22 вересня роками на Волині відзначали гучно. Бо так само роками, а то й десятиліттями на в’їзді на території області красувалися старі білборди чи стели, чи стенди зі словами «Волинь - край партизанської слави». Край великого народного опору всім окупантам (і радянським, і польським, і німецьким) ідеологам з КПУ було важливо зробити краєм саме партизанської слави, червоної слави.
Саме тому, ще в 70-х роках, як тільки область оговталася від війни, тут облаштували так звані «місця партизанської слави» часів Другої світової, хоча за духом це досі місця часів «Вєлікой Отєчєствєнной». Є лише наразі скромні поодинокі спроби щось змінити. Працівники цих музеїв «на роздоріжжі», бо весь тягар ідеологічної реінкарнації впав на їхні плечі. І критика часто летить теж у їхній бік.
Найбільших «місць партизанської слави» було два: музей поблизу стоянки партизанів Федорова у селі Лобна Любешівського району та меморіальний комплекс у Лопатні на Ківерцівщині, на місцях стоянки партизанів із загону Медвєдєва і Ко. Розказуємо, що там нині, чим цікаві і як дістатися.
Лобна. «Партизанские вещи»
Місце. У Лобні досі є музей Федорова. Так його звикли тут називати, так і звуть. Назва закладу переживала «реформи». Колись то був Лобненський музей партизанської слави. Потім став Музеєм партизанської слави села Лобна. Така вивіска є й донині. Але над черговою зміною назви наразі думають…
У червні 1943-го у ліси біля Лобни, в урочище Ужова прибуло сюди з’єднання полковника НКГБ Олексія Федорова. Боротися він мав не так з німецькими окупантами, як з українськими повстанцями, адже на ту пору на цих волинських теренах визрів уже справді український рух опору. Червоні партизани йому активно протидіяли і не гребували нічим у цій боротьби, часто жертвами нападів федорівців ставали безневинні люди, цілі села були спалені ними. Як-от скажімо, село Лахвичі цього ж району. Там про федорівців розповідають іншу правду, ніж це роками робили у музеї в Лобні. В грудні 43-го в село увірвалися партизани з загону польки Ванди Василевської (він входив до з’єднання Федорова): били і палили. Жертв у селі щороку згадують на «зимового Миколи».
Будівництво комплексу почали у Лобні у 1969-му. Закінчили у 1971-му. Під час Другої світової Лобна була фактично хутором біля села Залізниця. Зараз то хай і невеликий, але помітний населений пункт. Навпроти музею виросла церква УПЦ, яку звели силами громади порівняно недавно.
У селі часто кажуть, що музей «втримав Лобну на білому світі», бо досі її не було б.
Що там є? Музей займає чималу територію у селі Лобна, будували його просто посеред сосен в лісі, нині – то центр села. На території є алея, братська могила, в яку в 1975 перенесли останки похованих у лісі (місце безпосередньої стоянки називають «Лісоградом», вона на межі Волинської та Рівненської областей, за кілька кілометрів від Лобни у лісі) учасників партизанського руху з загону Федорова. Їхні прізвища викарбувані на плитах. Поруч є землянки, на зразок тих, які могли бути у лісах в пору Другої світової.
Музей розташований в одноповерховій будівлі. Заклад діє. Наразі він перебуває на балансі Любешівської ОТГ. Утримувати ці стіни – проблемно, бо опалюються вони тільки обігрівачами. Експозиція потребує оновлення.
З цікавого у музеї можна побачити деякі так звані «партизанські речі» тих часів. До речі, постав заклад з ентузіазму та активної краєзнавчої пошукової роботи сільського вчителя, а потім директора школа вже покійного Олексія Бринчука. В радянські роки шляхом листування з тоді ще живими учасниками тих подій чи їх родичами вдавалося отримати деякі цікаві експонати. Саме Бринчук добився від Федорова, щоби в лісах, де діяв штаб Волинського підпільного обкому Компартії, облаштували пам’ятне місце.
Бував у музеї і сам Федоров. Він – тут легендарна особистість. І досі старожили згадують моменти з його приїздів до Лобни, між іншим розказують історії про його походеньки до жінок. Після «звершень» на Волині Федоров був міністром, депутатом ВРУ, навіть став почесним громадянином Луцька. В його честь у Луцьку назвали вулицю.
У музеї в Лобні є «шинель Федорова» та його мундир з муляжами зірок Героя Радянського Союзу (а він двічі – герой), яку він нібито передав закладу. Висить під склом. Тут є багато тогочасного посуду, гармошка, зброя, чоботи, копії документів, радянські книжки про подвиги червоних партизанів… А експонати досі підписані в тому числі й російською мовою, що свідчить про те, як давно тут кардинально оновлювали експозицію.
Правда, щоб відповідати духові часу і не бути суто «музеєм партизанської слави», експозицію доповнили речами з побуту села Лобна та інформацією про учасників інших воєн з цієї місцевості: війни в Афганістані та нинішньої війни з Росією.
До речі, в селі дуже гарно зберігають старі звичаї та традиції, тут є фольклорний колектив, а у скринях місцевих старожилок – багато рукотворних раритетів. Частину з них можна побачити у музеї.
Як знайти? Розташований музей у селі Лобна Любешівської ОТГ. За 154 км від Луцька. Перед Любешевом – поворот направо.
Лопатень. Ліс і партизани
Місце. Меморіальний комплекс в урочищі Лопатень на Ківерцівщині розбудували вкінці 60-х. Відвели під це 12 гектарів добротного волинського лісу. Вважається, що у цих місцях базувалися колись партизани Дмитра Медвєдєва, Антона Бринського, Олександра Філюка та інших. На території спорудили двоповерховий музей, відкривали його 20 серпня 1967-го року. Традиційно наповнили зібраними експонатами, «партизанськими речами», зібраними у тоді ще живих свідків тих подій.
Що там є? До меморіального комплексу, біля підніжжя якого колись постійно проводили злети партизанів та учасників Другої світової з Волині за участі влади, з кулішем та «армійськими 100 грамами», веде так звана алея слави. На території і братська могила з прізвищами бійців спецзагону. Море дискусій викликали портрети партизанських командирів, вишикувані уздовж алеї.
Не секрет, що місце стоянки спецзагону НКГБ (Народного комісаріату державної безпеки СССР) на чолі з полковником держбезпеки Дмитром Медвєдєвим партія цинічно використовувала для творення совєтського міфу про всенародний партизанський рух на Волині та його підтримку.
У 2009-му тому лісівники відкрили на цій території музей лісу. На другому поверсі якого зосередили експонати, які розповідають стару партизанську історію цих місць, на першому – лісу та народного побуту, притаманного цим територіям.
На території є кілька землянок з облаштованим побутом зсередини. Можна потрапити всередину і відчути себе якщо не партизаном, то свідком волинського повоєння. Адже після 1945-го чимало краян так і мешкало у тимчасових землянках, які копали в селі, поруч зі спаленими окупантами хатами.
Якщо в Лобні одним із популярних героїв партизанських історій є лікар Гнєдаш, який нібито рятував не тільки бійців Федорова, оперуючи просто в лісі між Лобною на Волині та Кухотською Волею на Рівненщині, а й місцевих хуторян. То у Лопатні – це лікар Альберт Цісарський, на території є навіть землянка-операційна. Часто згадують тут також і совєтського розвідника, агента НКГБ Миколу Кузнєцова, що якийсь час був «партизаном» при загоні Медвєдєва «Переможці».
Цікаво, що серед всього іншого ідеологічного партизанського начиння тут є експонат, який «правильно» розповідає про Кузнєцова: фотокопія грамоти Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 року про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу. Всього-на-всього фотокопія. Але те, що цей експонат виділяли поміж інших, свідчить про особливу ідеологічну роль, яку цьому місцю відводили у минулому. Історія Миколи Кузнєцова мала продовження і вже обросла цікавими версіями поза ідеологічно виписаними раніше «стежками».
Кілька рядків з Вікіпедії: «Впродовж 90-91 рр. у львівській пресі з'явилася низка протестів учасників українського підпілля проти увічнення пам'яті Кузнецова. Річ у тому, що на терористичні акти Кузнецова в Рівному окупаційна німецька влада зазвичай відповідала масовими репресіями проти українців».
Свого часу у пресі обговорювали ідею відкрити на базі комплексу в Лопатні Музей руху опору Волині, доповнивши експозицію матеріалами, що до 1991-го не вписували в пропагандистське радянське бачення подібних місць. Бо опір в цих теренах був різним. І окупанти – різні.
Тільки у 2016-му музей у Лопатні позбувся означення «партизанської слави» і став офіційно зватися «Лопатенським історико-природничим музейним комплексом». Там проводять екскурсії. Доповнили партизанську історію відомостями з минулого цього краю. З цікавого: сторінки трагедії єврейського містечка Трохимбрід, повністю знищеного у війну.
Як знайти? Музейний комплекс в лісі знаходиться за селом Журавичі Ківерцівського району, за 55 км від Луцька. На трасі є вказівник. Біля комплексу – зупинка громадського транспорту.
* * *
Усе, що треба знати про «партизанську славу» на Волині. Зі спогадів мешканки села Лобна Ніни Жилко, 1939 рн.
…«А сам Федоров – ну такий-во пожилий чоловічок, невисокий... Як тільки він був, то приїжджєли магазіни з усіх сіл, де й вже починали продавати товар. Де й йшли спеціально не так того Федорова дивитися, як щось купити, а то ж нічого не було».
…«Шено война начиналася, то закидали сюди партізанув, щоби внутрі тут все організовували. От він прийшов – і давай тут мєсних організовувати, своїх з ним було мало. Вже з тих мєсних нема нікого. Є на Лобні такий дядько, що десь каля їх був, плентався там. То вже тако-о-ого партізана з нього зробили... Такі вже льготи, що таке зло бере... А мій батько Черевко Іван Петрович з 20-го року, був на войні, був в Германії. Приїхав до хати – і теї зими мати щодня бочку води нагрівала, овес розпарювала і його парила, бо в нього ноги крутили і все крутило так, що вмирав, геть вмирав. Ото він то войну бачив».
…«Ішли по хатах. Приходять уночі і так само тих жонок... Понімаєш? Ти вже дітей маєш? Ну, то поймеш. Природа требувала. Моя свекруха (Анєлька Жилко з 1916 року) розказувала, що лишилася вона тоді в хаті зо своєю свекрухою у войну, і оно постукають, та одчиняє двері, а вона бігом з хати біжить, щоби не гвалтували. То тая її свекруха партізанув тоді мусила кормити вже. Партізанчик прийшов якось, а вона наварила гарбуза і каже: «Я тебе гарбузиком накормлю, така кашка смачная». Накидала. Він давай їсти і каже: «Да, бабка, я любітєль сладкіх, только нє гарбузов!».
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
