Чоловік на милицях спускається до Стиру. Випробовує стежку, чи достатньо надійна.
Відмовляється від допомоги побратимів. Ніяковіє, коли її пропонують знову й знову.
Поруч хлопці несуть синю байдарку. На березі вже стоять оранжева, світло-зелена та червона.
Собака породи джек-рассел-тер'єр оббігає кожну. Дивиться, чи все ставлять, куди треба. Люди вміють щось утнути. Завше треба їх контролювати.
«Це наш позаштатний психолог та реабілітолог, – пояснює власник тварини. – Белла. Всі кажуть, що вона схожа на Патрона, але це Патрон схожий на неї».
Люди ще й вигадники, але тут пси вже нічого не вдіють.
Все вказує на те, що сплав має бути цікавим. Це вдруге він відбувається за участю військових.
Така собі реабілітація на воді. У Луцьку вона стартувала у серпні й триватиме до жовтня.
Сплави допомагають військовим відволіктися
На подвір’ї метушиться чоловік у білій футболці з рожевим малюнком. За впевненістю в голосі здогадуємося, що він тут головний.
Андрій Пилипюк. Засновник і керівник організації «Volyn River Club», яка, власне, й проводить сплави по Стиру.
«Цього сезону ми реалізували проєкт для переселенців. 250 людей зі сходу безплатно плавали на байдарках в рамках комплексної програми допомоги. Зараз за прикладом і досвідом, який отримали, разом з ГО «Розвиток Волині» надаємо таку підтримку для військових», – розповідає Андрій Пилипюк.
Учасників для сплаву обирає та скеровує Медичний центр реабілітації учасників бойових дій Луцької міської територіальної громади.
Лікарі визначають, чи тип бойової травми дозволяє сідати в байдарку або ж ставати на SUP-дошку.
«Я роблю висновок, у кого нема протипоказів і який вид навантаження допустимий, – каже лікарка фізичної та реабілітаційної медицини Наталка Солобчук. – У когось хребтові травми. Хтось має ураження колін. У когось не працюють руки. Робимо так, щоб в одній байдарці люди, які не можуть гребти, були з тими, хто може».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Невидима травма. Як у Луцьку реабілітують військових після контузії
Лікувальний ефект полягає у зміцненні м’язів та покращенні координації рухів. Крім того, військові відволікаються від поточних турбот та думок, позитивно заряджаються.
«Завдяки таким заходам хлопці розуміють, що про них ніхто не забув, про них дбають. Вони бачать, що інші наближають їхню особисту перемогу в подоланні недуг і мають стимул докладати зусиль, щоб реабілітація завершилася швидше», – говорить Наталка Солобчук.
Тим часом всі одягають рятувальні жилети й крокують до пристані.
Великий і малий «ОК»
Інструктор Ігор пояснює, як правильно гребти. Це треба робити почергово то справа, то зліва. Синхронно, щоб не «битися» веслами й щоб не заносило в кущі чи сусідні байдарки.
Якщо ж занесе, потрібно «табанити» – гребти у протилежний бік.
Для інших проблем є знаки – великий і малий «ОК». Великий видно здалеку, тож краще застосовувати його.
«Якщо потрібно всіх зібрати, інструктор підіймає весло догори. Ще він так робить, якщо хоче зловити халяву. Коли є вітер, весло стає як парус, який тягне вперед», – у поясненнях проскакує гумор.
Усі посміхаються. Тільки Беллі не втямки, чому ці люди вічно так довго вовтузяться.
Вона починає намотувати кола навколо байдарок. Схоже, це не працює. Тоді падає на спину і робить оберти вправо-вліво. Це мусить подіяти. Люди завжди на таке ведуться. Діє.
Першою в байдарку садять фотографку, бо «в неї дуже серйозна апаратура». До неї застрибує юнак із голим торсом. Певно, сподобалась.
Для військових, які через поранення не можуть веслувати, підсаджують сильніших гребців.
Далі принцип поділу розмивається. Чисто інтуїтивно намагаємось вирішити, хто кому «підходить». Жодної логіки.
«Сідайте до Сергія, з таким чоловіком нічого не страшно», – каже хтось мені.
Не те щоб я з боязливих, але погоджуюсь.
«Якого кольору байдарку хочете?» – питають.
«Та без різниці», – відмахуюсь.
«Як так? У дівчат так не буває», – дивуються.
Обираю оранжеву. Тоді треба й оранжеве весло – раз усе так серйозно. У партнера – синє. Якщо сильно не вдивлятися, здалеку схоже на кольори прапора. Підходить. Пливемо.
«Пані гребе, а він сидить!»
В один бік – 3,5 кілометра. Шлях туди – проти течії. Хоча здається, що у Стиру її зовсім нема. Принаймні, не відчувається.
За хвилин 15 гребти стає трохи важче. Спершу думаю, що течія стала відчутною. Невдовзі дізнаюсь справжню причину.
«Пані гребе, а він сидить!» – обурено кричить літній дядечко з берега.
Обертаюсь – Сергій «сушить весла». Он воно що. Сказати йому щось не наважуюсь. Надто вже серйозний в нього вираз обличчя. Він усе розуміє.
Згодом ми чергуємось у цьому ділі. То він халявить, то я.
А ще виявляється, що він не дуже говіркий. За акцентом відразу відчувається, що не з Волині. Так і є – з Харківщини. На війні з 2016 року. Воює у складі 14-ї бригади. Більш нічого дізнатися не вдається.
Я засмучуюсь. Просто ще не знаю, що решта хлопців теж будуть не в захваті від ідеї щось розповідати про себе.
«Ви що сюди працювати приїхали?» – жартують. От і поговорили…
Просять не показувати облич, щоб сєпари не шукали їх у соцмережах.
Вітя, Павло, Сергій, Дмитро, Ігор… Поранений на Миколаївщині. Контужений на Харківщині. Травмований осколком біля Бахмута…
Всі дані зливаються в одну історію й уже не відрізнити, кому вона належить.
Не у всіх військових є ПТСР
Поки триває перерва, хтось їсть бутерброди. Хтось купається.
Облишаю «допити» військових. Нехай на реабілітації не думають про війну.
«Ловлю» тих, хто супроводжує. Психологиня Діана Мандебура пояснює, що закритість часто зустрічається у захисників, а події на кшталт сплавів допомагають це здолати.
«Будь-який захід зближує людей, особливо якщо діє команда. Неформальна обстановка сприяє розвитку дружніх стосунків. Люди відкриваються, – каже психологиня. – У кабінеті ти сприймаєш людину як пацієнта, а на природі бачиш її в іншому світлі».
З її слів, кожен по-різному реагує на війну. Є помилкове уявлення, що коли людина поїхала на фронт, значить, у неї обов’язково буде посттравматичний синдром. Насправді ПТСР виявляють лише у 20-30 %.
Діана Мандебура ділиться, що 30 % її роботи – це психологічні травми. Решту зусиль докладає для того, аби допомогти військовим прийняти новий спосіб життя після поранень.
Якщо нема руки чи ноги, то лише усвідомлення цього факту – це досить травматично. А крім того, потрібно навчитися рухатися по-іншому, звикати до милиць чи протезів тощо.
«Найкраще, коли до реабілітації залучена сім’я. Для родичів пояснюємо, що з людиною відбувається і чому вона так реагує на якісь обставини. Це зменшує кількість сварок на побутовому рівні. Наприклад, чоловік через контузію дійсно забуває якісь речі, а дружина, не розуміючи цього, може злитися», – додає Діана Мандебура.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Перший кінь стояв у …гаражі». Історія Антоніни Гордійчук
«Мар’яна вбила качку»
На іншому березі з тарзанки стрибають у воду діти. Побачивши Беллу, тішаться.
«Ооо, Патрон, ти міни шукаєш?» – вигукують до собаки. Власник Белли, заступник директора в реабілітаційному центрі Олександр Слабенко усміхається. До подібних речей вже звик.
«На вулиці не можна пройти спокійно. Всі кажуть, що Патрон іде. А я відповідаю всім, що то дівчинка і звати її Белла, – розповідає Олександр. – Вона дуже комунікабельна. Дуже любить реабілітаційний центр і хлопців. Її всі там знають».
Белла бігає туди-сюди. Така реабілітація їй теж до вподоби. Все ж дорослі здатні на цікаві штуки. Усі по черзі намагаються її погладити. Ага, гладьте, але спершу впіймайте.
«Дівчата, ви чого не купаєтесь?» – один військовий питає у лікарок-інтернів Мар’яни та Ліди.
«На руки взяв і несеш. Чого питаєш?» – відповідає за них інший.
«Мені важкого підіймати не можна», – віджартовується.
Далі це ж питання лунає то до одного, то до іншого.
«Тут свині плавають верх ногами», – пояснює причину один із хлопців.
Нагадаємо, така оказія сталась 2017-го року під час «Бандерштату», але досі є приводом жартів про Стир і туристичну привабливість Луцька.
«Сергію, а ти чого не купаєшся?» – ніяк не заспокояться.
«Він соромиться свого тіла», – коментує Ігор.
Сергій схоплює весло і ляскає жартівника по сідницях. Той спершу сміється, а тоді обурюється:
«У мене там пролежень».
«То я б його розрівняв».
І не важливо, наскільки ти серйозний, бо ляснути веслом у відповідь на підколи – то святе.
Назад плисти легше. Схоже, Стир все-таки має течію.
Поруч із нами військовий розхитує байдарку, тож одна з інтернів реагує на це пищанням.
Недалеко від берега у воду раптом падає качка. Військові починають жартувати, що то Мар’яна її заглушила, качка злякалась, вдарилась об гілку й зламала крило.
«Треба лікаря!» – гукає хтось із хлопців.
«Робіть штучне дихання», – додає інший.
«Рот в дзьоб!» – уточнює третій.
«Мар’яна вбила качку», – коментує четвертий.
«Буде новина: «Вбивство на байдарках», – хлопців вже не спинити.
Певно, то і є відкриття тих граней, про які говорила психологиня.
Текст: Наталя Хвесик
Фото: Людмила Герасимюк
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
