Близько тисячі оригінальних ляльок і купа ідей... Наша історія про двадцятитрирічну лучанку, яка уже знайшла себе і справу свого життя.
Уже 8 років Іванка Морем створює абсолютно нові в творчому світі ляльки, які завойовують не тільки український, а й міжнародний ринок. Але про все по порядку.
- З чого починалась твоя діяльність?
- Я не ходила в художню школу, лише зараз розумію, що це – великий мінус. Одного разу мені пощастило стати підсобником в майстерні флористики Каті Федончук. Вчитись мені не було за що, і вона запропонувала виносити інструменти, дивитись, як інші роблять, допомагати дітям, які приходять в цю студію. Це був перший важливий досвід.
- Ідея зробити ляльку була спонтанною? Звідки вона взагалі взялася?
- Тоді я ще й добре малювати не вміла. Хотіла повчитися дизайну, але була певна, що без художньої школи це нереально. Створити образ людини здавалося якимось космічним завданням. Колись мені подарували на день ангела ляльку з сіна, от тоді й зародилась думка, що я хочу теж навчитися чомусь подібному. Мала вдома залишки матеріалів – дротики з флористики, обрізки мережива. То я з тих клаптиків зробила ляльку для своєї подруги. Вона відрізнялася від тих, що я роблю зараз, однак принцип такий самий: тонкі ніжки, довге волосся, словом, копія.
- Де шукала натхнення на початках?
- Ляльки повинні мати схожість зі своїм майбутнім власником. На початках мені навіть не було куди підглянути, аби копіювати когось чи хоча б трохи повторити. На спеціальні замовлення тоді нічого не робила. Згодом люди почали цікавитися чи можна зробити, наприклад, ляльку з коляскою, потім почали приносити фотографії. То я брала за основу колір волосся, тип зачіски, стиль, хобі, щоб мені можна було створити певну картину про людину.
- Хто і навіщо замовляє ляльку, як презент?
- Спочатку якось думала, що частіше всього замовляють на дні народження, але, як виявилось, ні. Дуже багато замовлень на річниці весіль чи просто особливі дати. Замовляють як і жінки своїм чоловікам, чи дівчата хлопцям, так і навпаки. Для мене щоразу замовлення оригінальні. Якщо я більш звикла робити парочки чи поодинокі ляльки, то останнім часом почали замовляти великі родини. Мені здається, вони найоригінальніші. Та одного разу у мене замовили Джека Горобця. Я думала, що це мені не вдасться, але лялька вийшла такою класною, що шкода було аж віддавати. Одне з останніх оригінальних замовлень – лялька, яка тримає ляльку, яка тримає ляльку і так далі, допоки я зможу майструвати.
- Як часто замовляють ляльки за кордон?
- Не так часто, як би хотілось, але тільки недавно ми почали вести магазин на міжнародному сайті творчості. Уже мали 3 замовлення. Раніше часто замовляли з Росії, чимало по Європі, було одне навіть зі Штатів. Наразі в Україні замовляють значно більше, ніж з-за кордону, та я все ж мрію вийти на міжнародний ринок.
- Чи важко знайти потрібні матеріали?
- У Луцьку знаю лише два спеціалізованих магазини, багато деталей доводиться замовляти з-за кордону, щось знаходила в Україні. Раніше купувала тканину з дрібними принтами в секонд-хенді, прала їх, прасувала, вирізала форми. Звертаюся у весільні салони, купую там відрізки фатину, деякі швейні майстерні дають мені клаптики тканини. Коли була за кордоном теж купувала тканину, вона там чомусь цікавіша.
- А патент на вироби уже є?
- Так. Хотіла цього давно, але ніхто мене не підтримував, пояснючи, що патентувати мистецькі твори дуже важко. Там все залежить від найменших дрібниць. Але одного разу, коли я торгувала на Лесі Українки, до мене підійшов чоловік років сорока і почав розхвалювати мої ляльки. Було видно, що він має якесь відношення до мистецтва. Коли дізнався, що в мене немає патенту сказав, що тоді хтось розумніший візьме і скопіює роботи, запатентувавши їх. Я після того знайшла юриста.
- Як твої друзі і родичі ставляться до такого колоритного заняття?
- Друзі мене завжди підтримували, підкидали якісь ідеї, вірили в мою справу. Мама мене завжди підтримує, радіє кожному замовленню та переживає, коли щось стається , розуміє, що це основна робота, тому не сварить, коли по господарству не встигаю допомогти. А тато мої творіння називав пилозбірниками . Та й зараз йому мало віриться, що мої роботи мандрують за кордон, а ця справа рятувала і рятує мене від психологічно важких ситуацій.
- Чи завжди хочеться віддавати роботу новому власникові?
- Не завжди, бо мої ляльки, як діти.... Але після кількох випадків, коли мені було їх дуже важко віддавати, зрозуміла, що треба поміняти до того ставлення. Я переборювала це в собі, бо розуміла, що буде ще багато замовлень. Казала собі уявити, яку вони радість принесуть людям. Тож тепер з легкістю відпускаю кожну. Хвилююся, як вони доїдуть, бачу, як там все пакують на пошті, мені серце болить.Тому інколи хочеться працювати на пошті.
- То ти не хочеш зробити з цієї маленької справи щось масштабне? Запустити конвеєрне виробництво?
- Мені часто говорять, сядь, навчи кілька людей, тобі й легше буде. Але я чомусь не можу. Зовсім не боюся, що хтось піде і буде робити їх на стороні, але це настільки моє...
- Хто твій кумир?
- Я вже дістала всіх Джаредом Лето, але це він. Це мій улюблений персонаж, і він теж знає про мої ляльки. Він мене ретвітнув в 2015. Це була найкраща подія мого життя. Я зробила ляльки всіх учасників групи «30 хвилин до Марсу», то вони перші ретвітнули фото, всі підписники лайкали, писали, але я хотіла, щоб саме він побачив це. Був один такий день, 15 вересня, я повернулася додому з університету, телефон почав постійно вібрувати. Спершу подумала, що він заглючив, зламався. Дивлюсь на нього , а там зверху просто постійно приходять повідомлення. В голові вже з'являлася думка, що це він ретвітнув, але сама в той час ще в це не вірила.
- Найкраща порада, яку тобі будь-коли давали?
- Записувати мрії вже в теперішньому часі. Не «я б хотіла мати...», а «я маю…». Я дуже люблю цю пораду, бо ти себе ніби програмуєш, що щось станеться хороше. Я вже так маю якусь відносну популярність, маю фотоапарат, маю зрештою майстерню, і про море я багато писала, то нещодавно з’їздила.
- Де б ти мріяла опинитись і чим займатись через 10 років?
- Жити біля моря, біля океану...ну, і щоб ляльки залишились зі мною, і я звідти, з того глухого куточка, передавала їх людям…
Спілкувалася Юлія Книш
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
