Ця публікація – думки про війну військового лікаря Сотки – лучанина Ярослава Рудика. У цивільному житті – медик, а ще батько 4-х дітей, він пішов у військо добровольцем і нині служить командиром медичної роти 100-ї окремої механізованої бригади. Разом з рідним підрозділом Ярослав тепер на Донеччині, на Торецькому напрямку. Ми розмовляємо про нюанси мобілізації, про те, чому є добровольці і ухилянти, і що з тим можна зробити.
Треба щось робити з «радянською» людиною в собі
– У мене завжди було переконання, що ми рухаємося до відкритої війни з московією і що ця війна прийде в наше покоління і зачепить його більше, ніж попередні. В моїй родині кожне покоління постраждало від москалів: починаючи від дідуся, який мусив з ними воювати в Першу світову і до його дітей – моїх дядьків та тіток: воїнів УПА, зв'язкових, ув’язнених в тюрмі на Лонцького. Тобто тих, які були в мордовнях москальських, у таборах в Сибіру. Тепер настав час для нашого завдання, і я вважаю це за честь, що наше покоління може завершити цю довговічну боротьбу з нашим ворогом.
Сьогодні потреба у захисниках на передовій - гостра. І це проблема мотивації. Багато з наших громадяни, особливо чоловіків зрілого віку, вважають, що ця війна їх не стосується. Є в цьому проблемному айсбергу глибоке підґрунтя: в нас, українців, не було якісної історичної освіти – виховували радянську людину, яка не має ні коріння, ні племені, не знає своєї історії і нею легко можна було маніпулювати. А це обов'язок наш є чоловічий – захищати державу. І навіть якщо існують якісь особисті моменти стримування – то є дуже багато позицій-посад, навіть поблизу лінії зіткнення, де ти не будеш безпосередньо, скажімо - на самій лінії вогню, а будеш виконувати роботу згідно фаху, чи наближено до нього. Бо є потреба на фахівців різних професій.
Приміром, якщо лікар, то він потрібний і в стабілізаційному пункті, який є трішки далі від фронту, далі – на подальших етапах надання допомоги, де цей лікар міг би на ротаційній основі служити. Тобто має бути в нашій країні якісна та зрозуміла пропаганда, завдяки якій громадянин має зрозуміти головне: він має честь йти захищати свою країну, продовжувати справу своїх предків – і навіть якщо, не дай Боже, складеться найгірший для нього сценарій, то він матиме за честь попасти в сонм патріотів України.
Що не так з хвилиною пам’яті
І дуже прикро сприймати таке певне розхолодження в державі, особливо в містах далеко від фронту. Складається враження, що люди згадують про війну у двох моментах: коли їде жалобна місія «на щиті» вулицями (вже нарешті люди навчилися вийти і віддати останню шану) і коли, не дай Боже, якийсь приліт у місті. Прикро також, що люди не реагують на хвилину мовчання о 9-й годині, коли потрібно зупинитися і хоча б помолитися за тих захисників, які зараз служать і за тих, які вже відійшли. Або, знаєте, коли ідеш містом у військовій формі,то почуваєшся якось не зручно: на жаль, люди відводять очі...Рідко буває, що незнайомі люди підійдуть зі словом «дякую». А це потрібно, бо треба душу воїна зігріти… Також – стосовно білбордів. Важливо щоб були вони на міських вулицях з портретами загиблих воїнів. Пам’ятати, знати необхідно. Я нещодавно заїжджав у наше місто, в Луцьк, і мене вразило, що навіть немає натяку на це. Немає білборду із зображенням нашого лучанина, який був бізнесменом чи лікарем, чи вчителем, котрий віддав своє життя. В нас дуже багато таких Героїв. Не видно, що Луцьк знає за них. Невеличкий, вибачте, так називаю "вівтар" на Театральному майдані і все. А так місто живе своїм життям. Це, на мою думку, не дуже добре – це розхолоджує.
«Хлопці, ставайте, друзяки, ідіть до нас!»
Думаю, що так відбувається тому, що нас намагаються знову посварити, протиставляти в суспільстві. Побачили, що українці сильні, об'єднуються і треба їх розсварити. Москалі ведуть дуже якісну інформаційну психологічну операцію щодо зриву нашої мобілізації. Оці всі відео в соцмережах з втечами від ТЦК активують страх. Але ж є ще класні відео, які треба показувати – із якісних навчальних центрів, де навчають наших хлопців та дівчат за найкращими стандартами. Другий момент маніпуляції – мусують, що скоро будуть переговори, замороження, то «чого я зараз буду іти»? Ніби-то вже все вирішено, вже ми виграли… Але, як казав один генерал: «Війна – це загальнодержавне підприємство, яку можна виграти всіма військовими і невійськовими ресурсами». Хлопці, друзяки, (я не скажу дуже молоді 25+) – я скажу 40-55+ – ставайте до лав ЗСУ, ідіть до нас! Не прийдете ви – прийдуть ваші діти. Я не хочу, щоб мої сини воювали! Я хочу, щоб мої сини народжували внуків, щоб вони відроджували ті наші покоління, які втрачені. Пам’ятаєте ж: хто ж на нас тільки не зазіхав! Але найжорстокіше плюндрував наші землі одвічний ворог - москалі. Хто знає історію, той не дивується із звірств тих москалів. Чому це для нас екзистенційне питання? Вони хочуть нас знищити, а ми хочемо вижити і, як казала Голда Меїр, тут шляхів до компромісів дуже мало: вони нас або ми їх. Тому старші чоловіки, давайте, вставайте, будь ласка, і захищайте державу. Молодість це дуже добре, вона має силу, відвагу, але часом не має того досвіду життєвого, який може зробити певні кроки раціональними, а не такими емоційними. Потрібні й молоді хлопці, так. Але є відома статистика – це десь 1 відсоток від усіх цього віку, от вони народжені бути воїнами і зможуть бути ними якісно. А передусім має воювати наше покоління, покоління мого віку. Не прийдете ви в нашу армію, то, не дай Боже статися цьому – цілком можете отримати можливість піти в армію москалів. І будете вже штурмувати чи Берлін, чи Варшаву, чи інші європейські міста. Нам потрібно згадати, що ми є нація все ж таки воїнів, які вміють воювати, які завжди тримали оборону цього краю. Можливо, якраз українці і народжені для того, щоб розвалювати імперії. Я вірю в це, що і з черговою імперією ми справимося.
Треба ставити цілі Перемоги, конкретно з ними визначитися і сформулювати, прийняти їх усім громадянами - тоді ми і зрозуміємо, що рухаємося до завершення війни. Особисто для мене єдиним варіантом безпечного існування України в непростому сусідстві буде розпад російської імперії і гарантована дієва безпека від західних партнерів. Безпека, яка буде твердо гарантована не джентельменським договором, а конкретними зобов’язаннями партнерів: Україна буде повноправним членом в НАТО або в іншому союзі, але воєнному!
Чому нас називають Сталевою Соткою
Сталева, тому що це характер тих людей, які прийшли спочатку – створили кістяк – і тих мотивованих, які зараз приходять та тримають того звіра на отих дальших кордонах, щоб він не пройшов до нас сюди. Важка праця наших хлопців на позиціях, важка самопожертва усіх: і тилових підрозділів, і підрозділів забезпечення, медичної служби, які працюють на результат, на Перемогу нашої країни. В тому й суть ,що ми розуміємо: відступати нема куди і нам треба добити ворога на дальших підступах, а потім попрацювати так, щоб вигнати його повністю з нашої території.
У нас воюють люди різних професій.
Є такі, як я: ми жартома називаємо себе «піджаками». Тобто хтось був бізнесменом, офісним працівником, вчителем… Ніхто не вчився військовій справі, але зрозуміли, що треба бігом ставати тим воїном або згадувати, якими були наші славні пращури, тренуватися, навчатися. Готуватися до війська – означає почати себе фізично загартовувати, щоб зуміти витримувати непрості фізичні навантаження, ну і дуже важливо – це тактична медицина. Пройдіть курси, навчіться. Ми досі вчимо своїх хлопців, цим і займалися спочатку. Мій колишній 53-й батальйон – перший із сотки, який потрапив на схід України. Ми виконували завдання під Бахмутом. І ще, будучи на кордоні з Білоруссю, ми мали час підготувати підрозділи в навиках тактичної медицини.
Ми з моїм побратимом Джокером відповідали за навчання наших хлопців та дівчат основам такмеду і, окрім того, нам вдалося забезпечити батальйон всім необхідними такна першу пору.
Нам потрібна асабія
Зараз, коли забезпечення армії досить непогане, постачання відбувається двома шляхами. На складах Міноборони дуже багато всього, єдина проблема, що резерви наші можуть швидше закінчитися, ніж надійде замовлене. Щоб такого не траплялося - ми просимо допомоги наших волонтерів, які дуже швидко відгукуються. І я від всієї нашої бригади дякую волонтерам: низький уклін всім людям доброї волі, людям, які донатять, які відгукуються на найперше наше звернення. Всі розуміють, що допомога волонтерів потрібна не стільки нам, як потрібна всім, хто і тут в тилу.
Тобто, має бути таке розуміння, що волонтерські автомобілі і всілякі інші ресурси потрібні не воїнам. Це потрібно всім громадянам України, щоб у воїнів це все вищезгадане було! Без волонтерів було б дуже печально! Є в українців така риса - об’єднуватись під час біди. Є такий термін «асабія». Це ступінь вищої суспільної солідарності, коли є одна мета, є групова свідомість і коли люди настільки згуртовані, що вони навіть готові, не знаючи один одного помирати. В українців це завжди було. Було при трьох Майданах, пригадайте! На початку широкомасштабного вторгнення також було ,коли люди об'єднувалися, незнайомі люди, невідомі один одному, і робили великі справи. Оцю асабію треба підтримувати і це є шлях до нашої Перемоги - коли ми будемо в єдності.
Держава – це ми. Влада – це інше питання. Ми не будемо про це говорити сьогодні. Згадаю зараз лише одне. Якщо населення користується всіма державними сервісами: садочок, школа, дороги, магазини, субсидії, транспорт тощо - то, вибачайте, так само є і обов'язок працювати на державу: іти служити, захищати її. Це треба робити, бо інакше ворог може прийти сюди і буде робити те, що завжди робив в таких випадках: вбивав, гвалтував, руйнував.. .
Або служи, або в тюрму
Все просто вирішується, як з будь-якою справою. Треба просто захотіти її вирішити. Я буду зараз, можливо, різким, але скажу: або ти йдеш служити (але потрібно законодавчо визначити терміни), або - якщо ти не хочеш вдягати піксель - то на той самий термін ідеш безкоштовно працювати на державу, але в місця несвободи. В першому випадку маєш шанс вернутися Героєм, в другому і - вертаєшся із судимістю. Ось такий має бути вибір. По-іншому якісна мобілізація працювати не буде. Це війна, це питання держави!
Що зараз лякає наших громадян призивного віку? Хлопці думають, що якщо вони зараз вдягнуть піксель - то невідомо до якого періоду будуть в ньому: буде війна десять років - то треба буде 10 років служити. Тут треба дати чітко зрозуміти мобілізованому, скільки він буде служити. Ти йдеш, до прикладу, на три-чотири роки, потім тебе замінять інші. І так по колу буде далі працювати. За оцінками «Резерв+», якщо я не помиляюся, є зараз зареєстровано понад три з половиною мільйони, а це можна 2-3 рази замінити армію, зробити ротацію. Ті, хто з перших днів на фронті природньо виснажилися і дуже втомилися. Так і єдність буде в Державі, і військова якість громадян підвищиться.
Ті люди, котрі не хочуть зараз йти служити, насправді розуміють, що лукавлять, їм некомфортно. Тут держава повинна допомогти побороти страх. Добровольці чим вирізняються? Вони самі побороли цей страх. Страх – це природно, всім страшно і це нормально. Страх навіть може захищати в певних моментах, якщо ти правильно ним користуєшся. А тут має допомогти держава: гарантувати класне навчання, гарантувати, що якщо ти маєш певну спеціальність, то ти будеш з цією спеціальністю корисний і в армії. Є багато спеціальностей, які потрібні: від кухаря до комп'ютерного генія. який буде дистанційно, безпілотниками бомбити нашого ворога і дуже файно! Зараз є така можливість, що бригада сама може набрати в свій навчальний центр на саме ту посаду, у саме той підрозділ, саме за такою професією. Аби було бажання в громадян...
Найкраще враження з війни
Є дуже глибокі, віданні люди-патріоти. Будучи з ними пліч-о-пліч, ти розумієш, що подолаєш будь-які перешкоди! Це побратимство. Колись я читав про це у книжках, а тепер я його бачу щодня і воно завжди викликає такі тремтливі вібрації душі. Є дуже класні побратими і посестри, з якими будь-які виклики є не страшними. Так, не без того, що що дехто з побратимів вже відійшов у кращі світи, але то війна... Вічна ім пам’ять… Вони вічно в строю… І слава тим, хто зараз боронить країну! Маю честь служити разом з надзвичайними людьми!
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
