Андрій Кочергін із Запорізької області, який брав участь у бойових діях і зазнав поранення, нині служить гранатометником у роті охорони Волинського обласного центру комплектування та соціальної підтримки. На початку повномасштабної війни його рідне село Відножине опинилося під окупацією. Провівши там три місяці, він разом із дружиною, двома доньками та тещею переїхав до Луцька.
Як вивозив сім’ю, брав участь у контрнаступі 2023 року і після поранення продовжує нести службу Андрій Кочергін розповів Суспільному.
Нині Андрію 49 років. Каже, що під час окупації — життя зупинилося. Перше, що сталося, це те, що люди перестали ходити на роботу, перестало усе працювати, спустіли банкомати, магазини, почалися перебої з продуктами.
"До нас дійшли російські колони без будь-якого бою за 2-3 дні, почалися артобстріли, сутички, ми тоді переїхали у місто Дніпрорудне з сім'єю. Вони довго у місті не могли зробити адміністрацію, бо люди не хотіли з ними спілкуватися, не те щоб співпрацювати", — говорить чоловік.
З його слів, попри небезпеку обстрілів, вирішили виїжджати з окупації. Три доби діставалися до Луцька, тут 10 днів обживалися, після чого пішов служити.
"Спочатку я був номером у кулеметному розрахунку. А потім мене перевели в мінометну батарею. І в процесі навчання я вже став командиром розрахунку, на війну потрапив, саме, як командир розрахунку", — розповідає Андрій.
Боєць брав участь у контрнаступі на П'ятихатки та Роботине. Під час одного бою Андрій отримав поранення ноги.
"Це був артобстріл в нашу сторону 24/7. Ми зайняли територію, яку вони тримали, усе було заміновано, було небезпечно, ховатися було ніде, посадки були знищені, вискочив FPV-дрон, розірвався у мене біля ноги", — пригадує військовий.
Два місяці після поранення Андрій Кочергін не міг ходити, потім ще пів місяця реабілітація і переведення на службу до Волинського ТЦК та СП.
"Коли на військовослужбовців ТЦК кажуть різні неприємні речі, то це люди, які не зовсім обізнані хто і що тут робить. Є російські наративи, мовляв, Україну не треба захищати, що воювати має хтось інший, але не ти. Це сумно звичайно. Люди, які не служать — малодушні, може боягузи чи занадто "мудрі", які вони вважають, що кращі за інших", — каже чоловік.
Нині разом з сім'єю Андрій Кочергін живе у Луцьку, в орендованій квартирі. Мріє про закінчення війни та власне житло.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
