Контузія – неочевидна травма. Вона не залишає шрамів та інших помітних стороннім ушкоджень. Проте її наслідки можуть відчуватися роками. У когось з військових часто болить голова, інші мають проблеми зі слухом та зором, комусь вона посилює агресію та тривожність.
Допомагають впоратися з її наслідками у луцькому Центрі реабілітації учасників бойових дій. Він запрацював у 2019-му році, аби ветерани АТО та ООС мали куди звернутися після того, як їх виписують з військових госпіталів. Тепер актуальність такої роботи лише росте.
«Україна – держава, де найвищою цінністю є людина. І ми воюємо проти агресора, для якого найвища цінність – це зброя», – написав 30 червня у Телеграмі президент Володимир Зеленський.
Це справедливо зокрема у ставленні до військових та їхнього відновлення після поранень. В Україні ця сфера розвивається з 2014-го, відколи росія напала на Донбасі.
«Перший» дізнався, що таке контузія, як вона впливає на життя військових та що можна зробити, щоб подолати її симптоми.
Коли виникає контузія
Директор Луцького центру первинної медичної допомоги (при ньому створений реабілітаційний центр для учасників бойових дій) та медичний координатор при Волинській ОВА Ігор Гнетньов каже, що контузія – це фактично струс головного мозку. Вона може відбутися через удар або потрапляння під вибухову хвилю.
«Мозок розміщений у черепній коробці. Б’ючись об неї, тканини мозку пошкоджуються. Це струс мозку. А те, від чого він відбувся: танк різко загальмував і людина вдарилась чи щось прилетіло в шолом, вже не так важливо. Наскільки це часта травма на фронті? А як часто на фронті бахкає і прилітає? Очевидно, що часто», – пояснює він.
У 2019 році Національна академія медичних наук наводила такі цифри: 33% усіх поранених українських військових мають контузію. Ще приблизно 30% – це приховані випадки, коли контузію не діагностували.
Першими симптомами є втрата свідомості, запаморочення, зірочки перед очима, шум у вухах, нудота.
Прояви можуть бути дуже різними (не обов’язково всі разом і не обов’язково інтенсивні).
«Легенького удару може бути достатньо. При цьому свідомість не втратилась. Трохи понудило, але людина не звернула уваги. Думає: «Ай, спека», – каже Ігор Гнетньов.
Наслідки ж залежать і від сили струсу, і від того, яка частина мозку постраждала.
«Якщо уражена лобна ділянка мозку (найпростіше вдаритися при різкому гальмуванні чи ДТП), то з довготривалих наслідків може бути порушення зору, втрата зорової, короткочасної або довготривалої пам’яті, може бути посттравматичний стресовий розлад, поведінкові проблеми: агресія, дратівливість або апатія. Розлади ендокринологічної та інших систем, проблеми з тиском», – розповідає лікар.
Важливо знати, що наслідки контузії бувають віддаленими. Наприклад, одразу після удару людина почувається добре, здається, що обійшлося, а симптоми з’являються пізніше.
«Загалом існує тенденція, що військові з легкими травмами можуть мати важчі довготривалі наслідки, бо перенесли перший період на ногах, не звернулися за допомогою», – додає лікарка-психологиня Діана Мандебура.
Зважаючи на те, що симптоми контузії дуже різні, а також те, що вона рідко буває сама по собі (найчастіше – в поєднанні з іншими пораненнями), з військовими в реабілітаційному центрі працює команда фахівців різного профілю: невролог, реабілітолог, психолог, ортопед-травматолог…
Усе залежить від потреб конкретного бійця. Лікують фізично, психологічно та медикаментозно. Проте препарату, який зцілив би контузію, не існує. Завжди йдеться про зняття симптомів.
Читати також: З фронту в тил. Як бізнес з гарячих точок переїздить до Нововолинська
Як це – коли в тебе дві контузії та серйозні поранення ніг
Віктору Дудюку – 30. За вісім років російсько-української війни він встиг отримати поранення двічі.
У липні 2014-го чоловік служив у складі 80-ї бригади. Тоді міна вибухнула за три метри від нього. Товариш, який був поруч, загинув, а Віктору посікло ногу осколками. 7 операцій. Лікування в Харкові, Вінниці, Луцьку, Львові, Києві – загалом відновлення тривало півтора року.
Цього разу чоловік пішов добровольцем до військкомату у перший день повномасштабного вторгнення росії – 24 лютого 2022 року. Воював у складі 14-ї бригади, а 20 березня на півдні України отримав друге поранення за схожим сценарієм:
«Прилетіла граната. Два маленькі осколки дістав, посміявся, що легко обійшовся, а за хвилину міна розірвалась. Тиждень лежав у Миколаєві, потім приїхав в Луцьк і ще тут кілька днів чув писк у вухах. Все пульсувало в голові».
Цього разу Віктору теж зробили п‘ять операцій на нозі. Реабілітація триває.
Чоловік – один із тих, у кого перша контузія не зафіксована як діагноз у документах. Однак симптоми були і є. Після поранення у військового боліла голова, тьмяніло в очах, з’явились спалахи агресії:
«Намагаюсь себе тримати в руках, але буває по-різному. Якось щось так розізлило, що побився з кількома людьми. І я навіть не пам’ятаю цього – мені розказували, шість годин з пам’яті просто випали. Бувають панічні атаки».
У Віктора – проблеми з короткостроковою пам’яттю: він легко пригадує те, що було кілька років тому, але часом не може згадати, що робив попереднього дня.
Після другої контузії додалися проблеми з зором та артеріальним тиском: протягом дня він кілька разів «скаче» від низького до високого. Інколи сіпається око.
«Коли така спека, стараюсь на вулицю не виходити, бо в очах пливе», - каже він.
У медичному закладі чоловік займається фізичною реабілітацією, а також відвідує психолога.
Психотерапія – це давно не соромно
Принаймні одна консультація психолога у реабілітаційному центрі є обов’язковою. Далі – залежить від запиту і потреби.
Лікарка-психологиня Діана Мандебура каже, що з 2014 року ставлення до такої терапії суттєво змінилося. Особливо серед молодих військовослужбовців. Люди старшого віку, як правило, більш насторожено ставляться, але і їх вдається переконувати.
«Військові після контузії легше дратуються, частіше переходять до агресії. Також у них загострюється страх, тривожність. Роль психолога – допомогти впоратися з цим, навчити контролювати свої емоції. На перших етапах допомагає пояснення, що і чому з людиною відбувається, як можуть розвиватися симптоми», – розповідає психологиня.
Важлива складова – робота з сім’єю: чоловік або дружина, діти повинні знати, що відбувається з рідними, чому він/вона так поводяться.
«На жаль, після бойових дій не повертаються такими ж, як були до того. Людина не буде кращою чи гіршою, але буде інакшою. Це факт, який треба прийняти. Сходіть на побачення, познайомтеся заново.
Але не ставте недоречних запитань: чи ти вбивав людей, чи бачив мертвих орків. Цим можна зашкодити. А от підтримка сім’ї дуже важлива. Рідним потрібно говорити з людиною про те, що її стан нормальний, зважаючи на пережите, пропонувати разом над цим працювати», – додає Діана Мандебура.
Впоратися з емоціями тут допомагають в тому числі через арт-терапію, техніки релаксації, перебування в соляній кімнаті, легкі фізичні навантаження. При потребі – скеровують до психіатра для призначення ліків.
«Адаптація до мирного життя складна, бо на фронті є тільки чорне і біле, добро і зло, а тут – більше відтінків. Також військовослужбовець ніде не почувається у безпеці. Тому нерідко починається зловживання алкоголем. Допомогти може знову ж таки підтримка рідних», – каже психологиня.
Читати також: «Місцеві здали позицію. Мама загинула, рятуючи поранених». Історія Оксани Горпініч з 14-ї бригади
Як потрапити на реабілітацію
Одразу після контузії військові не приходять на реабілітацію. З ранніми стадіями працюють у військових госпіталях і лікарнях. Головна вимога на цьому етапі – спокій для мозку, включно з використанням снодійних, – каже Ігор Гнетньов.
Натомість у реабілітаційний центр, як правило, потрапляють через 1,5-2,5 місяці після травми. Ті, що отримали поранення вже під час повномасштабної вторгнення, почали приходити за місяць. І потреба в такій допомозі стрімко росте.
«Для військових, їхніх родин та переселенців черги немає. Але для інших категорій, а тут проходять реабілітацію люди, що постраждали від ДТП, інсульту тощо, черга росте. Тому добираємо фахівців, щоб мати можливість обслуговувати 180-200 людей на день (зараз 150). Також при потребі виходитимемо з пропозицією до міського голови про збільшення приміщення», – розповідає медик.
Реабілітація безоплатна для пацієнтів: послуги оплачує Національна служба здоров’я України. Щоб потрапити сюди, потрібне скерування сімейного або лікаря стаціонару.
Тривалість реабілітації необмежена. Зазвичай одна сесія триває три тижні, але їх може бути стільки, скільки потрібно конкретному пацієнту.
«Комусь достатньо позайматися дві години на день. А комусь потрібно три години до обіду і три години після. Кому важко добиратися, він може проводити весь день тут. Їхати додому, щоб годину відпочити, часом немає ні сенсу, ні можливості», – пояснює Ігор Гнетньов.
Донедавна заклад працював лише в амбулаторному режимі. Але тепер поставили 13 ліжок і планують додати ще чотири.
«Ліжко використовується, незалежно від дальності проживання чи прописки. Будь-хто, кому потрібно відпочити, може це зробити», – кажуть тут.
У закладі вчать обслуговувати себе людей з різними ступенями поранень та уражень. Тому є тренажери, що імітують різні побутові речі. Наприклад, ключі, крани для води, вимикачі світла. Є приміщення з кухонним начинням.
«Людина не повинна відчувати себе безпорадною за жодних обставин», – наголошує Ігор Гнетньов.
Текст: Віта Сахнік
Фото: Людмила Герасимюк
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
