До 60 років Леодор Кравчук був слюсарем і майстром надгробків. Сьогодні він епатажний модельєр і донжуан. Журналістка інтернет-журналу Bird In Flight Лєна Ковальчук побувала у Луцьку і спробувала зрозуміти, як так вийшло…
“Леодор зустрічає мене біля хвіртки свого будинку. Це кремезний чоловік середнього зросту, в жилетці, з важким хрестом на грудях. У Леодора фарбоване волосся, і це відразу помітно. Насамперед він вибачається, що зараз без засмаги. Він явно боїться виглядати непривабливим на фото. Зобов'язує статус – останні десять років Леодор Кравчук живе життям місцевої суперзірки” – стверджує київська журналістка.
Далі – словами журналістки Лєни Ковальчук.
* * *
У наступному році Леодору буде сімдесят. Він народився і все життя прожив на околиці Луцька. Відслужив в залізничних військах в Архангельській області, повернувся в рідне місто і влаштувався слюсарем на цукровий завод. Так пройшло майже двадцять років.
Під час перебудови слюсар Кравчук зайнявся виготовленням надгробних пам'ятників і навіть почав на цьому непогано заробляти. Але ще через двадцять років вирішив, що життя його потребує нових фарб. У свої шістдесят Леодор став, як сам каже, «королем волинського епатажу».
Було б справедливо, якби після смерті йому поставили пам'ятник в якомусь з місцевих скверів. Але навряд чи. Своїм зухвалим виглядом Леодор дав ляпаса рідній провінції, змусив її служити сірим фоном. І, схоже, городяни від цього не в захваті.
Будинок Леодора стоїть неподалік від кладовища. Півні, кури, грядка з помідорами і туалет на вулиці. У підсобному приміщенні невеликий безлад: тут в пилу зберігаються інструменти і матеріали для виготовлення надгробків. Підвіконня з мармурової крихти, на них - засохлі квіти в горщиках.
Перед входом своєрідна вітрина виробів: столик і стільці, які зазвичай ставлять у могилки, кілька пам'ятників і книга-надгробок з портретом покійного батька. Здається, що господаря не особливо хвилює побут, центр сили – в шафах з одягом.
Навпроти будинку – прибудова-флігель, за однією з дверей стійло для худоби (зараз пустує). За іншою – спальня, стіни якої завішані портретами Леодора в його найкращих нарядах. Тут живе дружина модельєра. Вони в шлюбі більше сорока п'яти років, але з тих пір, як луцького модника наздогнала слава і зоряна хвороба, шлюб пішов під укіс.
Красиво сівши на диван, Леодор розповідає, що дружина не підтримала його бажання бути знаменитим і переконувала, що люди над ним сміються. Я дивуюся, тому що пам'ятаю інтерв'ю місцевого модельєра, де він дякував дружині за підтримку. Леодор відмахується: «Я говорив те, що повинен був, але за сорок п'ять років вона жодного разу не назвала мене гарним, ніякої похвали, одні докори. Такий, мабуть, характер».
***
Десять років тому Леодора покликали гостем на весілля. Він купив світлий костюм, туфлі, краватку - звичайний святковий набір. Під час урочистостей до тоді ще майстра надгробків підійшов інший гість і сказав: «Дивіться, як ми з вами схоже одягнені!» Леодор пригадує цей день, як однин з найнеприємніших в житті. Тоді він пообіцяв собі ніколи не одягати речі, які вже існують в природі.
Через кілька місяців Леодора чекали ще на одному весіллі, для якого він і придумав свій перший костюм. Ідея ескізу прийшла в голову майже відразу, але так як сам шити він не вміє, довелося шукати швачку.
Ніхто не хотів братися за пошиття: голі груди, сміливі вирізи, викличні тканини, деталі і фурнітура з жіночих прикрас. У Луцьку не кожен візьметься за пошиття чогось, що відходить від звичних рамок, навіть якщо замовник готовий платити потрійну ставку. Допомогти Леодору погодилася лише одна швачка.
Якщо вірити спогадам, то на весіллі він прикував до себе загальну увагу: гості перешіптувалися і не вірили, що перед ними місцевий каменяр. За мірками луцького торжества Леодор тягнув на заможного американського мафіозі, який опинився в місті проїздом.
У нову роль він вжився настільки, що з тих пір кожні кілька місяців став шити по одному-два наряди вартістю кілька тисяч гривень. «Перед сном я часто уявляю, як іду по місту в новому костюмі, а всі озираються. Образ складається в моїй голові майже відразу», - каже модельєр.
Шити Леодор Кравчук не вміє, ескізи своїх зухвалих нарядів він теж сам не малює. Найчастіше він приходить до тепер уже знайомої швачки, якій на пальцях пояснює, чого хоче на цей раз. Улюблені кольори - білий, червоний і чорний.
***
Кінець 1960-х. Відслуживши, Леодор повернувся в рідне місто. Після армії на лівій кисті з'явилися татуювання «РАНОК» і «ПІВНІЧ». Питаю, чи сидів (на тюремному жаргоні «ранок» означає, що людина пішла стежкою батька, «північ» - термін в північних краях). «Побійтеся бога, - заспокоює модельєр. - Я набив їх по дурості, будучи в армії, а вже потім дізнався, що все це означає».
Ще працюючи слюсарем, Леодор частенько випивав з колегами, але потім назавжди кинув - щоб «заморозити свою красу».
Ми виходимо з таксі, щоб пройтися з Леодором по головній пішохідній вулиці міста. На зупинці – натовп з тридцяти-сорока учнів медичного коледжу. Всі як один повертають шиї. Під'їхав автобус, зсередини обліплений пасажирами - дивляться на Леодора. На ньому білосніжний костюм з оголеними грудьми. Не носити сорочок під костюм – принцип. Так краще видні загар і фізична форма. Сонцезахисні окуляри і біла сумочка - обов'язкові складові кожного образу. Сумок у Леодора дві, і вони мало чим відрізняються одна від одної; білі – тому що, на його думку, це наймодніший колір.
Прогулянка в парі з Леодором по Луцьку – пригода не для соціофобів. Ті, хто йде назустріч – вирячають очі. Хтось зупиняється, щоб трохи краще розглянути ексцентричного чоловіка.
Найактивніше реагують групки дітей і підлітків: штурхають один одного ліктями, давляться від сміху. Реакція не завжди безпечна – одного разу Леодору довелося тікати від компанії хлопців, яким не сподобався його зовнішній вигляд. «Мене врятувала маршрутка, в яку я ускочив на ходу, - згадує він. - Вони ще трохи бігли за нею. Дожени вони мене, трапилося б щось страшне. Розірвали б, напевно. Але я ж нічого їм не зробив. Я просто люблю виглядати стильно, а вони вирішили, що я гей».
Леодору говорили, що Луцьк занадто дрібний для його таланту місто. Знайомі пропонували виїхати за кордон - до Німеччини, Італії або Штатів – і спробувати там шити. Але Леодор не довіряє людям. Він підозрілий майже до всіх і в усьому шукає підвох.
Наприклад, відкинув пропозицію поїхати в Польщу і взяти участь там в модному показі - вирішив, що його моделі захочуть скопіювати і шити вже без нього. «Було діло, я навіть хотів закріпити авторські права на свої костюми. Але потім плюнув. Хоча до сих пір боюся зустріти людину, одягнену, як я», - зізнається Леодор.
Незважаючи на зовнішню зухвалість, Леодор боїться критики. Він чує шпильки у свій бік переживає їх важко. «Після таких коментарів я, бувало, пару місяців не виходив з дому, замикався, починав думати, що, може, і правда посміховисько, - каже він. - Але потім шив новий костюм і йшов епатувати місто. Нехай пишуть далі».
Грошей, які він заробляє, продаючи надгробні пам'ятники, вистачає, щоб шити кілька нарядів на рік. Заради зовнішнього вигляду Леодор готовий піти багато на що, окрім позичання грошей.
Справжня слава наздогнала модельєра десять років тому, коли його портрети прикрасили фотосалон в центрі міста. Леодор згадує, що вже тоді за ним полювали папараці: хотіли зняти його з поганою зачіскою або з виваленим животом. Потім були світські раути, де луцький модник читав власні вірші, і навіть документальний фільм на регіональному телеканалі.
Популярність підштовхувала до запуску власної лінії одягу. Леодор планував набрати невеликий цех швачок і продавати свої речі на ринку, але не знайшов партнерів. За свою десятирічну кар'єру луцький модельєр Леодор Кравчук продав всього один наряд (якомусь львівському бізнесмену), ще кілька зухвалих костюмів подарував приятелям. Син же навідріз відмовився носити речі батька.
Я питаю короля волинського епатажу, що він думає про жлобство. Жлобство, каже він, це - коли нудно: «Ось я в костюмі з ринку, який може купити кожен, відчуваю себе повним лошарою, в джинсах і футболці - теж. Упевнений, що зараз на моєму місці хоче бути кожен, але мізків і смаку вистачило тільки у мене»
Мій співрозмовник дивується, що ми не просимо грошей за матеріал. Раніше йому доводилося платити від 800 гривень до 400 доларів, щоб потрапити в журнал. Пам'ятники продавалися добре, і гроші завжди знаходилися. Леодор не заробляє як модельєр, побоюється наслідувачів і звідусіль чекає каверзи. Я не можу зрозуміти: навіщо він так витрачається на рекламу?
Леодор цікавиться не тільки собою, але і жінками. Велику частину часу модельєр каже саме про них: скільки жінок траплялося в його житті, в які готелях вони проводили час і як потім складалися їхні стосунки.
Питаю, як дружина. Відповідає, що в курсі. «Я чесно всім кажу, що одружений на тракторі, - Леодор вимовляє це з деякою скорботою, ніби розповідає про власну жертовність. - Дружина у мене працьовита. Але вона не змогла прийняти мою славу, говорила, що люди сміються наді мною. Я зрозумів, що більше не зможу лягти з нею в ліжко. А коли про мене знімали фільм, навіть погрожувала перебити всю знімальну групу. Настільки сильно приревнувала мене до слави».
Зате для інших жінок Луцька Леодор Кравчук став можливістю переспати із зіркою. Він додає, що за десять років у нього були десятки пасій, починаючи від студенток, закінчуючи «охайними ровесницями». Знайомився він з ними найчастіше на вулицях, а інакше навіщо шити настільки химерні речі? Втім, чим частіше він з’являвся в місцевих журналах, тим більше жінок шукали його номер.
У перервах між любовними «мемуарами» Леодор згадує про родичів, які пишаються його славою, але поговорити з ними забороняє: «Вони відразу сказали мені, що я можу давати будь-які інтерв'ю, але просили їх в цю справу не втягувати».
Чи справді сім'я Леодора прийняла його захоплення модою і жінками? Я сумніваюся і тому питаю, чи не занадто високою ціною далися йому костюми. «Та ви що, - Леодор відповідає, не замислюючись. - Я ж прикраса міста. Я чую, як двадцятирічні дівчата у мене за спиною говорять: "Дивись, яка цукерка!" Мені коханки на побачення приносили чоловічі стрінги, щоб побачити мене в них. Заради цього в моєму віці багато чим можна пожертвувати».
Текст: Лєна Ковальчук (Bird in Flight)
Фото: Андрій Бойко (Bird in Flight)
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
