Ще ніколи так тужливо не звучав дзвін Андріївської церкви. На колінах, з серцями повними болю ковельчани проводжали в останню земну дорогу вісімнадцятилітнього Героя.
Володимир Шевко лише розпочинав писати свою біографію. У ній ще так мало заповнено рядків, але так багато відваги і мужності у кожному кроці, рішенні цього юнака, – йдеться на фейсбук-сторінці громади.
Він – наш, ковельчанин. Народився 15 листопада 2005 року, навчався в ліцеї №1. Після дев’ятого класу вступив до Ко-вельського промислово-економічного коледжу на спеціальність «автомеханіка».
Володя занадто рано подорослішав. 6 років тому вони із молодшим братом Валерієм втратили маму. Опікувалися хлопцями бабусі – Тетяна Вікторівна та Інна Юріївна, яка подолала довгу і виснажливу дорогу з Італії, щоб попрощатися з онуком.
Юнак мріяв учитися, працювати, хотів допомагати рідній людині, щоб їй не доводилося їздити на заробітки за кордоном. Він був оптимістом, душею компанії, мав багато друзів, завжди веселий та усміхнений.
Коли хлопець озвучив своє тверде і непохитне рішення про те, що хоче бути серед тих, хто боронить країну, йому казали: «Занадто молодий». Але Володимир мав характер, наполегливо йшов до своєї мети: досягнувши повноліття – без ва-гань реалізував задумане.
27 лютого 2024 року юнак підписав контракт та розпочав військову службу у 3-й окремій штурмовій бригаді. Воїн з честю проніс через своє недовге життя звання солдата української армії, Захисника держави. Наскільки б не було важко – не скаржився, навіть після того, як отримав контузію.
Але війна дуже далека від романтики, це - страшна реальність. Це вона вкрала у нього молоде життя, його мрії, плани. Володя загинув 12 червня на Луганщині — поблизу села Нововодяне Сватівського району.
В останній розмові із бабусею сказав: «Зрозумів, що я націоналіст, бо люблю тебе, люблю брата, люблю своє місто».
«Знову незмірне горе принесла війна з російськими окупантами в нашу громаду. Дуже важко сьогодні говорити про на-стільки юного, патріотичного, світлого хлопця Володимира Шевка в минулому часі. Всього 18 років — і вже Герой, який загинув за Україну, - звернувся до присутніх на громадянській панахиді перший заступник міського голови Тарас Яковлев. - Висловлюю щирі співчуття рідним – бабусям, братові, тітці, дідусеві».
Сотні людей сьогодні прийшли подякувати молодому юнакові за його військовий подвиг, сміливість, самовідданість і велику любов до своєї країни.
Класний керівник Володі у коледжі Наталія Рибачук пригадала, як хлопець на третьому курсі їй повідомив, що підписав контракт. Уже ніякі вмовляння, щоб він закінчив навчання, на нього не діяли. Він зробив цей усвідомлений вибір.
Одногрупники, наставник завжди були з Володею на зв’язку. Він традиційно писав, що все нормально. Казав, що він най-молодший серед своїх побратимів. За день до своєї смерті за-питав, чи зможе продовжити навчання у коледжі. Тоді ж було ще одне повідомлення після важкого бою: «я – живий, я один вийшов». А наступного дня Володі не стало.
- Ми завжди чекали від нього звісток. Дуже важко тепер все це перечитувати. Серце крається, невимовний біль, немає слів. Вся наша родина коледжу у великій жалобі. Ми будемо згадувати, будемо пам’ятати Володю як вірного друга, добру, хорошу, позитивну людину, сказала пані Наталія.
Війна, дійсно, забирає найкращих.
Дякуємо тобі, Володю, за те, що ти зробив для нас, для країни. Пам’ятатимемо тебе завжди.
Прощавай, юний Герою! Назавжди 18…
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
