. Це, звісно, потребує коштів, але вони невеликі в порівнянні з тим, що ми отримаємо в результаті. А отримати ми можемо цілодобовий курорт, який не працюватиме 2-3 місяці в рік, зриваючи туристичний збір більше, ніж місто Луцьк за весь рік.
Це має бути круглорічний курорт, куди люди будуть їздити цілодобово.
Там з’являться нові робочі місця. Це мінеральна вода, яку можна пити і приймати процедури. Також там є сапропелі, торф, гарні озера, ліси зі фітонцидами і чисте повітря, де немає ніякого виробництва у 100-кілометровій зоні навколо. Це все треба зберегти і розвивати з розумом, аби не втратити цінність.
– Над чим працюєте зараз?
– У нас в планах - програма розвитку туризму. Вона чітко прописана, з конкретними заходами і очікуваним результатом. Її треба профінансувати і виконувати. Не буде фінансування – не буде виконання. В цьому році ні копійки не виділено на реалізацію цієї програми. Про що можна ще говорити.
У нас елементарно ніколи не було туристичного сайту на Волині, який би про це розказував. Зараз він працює і його треба наповнювати. Це цікавий класний сайт із подіями, з календариком заходів, перевіреними місцями, куди можна поїхати і отримати позитивний досвід.
Ми продовжуємо популяризувати туристичний бренд Волині в Україні, адже виходимо не лише на всеукраїнський, а й на європейський рівень, маючи туристичний продукт. Але, на жаль, через відсутність фінансування у нас зараз залишилися лише ті заходи, які не потребують фінансування. Щоправда вони мають зовсім інший ефект.
Усі депутатські комісії рекомендують нашу програму до прийняття, а сесія обласної ради – просто не приймає.
– Ви дещо не вписуєтесь у стандартне уявлення державного службовця, є неформатним чиновником, що відзначають навіть користувачі соціальних мереж.
– Може дійсно я і неформальний, бо в мене завжди і на все є своя думка. В тому числі і професійна. Я не бачу різниці між посадовцем і пересічною людиною. Хтось вважає, що це якась інша каста, але для мене це ті самі люди.
– Звідки черпаєте натхнення для своїх чудернацьких віршиків, які часто публікуєте у Facebook? Не думаєте видати збірку?
– Віршики… Та, певно, є талант якийсь до цього. Я цього не соромлюся. Щодо збірки віршів, то хочу, але часу немає. Планував видати на цю весну, але не вийшло. Нині донька з дружиною малюють ілюстрації, моя сестричка редагує, я – пишу. І зрештою щось має з цього вийти хороше. Я думаю невдовзі десь у кав'ярні або на «Озерному вітрі» ми це презентуємо.
– Напевно, вірші і спорт – це та стихія, де ви ховаєтесь від бурхливого робочого життя?
– Я все своє життя плавав, але десь наприкінці університету зі спортом вже перестало складатися. Почалася робота, сім'я, діти і все було б добре, але на державній службі стало менше часу і почало підводити здоров'я: зайва вага, поганий настрій, тиск, протрузії. Тож 9 місяців тому я прийняв рішення, що вже досить і я вже більше так не можу, я напевно рухаюсь не в ту сторону.
Дякуючи проекту «БудуйТіло» і тренеру, ми почали рухатися зовсім в іншому напрямку і я себе почуваю тепер щасливо. Пріоритети для себе я вже визначив повністю: не так спорт, як фізкультура і здоровий спосіб життя.
– Наскільки я розумію – сім’я вас у цьому неабияк підтримує, адже часто на тренування ви приходите з сином…
– В сина та сама ситуація, що й у батька. Коли я вчився в школі – в житті було багато спорту і було достатньо вільного часу, щоб цим займатися після уроків. А в сучасних дітей цього немає абсолютно, особливо у старших класах. Це просто жах.
Завантаженість навчанням б’є по здоров’ю, адже деякі школи підвищують вимоги до навчання дітей, але вихованням вони фактично не займаються. Зараз у школі дітям дають освіту і науку, а виховання немає.
Разом з тим, діти дуже мало проводять часу з батьками, бо фактично вони майже до четвертої години в школі, потім до ночі виконують домашні завдання. А коли їх вчити життю, де їх навчити допомоги батькам, спілкуванню і підтримці один одного, домашній роботі чи якогось хобі? Де їх навчити класному, цікавому, змістовному життю, яке має прожити людина, а не якийсь робот?!
Тому я досить критично сприймаю усе, що робиться в школі.
Церква і школа – це ті інституції в суспільстві, які формують гарну людину. Якби не ці установи, то, певно, ми вже один-одного давно постріляли б.
Тому я його беру у спортзал для того, щоб він ці дві години витратив на себе і на спілкування з рідним татом.
– Попри брак спілкування з родиною, ви частенько їм готуєте. Що полюбляєте найбільше і чи викроюєте зі свого насиченого робочого життя час, аби відпочити з сім’єю?
– Так, у суботу і неділю - я відриваюсь: готую їм різні смакоти. Готую все, але найбільше люблю готувати м'ясо і овочі - помідори, болгарський перець і баклажани.
Раніше ми з сім’єю кожного тижня десь виривались, але на цій роботі – це взагалі якийсь жах. Четвертий рік живемо у такому темпі. Але намагаємось їздити на дачу у Світязь. Їздимо туди не лише влітку, а й взимку.
– Чим найчастіше керуєтесь у житті?
– Моя улюблена фраза – «Тяжка праця все переможе». Всі успішні люди були трудоголіками. Тому я зробив для себе висновок, що ти ніким не станеш, якщо не почнеш працювати трішечки більше, ніж інші. З цього всього і формується людина. Я дуже радий, що мій кругосвіт і люди, які є в ньому, сприймають це і сприяють в усьому.
Я завжди намагаюсь працювати там, де мені комфортно, там, де мені цікаво і там, де я можу спрогнозувати результат.
А коли є з ким працювати і у вас є спільне бачення та спільні цілі, то я впевнений у результаті. Якщо цього немає – я відразу втрачаю інтерес. Напевно, для мене це буде пріоритетом десь до 45-ти, а далі можна займатися філософськими питаннями.
Текст: Еля КОРОТИНСЬКА (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
Передрук заборонений
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
