Як «Велозона» «підсадила» Луцьк на велосипеди. Ми поговорили з її власниками

Як «Велозона» «підсадила» Луцьк на велосипеди. Ми поговорили з її власниками

Вони їздили на велосипедах задовго до того, як це стало «модним» та «екологічним». В’ячеслав Березін і Людмила Леонтьєва познайомились 31 рік тому у поході Кримом. Відтоді не лише об’їздили на двоколісних «конях» чи не всю Європу, а й відкрили перший у місті магазин з «дорогими» велосипедами.

«Прогорите!» - відмовляли їх. А вони не послухали. 

«Перший» знайомить своїх читачів з власниками справжнього велосипедного бренду - мережі магазинів «Велозона».

«Казали, що за ціну велосипеда можна купити машину»

В’ячеслав Березін записався у секцію велоспорту у 12 років і відтоді полюбив його назавжди. За кілька років отримав звання майстра спорту. Потім – пішов до армії. А після повернення тренував дітей: спершу – у рідному Луцьку, а тоді – у Черкаській області.

«Так сталось, що батьки не купили мені жодного велосипеду. Довгий час користувався тим, що видали у секції. А потім вже назбирав на власний».

Людмила Леонтьєва натомість професійно велоспортом не займалась, працювала на молокозаводі у Теремно. Але разом з братом та друзями їздила в походи. В одному з таких у 1988 році в Криму і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком.

Наприкінці 90-х стало зрозуміло, що тренерською роботою на життя не заробиш і пара задумалась про власний бізнес.

«Починали ми з ремонту вживаних велосипедів. Фактично в домашніх умовах, збирали їх потрохи… Поступово перейшли на продаж нових. Першу точку навпроти Центрального ринку відкрили у 2004 році. На той момент веломагазинів у Луцьку ще не було і ніхто не вірив, що на цьому можна заробити якісь гроші. Радили навіть зайнятись чимось «серйозним»... - розповідає В’ячеслав.

Чоловік визнає – сумніви були й у нього. Особливо, коли потенційні покупці дивувались цінам:

«Наші велосипеди разів у два були дорожчі за ті, що продавали на ринку. Люди казали, що за ці гроші машину можна купити. Але попри це справи відразу пішли доволі непогано. Навіть зараз на базарі дитячий велосипед коштує 2-3 тисячі гривень, а у нас – від 5 тисяч для такої ж дитини».

Людмила додає: «Наші постійні клієнти давно розуміють, чому такі ціни, але буває, приходять новачки. От буквально цього сезону зайшов чоловік, сказав, що хоче купити велосипед для дитини з діаметром колеса 16 дюймів. Ми йому показали за 9 тисяч гривень, а він: «Здуріли чи що? Я не буду за такі гроші дитині купувати велосипед». Ми кажемо: «Не будемо нікого вмовляти, просто приведіть хлопчика в магазин». Він дійсно привів. Дитина сіла на велосипед і поїхала. Чоловік мовчки пішов, а через дві години прийшов з грошима. Каже: «Я його садив на 20 велосипедів, але він на жодному не поїхав». 

Власники пояснюють: це зовні велосипеди можуть бути схожими, але за конструкцією дешеві – це бутафорія. 

«Кому треба велосипед, на якому не вийде кататися? А якісний мало того, що послужить довго, так ще й легко продасться, коли велосипедист виросте. У клієнтів дитина відкатала чотири роки, а потім за рахунок подорожчання долара вони ще й продали його дорожче, ніж купили» - каже Людмила.

За кілька років бізнес пішов в гору і пара відкрила магазин на вулиці Московській (зараз – В’ячеслава Хурсенка). Ще через трохи – зачинила точку біля Старого ринку і натомість відкрила на проспекті Президента Грушевського. 

Зараз «Велозона» – це не тільки офіційний представник світових брендів велосипедів, аксесуарів та одягу, а й велосервіс.

«Весь наш персонал, що на початках, що зараз: продавці, механіки – або колишні спортсмени, або туристи, які самі катаються», - каже В’ячеслав.

«Років 10 конкурентів у нас не було і лише нещодавно з’явились перші. Приблизно 80% хороших велосипедів у Луцьку куплені у нас», - зазначає співвласник магазинів.

«Не конкуренти, а однодумці. Це природній і правильний процес. Коли є здорова конкуренція, є поштовх для прогресу. Бачиш інших і собі хочеться зробити щось краще в магазині», - виправляє його дружина.

В бізнесі вони поділили обов’язки: В’ячеслав відповідає за технічні моменти, Людмила – за фінанси та маркетинг. Але без суперечок не обходиться.

«Кожного дня сперечаємось! Як і будь-яка сім’я», - сміється Людмила.

«Переконуємо дівчат, що шолом – це той же капелюшок»

У «Велозоні» першими почали впроваджувати велокультуру у Луцьку.

«Що тільки перші клієнти не казали, коли ми пропонували купити шолом: що люди будуть сміятись, що він зачіску зіпсує. Я ж дівчат завжди переконую, що гарно підібраний шолом – це, як капелюшок. Часом під ним навпаки можна сховати невдалу зачіску. Зараз вже більшість клієнтів їздить в шоломах», - розповідає Людмила.

«А спортивної форми як боялись! Питали: «що я в колготах буду їздити?». Але поступово звикли й до цього. Зараз така краса – мільйон сумочок, аксесуарів для туристів роблять, а раніше це все самому доводилось шити», - каже В’ячеслав.

Затяті велосипедисти просять нагадувати владі будувати доріжки, в тому числі за містом. Бо до сусідньої Польщі, де нещодавно відкрили велодоріжку довжиною дві тисячі кілометрів з туалетами та інформаційними пунктами, Україні ще дуже далеко.

«І людей треба привчати не ходити велодоріжками. Навіть я себе часом ловлю на думці, що зайшла на доріжку, і бігом сходжу», - зазначає Людмила.

«А ще водіїв авто треба привчати до правила «1,5 метра поваги», щоб вони не під’їжджали надто близько до велосипедистів при обгоні. На Заході так і є», - додає В’ячеслав.

«На електровелосипеді обганяла всіх французів!»

Власники «Велозони» кажуть, що у цій сфері, як і в будь-якій іншій є своя мода: змінюється діаметр коліс, призначення велосипедів. Останнім часом дедалі поширенішим стає електричний транспорт.

 «70% продукції велосипедних компаній зараз – це електротранспорт. І попри стереотип, це не варіант для лінивих. Там та сама робота тілом, але більше задоволення», - пояснює В’ячеслав.

«Коли мені вперше Славік привів електровелосипед і я його взяла в руки, то була шокована. Мій особистий велосипед карбоновий і відповідно – дуже легенький, а електро важить майже, як я. Відразу сказала: «Не зможу на ньому кататись – забирай». Але Славік наполіг взяти електровелосипед в Люксембург на зліт туристів. Почала на ньому кататись і зрозуміла, яке це задоволення! Під гору я обганяла всіх французів, в яких завжди дуже хороші велосипеди, і навіть Славіка, хоча раніше ніколи не могла цього зробити. Я просто злітала. Це зовсім інший рівень катання. Якщо потрібно подолати більшу відстань з меншими затратами сили, це ідеальний варіант», - розповідає Людмила.

«Карпати ми об’їздили на велосипедах вздовж і впоперек»

«В Україні побутує думка, якщо людина їде на велосипеді, значить у неї не вистачило грошей на машину, а в Європі навпаки – якщо хтось їде на велосипеді, значить на машинах він вже накатався», - каже В’ячеслав.

Людмила: «В нашій сім’ї, коли ми працюємо, ми на машині, а коли відпочиваємо, на велосипеді».

На двох у пари – два автомобілі та шість велосипедів, на яких вони не тільки об’їздили «Карпати вздовж і впоперек», а й регулярно влаштовують велопоходи Україною та Європою.

«Це навіть краще, ніж піші походи. На велосипеді можна і 100 кілометрів за день проїхати, чого пішохід ніколи не зробить. До того ж вантаж не потрібно нести на собі. А лежати і набивати пузо в all inclusive точно не для нас», - переконує жінка.

Похід Карпатами у 2008 році. Фото з особистого архіву В’ячеслава Березіна
Перший велодень у Луцьку, 2007 рік.Фото з особистого архіву В’ячеслава Березіна 

Подружжя їздило на двоколісних Високими Татрами у Словаччині, намотало сотні кілометрів Північною Польщею, побувало у Франції, Італії, Люксембурзі, Греції, велосипедній «меці» Амстердамі...

«Стільки велосипедів як там, я ніде не бачила. Банківські працівники в краватках, жінки на шпильках – і всі катаються».

Майже щороку подружжя їздить на Європейський зліт велотуристів, де тиждень разом з тисячами однодумців знайомиться з велокультурою певної країни. В Україні ж вони щотижня влаштовують з друзями похід вихідного дня у Гаразджі. Кістяк компанії не змінюється вже 25 років.

«Якщо раптом не виходить вирватись у неділю на природу, наступний тиждень вже не такий вдалий», - переконує Людмила.

«У всі часи існувала проблема пошуку супутника життя. Дівчата, я вам так скажу – сідайте на велосипед і їдьте в похід. На велосипедах непотрібство не їздить – лише люди, в яких світяться очі», - додає вона.

Подружжя вивчає англійську мову, комп’ютерну грамоту та лікувальну фізкультуру в Університеті третього віку, купається в ополонках та бере участь в спартакіадах. На одній з них луцька пара була наймолодшою. А найстаршому спортсмену виповнилось 90.

«В місті, мабуть, дуже мало жінок, які в 61 можуть за день проїхати на велосипеді більше 100 кілометрів і не захекатись», - каже В’ячеслав.

«Свого часу ми з сусідкою працювали на одному підприємстві. Вона гонорова виходила з дому і сідала в машину, а я – на велосипед. На роботі зустрічаємось, а вона мені: «Люда, дивлюсь у вікно і мені так шкода, що ти їздиш на тому велосипеді». Пройшло багато років. Вона тепер хвора, має зайву вагу, а я далі катаюсь на велосипеді...».

Текст: Віта Сахнік

Фото: Ірина Кабанова


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина «Карабас Барабас» запрошує на виступ відомого тернопільського музиканта
Наступна новина У Горохівському районі сім'я вирощує на фермі равликів


Останні новини
Схожі новини

Публікації відсутні