Житель села Щитинь Камінь-Каширської громади Саливончик Василь Анатолійович загинув 11 травня 2023 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Майорськ Бахмутського району Донецької області. Воїну навіки 42.
Спогади про Героя опублікували на сайті громади.
Новий 1980 рік приніс у сім’ю Анатолія та Надії Саливончиків первістка. 2 січня 1980 р. у с. Кременець Рожищенського району Волинської області народився Василь Анатолійович Саливончик. Згодом подружжя переїхало до села Щитинь.
Зростав хлопець разом з молодшою сестричкою у сім’ї педагогів, де завжди цінували розум і знання. Мама — вчителька зарубіжної літератури, тато — викладач історії, створили навколо сина атмосферу пізнання і творчості.
У 1986 році Василь пішов до першого класу Щитинської школи. Навчався легко і з задоволенням. Йому однаково просто давалися як точні, так і гуманітарні науки. Цікавився історією, літературою, любив математику і фізику. Вчителі дивувалися його ерудиції та допитливості.
А ще Василь з юних літ пробував себе у творчості — віршував та писав прозу.
Після 9 класу юнак вирішив стати на батьківську стежину і вчителювати, тому вступив до Луцького педагогічного училища. Навчаючись у Луцьку, брав активну участь у Всеукраїнській військово-патріотичній організації «Тризуб», проходив вишкіл у Зарваниці Тернопільської області.
Участь у цій спільноті не тільки зміцнила фізичну форму хлопця, але й поглибила патріотичні переконання та бажання служити своїй країні.
На другому курсі Василь зрозумів, що вчителювання — не його покликання, і продовжив здобувати освіту в Черченській середній школі, яку успішно закінчив у 1997 році.
Далі — строкова служба у Збройних Силах України. З 1998 по 2000 рік служив у Національній гвардії України в підрозділі спецпризначення у місті Чугуїв Харківської області. У 1999 році Василь навіть брав участь у військовому параді до Дня Незалежності в Києві, за що був відзначений Грамотою Президента України.
Після розформування Нацгвардії, Василь завершив службу в артилерійському полку у Запоріжжі. Військова справа йому подобалася, і ще два роки він служив за контрактом.
На межі тисячоліть у Запоріжжі Василь одружився. У шлюбі народилася донька Анастасія. Згодом сім’я переїхала на рідну Волинь — у село Щитинь, де народився син Станіслав.
На малій Батьківщині Василь працював у Щитинській школі робітником з ремонту, а згодом — на лісопереробному виробництві ТзОВ «ДОФ АРБО», мешкаючи вже у райцентрі.
Коли у 2014 році над Україною нависла російська загроза, Василь добровільно став на захист територіальної цілісності Батьківщини, але за станом здоров’я був комісований.
У лютому 2022 року розпочалася повномасштабна війна, і Василь знову поповнив лави добровольців. У березні 2022 року його військовий шлях розпочався з роти охорони у Володимирі, продовжився на кордонах Сумщини, а згодом — на Донеччині.
З січня 2023 року він став командиром 2-го стрілецького відділення 24 ОМБр імені короля Данила. На його долю випали запеклі бої за Бахмут.
10 травня 2023 року він востаннє вийшов на зв’язок з рідними, повідомивши, що наступного дня вирушає на важливе завдання в ролі командира штурмового взводу. Підрозділу доручили вибити ворога з-під Майорська. І вони зробили це: захопили ворожі позиції, знищили рашистів.
Однак під час повернення підрозділ потрапив під масований обстріл. Командир був важко поранений, втратив обидві ноги, але залишався при свідомості. Він наказав бійцям відступати, а сам — як справжній герой — залишився на полі бою назавжди.
Пів року Василь вважався зниклим безвісти. Родина жила в надії, що він живий. Та холодний листопад приніс звістку: 11 травня 2023 року Україна втратила ще одного гідного сина.
Але рід відважного воїна, справжнього патріота буде жити у його дітях та внуках.
За бойові заслуги посмертно нагороджений орденом «Хрест Героя».
Похований 23 листопада 2023 року на кладовищі у селі Щитинь.
Вічна шана та слава Герою!
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
