Андрій потрапив до 2 Інтернаціонального легіону на початку вересня. До того ще проходив базову підготовку. До Легіону порадила піти подруга-волонтерка. Крім того, Андрій раніше вивчав англійську, німецьку та іспанську. А у мирному житті він – сценарист коміксів.
Його історію написали на сторінці легіону.
«Перші мої враження від Легіону – це від його табору. Після учебки я був у шоці – душ, тренажерний зал. Виявляється, так теж можна, – усміхається. – Керувати дронами я вчився вдома, сам. Купив собі спочатку пульт, потім дрон – і літав. Ще отримав знання в таборі Легіону від досвідчених хлопців. У нас були дуже круті інструктори. Наприклад, з «кропивою» в учебці не навчали працювати. Дечого нового мені пощастило навчитися. А щодо атмосфери, то в навчальному центрі я проходив підготовку з мобілізованими, а точніше з бусифікованими. А в Легіоні немає випадкових людей. Тут всі, хто прийшов свідомо. Звісно, у такій команді працювати набагато краще. Ти знаєш, що в тебе є ціль працювати на результат і вдосконалюватися. Такий підхід і в усіх інших. У такі атмосфері комфортно».
На початку жовтня Андрій прибув з Легіоном на Донбас, звідки він сам родом.
«Я люблю ці краєвиди, люблю природу Донбасу. Знову почуваюся вдома. Це приємно. Уперше на позицію під Часовим яром я виїхав просто подивитися, – згадує він. – Значно страшніше перед виїздом. Бо ти собі домальовуєш в уяві різні жахіття. А коли приїхав – працюєш. Ти вже сконцентрований на роботі. Тож я зрозумів, що працювати там нормально, якщо ти знаєш, що робиш. Страшного нічого немає».
Вдосконалюватися, за словами Андрія, потрібно постійно. Бо у галузі безпілотної авіації ледве не кожен тиждень з’являються якісь новинки.
«Мабуть, цього року всі будуть переходити на оптоволокно, бо його неможливо заглушити РЕБом. Як жартують хлопці: перевинайшли птура (протитанкова керована ракета), – каже він. – А, може, виявиться, що й це вже фігня і з’явиться щось новіше».
Коли хлопці не на зміні, готують дрони до польотів. Бо нові дрони надходять постійно і їх треба переналаштовувати й випробовувати.
Запам’ятався Андрієві перший бойовий тест нічного дрона з камерою-тепловізором:
«Хотіли вразити автівку, але був туман і страшний вітер. Я думав, що то буде максимально невдалий виліт. Батарея сідає, до цілі далеко. Аж раптом помітили ворожу сигнатуру. Вирішили не летіти до головної цілі, бо є шанс втратити дорогий дрон, тож відпрацювали по ворожій піхоті.
Днями виходжу на вулицю, піднімаю голову, а на дереві біля входу в бліндаж висить дрон з бойовою частиною. Неприємний сюрприз. Треба було з’ясувати, коли він там з’явився. Ми не могли його спочатку зняти. А це дуже некомфортно, коли над тобою висить вибухівка. Тож один наш боєць вийшов і з першого разу влучив у нього. Дрон розірвало на шматочки, а камера вціліла. Це виявилася дорога нічна камера за 30 тисяч. Тож тепер ми її самі використовуємо».
Коли Андрій потрапив до армії, виявилося, що всі його страхи не виправдалися, зізнається він:
«Мені було страшніше до того, як я потрапив до війська. Ти собі уявляєш все значно гірше, бо бачив різні відео – а в них якраз весь негатив і концентрується. Звичайно, це непросто. У нас хороше командування, нам не ставлять суїцидальних місій, ми працюємо злагоджено і думаємо про безпеку. Якщо ти дбаєш про свою безпеку, то все буде добре. Ну й підрозділ краще самому шукати собі, ніж чекати мобілізації. Це як обирати роботу – за знаннями і можливостями».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
