День знань – свято не лише школярів та всіх причетних до навчального процесу. Шкільна пора – це гарна та цікава сторінка життя кожного, тож більшою чи меншою мірою кожен цього дня відчуває «своє» свято.
Колектив Першого каналу соціальних новин цьому не виняток. Відтак наш колектив теж вирішив відзначитися цього дня по-особливому та пригадати, яким був кожен із нас десяток, а то й більше років тому.
Ірина Новосад, директор
(навчалася у 26-ій школі Луцька)
«У нас була найбільша школа в місті і було настільки багато дітей на перервах, що здавалося, ніби ти в якомусь окремому місті. Тому було по 10 класів на паралелі.
Про перше вересня першого класу мало що пам'ятаю. Загалом добре знаю, що у першому класі не вимовляла майже половину алфавіту, тому цілий рік займалася з логопедом. За гарну науку йому тепер безмежно вдячна. До речі, до 3-го класу дуже любила вчитися та робити домашні завдання. Потім, напевно, щось пішло не так».
Ірина Костюк, головний редактор
(навчалась у луцькій школі №10)
«У школі була відмінницею, хоча не дружила з точними науками)) захоплювалась біологією і до останнього планувала продовжувати її вивчати в університеті, якби не щасливий випадок! В результаті пішла... на журфак))))
Роман Домбровський, фотограф
«Моя перша школа була у військовому містечку у Латвії. Названа була на честь Гагаріна. У класі було 13 учнів. Класна керівничка – найкраща, яку тільки можна було бажати. Добра, але й строга. Ми всі її дуже любили. Пам'ятаю, це відчуття, коли заходиш в клас і там пахне свіжістю. Деревом і крейдою».
Еля Коротинська, журналіст
«Була вередлива, «сунула свого носа», за що часто отримувала на горіхи :) але завжди найбільше приносила «купу» грамот».
Любов Шекель, випусковий редактор
«Наш перший клас запам’ятав, певно, увесь район. 4 дівчини та один хлопець. Але нам було весело. За того хлопця ми часто сварилися :) У школі кілька класів була відмінницею, але найбільше любила тільки мову і літературу. Хоча до останнього думала, що стане перекладачем. Але не тут то було».
Ольга Дацюк, випусковий редактор
«У мене школа ніколи не викликала непереборного бажання піти світ за очі, хіба вже в старших класах. А класу до 8-го уроки - таке собі не дуже приємне доповнення до мільйону захопливих речей: "резинок" на перервах, квача, записочок на уроках, довгої дороги додому після уроків (хоча живу за 2 хвилини від школи). З першого класу маю кілька яскравих спогадів. Перший - мені ніяк не могли купити форму, бо я була дуже дрібна, на таких дітей не шили.
Врешті мені купили синє платтячко, а в більшості дівчаток було коричневе. Таке собі рішення, здавалося мені тоді. То ж був 90-й! І я хотіла коричневу форму.
Другий - малесенька дівчинка Вірочка (Назарук, нині Куркова), яка вічно плакала, коли йшла її бабуся. Вона мала коричневе платтячко, різнокольорові резинки на косичках і була ще дрібніша, ніж я. Мене "посадили" з нею. Весь час хотілось її обійняти і заспокоїти.
Третє - катастрофічне небажання вдень спати. То були "шестирічки", в планах був денний сон. А я не хотіла марнувати свій дорогоцінний дитячий час на таку дурницю. Але загалом в першому класі пам'ятається багато сонця, наче зими тоді й не було».
Іванна Соломанчук, журналіст
(навчалася у школі №2 Маневич)
«Пам‘ятаю, в садочку дуже хотіла піти в школу, мене моя бабуся туди привела на якесь свято, там якраз роздавали іграшки, тоді мене й «підкупили» маленьким рожевим песиком.
Свій перший клас я вже не пам‘ятаю, але в школу ходити точно не любила) тому коли мене забирали десь на концерти співати або танцювати, я була дуже щасливою».
Наталка Хвесик, журналіст
(друга зліва)
(навчалась у загальноосвітній школі І-ІІ ступенів села Лахвичі Любешівського р-н)
«Робив хвостики і зав'язував бантики мені тато, бо мама за кілька днів до свята народила сестричку і ще не повернулася із роддому. До школи дуже хотілося. Мчала на 1 вересня з букетиком айстр і мріяла нарешті отримати букварик.
Репетирувала безкінечно вірші, які розказувала на лінійці. Досі пам'ятаю, як лунав перший дзвоник і як пахли класи після літнього ремонту. Як з однокласницями мірялись, у кого більший бант.
Пам'ятаю, що у всіх були туфельки, а в мене - блакитне взуття, схоже на мокасини. А ще - неймовірну добру першу вчительку Надію Семенівну, яка вкладала у наш клас всі зусилля, щоб кожен виріс грамотним і людяним. Мені завжди було соромно показати їй, що я чогось не вивчила, тому саме вона спонукала мене до навчання».
Віталіна Федоренко, менеджер по рекламі
«Віршик з першого дзвоника в житті пам'ятаю:
«Сині айстри намочили ніжки у росі банти в мене - ось які, подивіться всі!
Ще такого ранку не було ніколи, бо сьогодні вперше я іду до школи».
А в старших класах деякі учні, я в тому числі, на перше вересня принципово вдягатися в чорне. І нас кожен раз за це сварили, зате весело)».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
