Руслан «Чайка» родом з земель, де повно козацьких могил. Позивний взяв від назви козацьких десантних кораблів. Українців він вважає козаками-характерниками, у яких інша кров, на відміну від московитів. Свою військову службу чоловік розпочав у 2015 році в 148-го окремому самохідному артилерійському дивізіоні, з якого виросла в 2023 році наша 148-ма бригада. У 2020 році «Чайка» знову підписав контракт, поїхав обороняти Щастя на Донеччині та відтоді залишився на війні.
Історію захисника опублікували на фейсбук-сторінці Командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України.
«Чайка» закоханий в артилерію та вміє стріляти з багатьох зразків озброєння. Десантник прослужив півтора роки на артустановці 2С3 «Акація» та рік на французькій САУ «Цезар». З його слів, «Цезар» - це іномарка, дуже цікава, ефективна, маневрена зброя. Спочатку він носив снаряди - був заряджаючим. Потім став навідником, командиром гармати, а нині - головним сержантом батареї самохідного артилерійського дивізіону. «Чайка» відчув кожну ланку військової служби на собі.
«Мені найбільше сподобалося бути комгаром: я допомагав хлопцям носити снаряди, ми були взаємозамінними воїнами. Найбільш чотке попадання - у перші дні війни з першого “кабана” ми влучили в башню танка. Знищених “жирних” цілей було дуже багато. Ми не зупиняємось…
Дехто говорить, що артилерія - це не цікаво. Але коли пояснюєш, що таке арта і яку виконує функцію в цій війні, то стає цікаво та зрозуміло, чому піт артилерії береже кров піхоти. Ти не тупієш тут, а постійно розвивашся. Артилеристи - це математики. Треба багато знати, щоб відбувся постріл з гармати», – говорить воїн.
А ще у лютому 2022 вони з побратимами чекали, що на Великдень будуть вдома, але затято знищують московитів досі. “Чайка” говорить, що військова служба захоплює дух. Десантник брав участь в бойових діях в Щасті, Рубіжному, Лисичанську, Старобільську, потім під Харковом, в Донецькій області, Запорізькій та знову Донецькій.
«Чайка» - головний сержант батареї, зв'язкова ланка між офіцером і солдатом. Він завжди зі своїми хлопцями та максимально допомагає їм успішно виконувати бойові завдання. Також Руслан допомагає входити в курс справи новобранцям.
«Приходять різні люди, я з ними окремо спілкуюсь і знаходжу максимально близьке до цивільної спеціальності заняття у війську. Якщо чоловік все життя пропрацював водієм, то він тут теж водить кермо, бо зможе впевнено керувати будь-якою технікою. Так само людину можна навчити всього, головне, щоб вона була зацікавлена. Буває, що фізично і морально служба виснажує, але всьому можна дати раду. Нам за щастя, якщо людина приходить бадьорою і вмотивованою. Якщо людина зацікавлена в перемозі, вона має багато для цього зробити. Заряджених людей мало залишилося, а більшість цивільних сидять і бояться. Мій брат Микола отримав повістку і теж боявся, але ми з ним поговорили пару днів, і він заспокоївся та пішов до нас на службу. Робить РЕБи в тилу відповідно до свого цивільного фаху - працював електриком та енергетиком. Він виконує добре свою роботу набагато більше користі приносить, працюючи за фахом. Тепер говорить батькам, що йому подобається служити. Навіть висипається краще. Не так страшний вовк, як його малюють. Мама спокійна, бо знає, що брат під моїм наглядом та ми робимо одну справу», – розповідає захисник.
Деснатник каже, що росіяни не зупиняться і тільки ми – українці –, об’єднавшись можемо дати відсіч ворогу.
«Усі чогось бояться, але якщо будеш боятися і сидіти вдома, то росіяни прийдуть до твоєї хати, і що ти робитимеш? Підеш воювати за них. Цивільні просто не розуміють всього масштабу загрози. Якщо росіяни за три роки не зупинились, а ми будемо ховатися і чогось боятися, то вони просто загарбають всю територію і зроблять нас рабами. Особисто мене завжди мотивувало те, що ми їх зупиняємо. Горів цим, коли працював заряджаючим і знищував “жирну” ціль. Тому ні дня не пошкодував, що я в ЗСУ.
Тепер мені цікаво бути головним сержантом. Я стараються мотивувати та збадьорити дух артилеристів моєї батареї. Ніколи б у житті не подумав, що буду сержантом чи матиму нагороди.
Я прийшов у військо, нічого не знаючи. Далі зацікавився артилерією. І чим більше викладався, тим більше мені поверталась ця віддача. Дружина інколи питає, чому я не телефоную, а я просто забувся, бо захоплений роботою.
Противник лізе кожного дня, вони давлять кількістю. Ми наносимо їй непоправні втрати. Звісно я дуже сумую за рідними. Але виженемо їх і будемо надолужувати!» – додає Руслан.
На таких людях, як «Чайка» і його брат досі тримається оборона України та її нескореність.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
