Найстарший мешканець Ковельщини Петро Баранський цього року відзначив 102-й день народження. Чоловік пережив війну та голод. Вивчився на токаря, працював головою колгоспу, очолював фінвідділи районів, а на схилі літ відкрив у собі талант і 35 років співав у хорі. Через проблеми зі здоров’ям мусив поставити хобі на паузу.
Нині має дві найголовніші мрії – знову заспівати в хорі та дожити до перемоги України над російським агресором, – пише ІА Волинські новини.
Мешканець Любомля Петро Гнатович Баранський у січні відсвяткував 102-річчя. Народився в селі Варишин Люблінського воєводства в Польщі. Згодом сім’я переїхала до України, на Черкащину, якраз у той період, коли там лютував голод.
«Під час окупації в колгосп заганяли, працював у городній бригаді. Пам’ятаю, що люди були голодні, вмирали, не було їх кому хоронити навіть. Вижили. Після цього мої батьки ще туди приїхали. Приїхала жінка Хрущова в село за Бугом, виступала перед людьми, особливо перед молоддю, щоб їхали сюди, в Україну, бо тут хати готові, все готове, їх ждуть. Але того не було. Це все було брехнею», – зазначив Петро Баранський.
Пригадав, що з Черкащини на Волинь ішов пішки кілька тижнів. Разом зі знайомим звідти гнали корів, бо в ті часи в таку далеку дорогу гроші, виручені за них, мати при собі було небезпечно.
«Батько привіз дві корови. Я кажу: не продавай, бо гроші вкрадуть. Тоді банди були. Кажу, що зажену. Він мене перевів через Дніпро. Батько в мене був без руки з Першої світової війни», – розповів довгожитель.
Він встиг вивчитися на токаря. Згодом призвався до армії, пішов на Другу світову війну. Після закінчення війни своє життя пов’язав із фінансами та управлінням. Керував колгоспом у Рожищенському районі. Головував у Затурцівській сільраді. Там зустрів свою майбутню дружину Софію.
«А там була жіночка, яка була в Німеччині з сестрою і братом. І я прийняв її на роботу, разом працювали й одружився з нею», – поділився спогадами Петро Баранський.
Після Затурців чоловік працював завідувачем фінвідділу в Шацькому районі. Сім’я осіла в Любомлі, де збудувала дім. Тут Петро Баранський працював директором контори із заготівлі худоби. Разом із дружиною прожили душа в душу понад 50 років. Нажили двох дочок, внуків і правнуків.
Уже на пенсії чоловік захопився співами. Він є багаторічним учасником народного аматорського хору ветеранів «Осіннє золото».
«На пенсії, щоб не скучати. Дружина не хотіла, бо там було багато жінок, казала: покинь, нащо воно тобі потрібно? Доробив до пенсії. Я тоді полюбив той хор, співав 35 років», – сказав довгожитель.Найстарший мешканець Ковельщини Петро Баранський цього року відзначив 102-й день народження. Чоловік пережив війну та голод. Вивчився на токаря, працював головою колгоспу, очолював фінвідділи районів, а на схилі літ відкрив у собі талант і 35 років співав у хорі. Через проблеми зі здоров’ям мусив поставити хобі на паузу.
Нині має дві найголовніші мрії – знову заспівати в хорі та дожити до перемоги України над російським агресором, ідеться в сюжеті ТРК «Аверс».
Мешканець Любомля Петро Гнатович Баранський у січні відсвяткував 102-річчя. Народився в селі Варишин Люблінського воєводства в Польщі. Згодом сім’я переїхала до України, на Черкащину, якраз у той період, коли там лютував голод.
«Під час окупації в колгосп заганяли, працював у городній бригаді. Пам’ятаю, що люди були голодні, вмирали, не було їх кому хоронити навіть. Вижили. Після цього мої батьки ще туди приїхали. Приїхала жінка Хрущова в село за Бугом, виступала перед людьми, особливо перед молоддю, щоб їхали сюди, в Україну, бо тут хати готові, все готове, їх ждуть. Але того не було. Це все було брехнею», – зазначив Петро Баранський.
Пригадав, що з Черкащини на Волинь ішов пішки кілька тижнів. Разом зі знайомим звідти гнали корів, бо в ті часи в таку далеку дорогу гроші, виручені за них, мати при собі було небезпечно.
«Батько привіз дві корови. Я кажу: не продавай, бо гроші вкрадуть. Тоді банди були. Кажу, що зажену. Він мене перевів через Дніпро. Батько в мене був без руки з Першої світової війни», – розповів довгожитель.
Він встиг вивчитися на токаря. Згодом призвався до армії, пішов на Другу світову війну. Після закінчення війни своє життя пов’язав із фінансами та управлінням. Керував колгоспом у Рожищенському районі. Головував у Затурцівській сільраді. Там зустрів свою майбутню дружину Софію.
«А там була жіночка, яка була в Німеччині з сестрою і братом. І я прийняв її на роботу, разом працювали й одружився з нею», – поділився спогадами Петро Баранський.
Після Затурців чоловік працював завідувачем фінвідділу в Шацькому районі. Сім’я осіла в Любомлі, де збудувала дім. Тут Петро Баранський працював директором контори із заготівлі худоби. Разом із дружиною прожили душа в душу понад 50 років. Нажили двох дочок, внуків і правнуків.
Уже на пенсії чоловік захопився співами. Він є багаторічним учасником народного аматорського хору ветеранів «Осіннє золото».
«На пенсії, щоб не скучати. Дружина не хотіла, бо там було багато жінок, казала: покинь, нащо воно тобі потрібно? Доробив до пенсії. Я тоді полюбив той хор, співав 35 років», – сказав довгожитель.
Понад 15 років тому дружини Софії не стало. Діти роз’їхалися далеко. Тож колектив хору – справжня віддушина для Петра Гнатовича.
«Він хоче співати і хоче, щоб люди були задоволені. Яке завдання хору? Щоб ті люди, які пішли на пенсію, зустрілися, поговорили. Багато ж полишалися самі, а тут зберемося, поспіваємо», – розповів голова ради ветеранів Любомльської ветеранської організації України Петро Мохнюк.
Петро Баранський наголосив: секрет його довголіття – в любові до спорту і відсутності шкідливих звичок.
«Не пив майже горілки. Якщо випив, то в міру, пару грам для компанії», – пояснив він.
Нині в планах довгожителя – повернутися до хору. Має й заповітну мрію.
«Тільки хочу, щоб ще при Україні, при рідній, вільній, прожити би ще. Люблю Україну страшенно», – акцентував волинянин.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
