Олена Коновалова – бойова медикиня у стрілецькій роті Маріупольського батальйону.
Родом з Кривого Pory. До початку повномасштабного вторгнення працювала сигналісткою на шахті, має 12 років підземного стажу, пишуть на сторінці 109-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Олена – мати двох дітей. Старший син служить у лавах прикордонного загону, у березні 2022 року підписав контракт. Молодша донька закінчила школу та вступила до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Сьогодні вже має звання молодшого віце-сержанта. Найщасливіші моменти у житті зараз – це коли всім трьом виходить побачитись:
Коли зустрічаємось, всі троє у формі. Цей «піксель» – він усюди. Сміємось завжди, що вже й не зрозуміло, чиї це речі лежать
Після навчального центру, в липні 2023 року Олена Коноваленко потрапила до лав Маріупольського батальйону. Спочатку служила на стрілецькій посаді. Проте одного разу довелось виконувати обов'язки бойового медика.
Був штурм, медика поранили, і я просто поїхала на евак, будучи стрільцем. Я поїхала його вивозити, у мене все вийшло. Було страшно, був мінометний обстріл, але нічого. Все вийшло, водій – шикарний! Не було сну, не було нічого. Це божевільний режим, божевільний ритм. Це просто жахливий збіг усіх моментів. Я навіть не знаю, який день був найжахливішим. Напевне, найжахливіше – це коли приходила вже стовідсоткова інформація про 200. Якщо 300, навіть важкий – ми рвались, забирали та вивозили. І ми були раді тому, що ось так. А вже коли вивозили двохсотих – ми були раді тому, що вивезли хоча б тіло"
Коли пережив таке, то спілкуватись із цивільними стає важче, зізнається пані Олена. Додає: на колишній роботі навіть представники чоловічого колективу (шахтарів!) часто не розуміють її вибору на користь військової форми та присяги. Основна причина нерозуміння – через страх. Однак у війську потрібні фахівці у величезній кількості спеціальностей:
Кожен може займатись своєю справою. Якщо є людина, яка боїться одного, але дуже великий ас в іншому, нехай би людина цим займалась. Для того, щоб мене почули, треба подивитись моїми очима. Ми вже не можемо говорити однією мовою. Я ухвалила рішення: хочу, щоб мої діти жили у вільній країні. Це справа кожного, його совісті, його сміливості. Я не кажу, що я не боюсь. Боюсь. Тому що це ненормально, коли не страшно. Дуже страшно, але це треба робити.
Після закінчення війни ми навряд чи зможемо знову мати будь-які відносини з росіянами, впевнена Олена. Головне – ні в якому разі не забувати, скільки болю та нещастя вони заподіяли всій нашій країні. А після перемоги на нас ще чекає багато роботи, впевнена медикиня:
Для мене перемога - це коли ми зможемо спокійно дихати. Не хвилюватись за те, що в будь-яку точку нашої країни щось може прилетіти. І ми будемо відбудовувати свою країну, ми будемо прибирати все, що може нашкодити життю наших дітей
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
