
Кремезний і статний. Про таких кажуть: справжній козарлюга. Зовні Роман здається суворим, неговірким, зануреним у себе. Подеколи це справді так, бо його робота передбачає розрахунок, точність, розважливість, вивіреність кожного руху. І позивний «Вікінг» якнайкраще відбиває його зовнішній образ і світогляд.
Колишній начальник цеху з виробництва метало-пластикових конструкцій за три роки війни пройшов довгий шлях. Від тероборони, заступника командира роти з морально-психологічного забезпечення в аеромобільному батальйоні, командира інженерно-технічної роти до командира групи інженерного забезпечення. Виховання та армійські посади сформували життєву позицію старшого лейтенанта: не байдуже йому! Історію захисника розповідає Відділення комунікацій 46 окремої аеромобільної бригади ДШВ ЗС України.
«Відбиток на особистість і світосприйняття відкладає кожен вихід на позиції, кожне вдале мінування чи розмінування. Адже це відповідальність за виконання завдання і за своїх людей. Тому найважче переживаю втрати побратимів, – задумливо зізнається Роман. – Щоразу це вносить корективи у світогляд, загострює почуття справедливості, яке іноді накриває до безтями, бо все пропускаєш крізь серце».
2022 року в чергах до ТЦК по кілька днів стояли натовпи найвмотивованіших чоловіків і жінок. Був серед них і Роман. Вони знали, куди йдуть і для чого. Їх не треба було спонукати до дій. З кожною наступною хвилею мобілізації була потреба в дедалі більших поясненнях, глибшій роботі з людьми. Але вона дає свої позитивні результати. Зокрема, в цьому підрозділі створено чудовий колектив, де побратими міцно стоять один за одного, розуміючи кожного з півслова.
Війна багато у що внесла корективи, чимало людей відсіялося через нерозуміння його життєвої позиції.
«Я вирішив піти на війну, щоб захищати все рідне й близьке. Хтось, навпаки, вирішив відсидітися. Це особиста справа кожного, – гне свою лінію Роман. – Але зі мною вони намагаюся не спілкуватися, бо не мають про що. А я зі свого боку вважаю так: вас не було, коли мені було погано, то навіщо ви зараз, коли мені добре?».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.