Костянтин на позивний «Шило» пройшов шлях від юного майданівця до військового, який сьогодні захищає небо над Україною. Його історія — про боротьбу, втому, родину, що чекає вдома, і мрії, які залишаються жити навіть під гуркіт війни. Неспокійний, енергійний, завжди в русі — таким його бачать побратими, і саме за це отримав свій позивний. Бо Шило, як відомо, не заховаєш у мішку.
Про воїна розпповіли на фейсбук-сторінці 104 бригади ТРО ЗСУ.
Про себе і позивний
“Позивний отримав ще на Майдані. Тоді я не міг сидіти на місці: коли всі йшли відпочивати після барикад, мене тягнуло кудись — чи на чергування, чи до інших наметів, де завжди були знайомі з усієї України. Якось один побратим каже: «Тебе, як шило, нікуди не заховаєш». Так і залишилось”.
Шлях на Майдан
«Я не міг спокійно дивитися, як влада ставить народ на коліна. Це обурювало. Я прийшов у штаб Революції Гідності в Здолбунові, попросився на автобус до Києва. Спершу думав — просто подивлюся. Але, побачивши все на власні очі, вдихнувши запах буржуйок, спробувавши плов із казана, я зрозумів: назад дороги немає. Коли інші повертались додому, я сказав водієві «дякую» — і залишився на Майдані на чотири місяці. Мама зателефонувала наступного ранку, питає, чому я не снідав удома. Кажу: «Майданівським борщем поснідав». Вона спершу мовчала, не хотіла, щоб я залишався, але прийняла мій вибір».
Що дала Революція
«За ті чотири місяці я побачив силу українців. Ми здатні об'єднатися, коли є загроза. Ми тоді довели, що влада в Україні — це народ».
Після Майдану: пошуки себе
«Повернувшись додому, шукав роботу. Через невизначеність у країні виїхав на заробітки до Польщі та Чехії. Фізична праця мене не лякає, але на чужині довго бути не зміг — морально важко. Зрозумів: я потрібен тут, в Україні. Де родився — там і згодився».
Початок повномасштабного вторгнення
«24 лютого 2022-го я йшов із дружиною на маршрутку. Мама подзвонила: почалася війна. На заводі в Здолбунові, де я працював, почалася паніка — люди зібралися в цехах, не знаючи, що робити.
Мій батько служив ще до повномасштабного вторгнення. Він одразу подзвонив і сказав: «Костя, готуйся». Але я тоді залишався вдома, бо тримав тил — мама, сестра, дружина, теща. Пройшов час, коли зрозумів, що ситуація загострюється, і у березні 2023-го я пішов до війська».
Служба і бойовий шлях
«Спочатку був у піхоті — чотири місяці, а потім перейшов у мобільно-вогневу групу ППО. Ми прикриваємо наше небо: коли є загроза від ракет чи дронів, виїжджаємо на позиції, заряджаємо установки, виставляємо прожектори, працюємо з тепловізорами. Найчастіше — вночі».
«Наш шлях пролягав через Рівненщину, Запоріжжя, Дніпропетровщину, Донеччину, Харківщину. У Куп'янську, коли москалі сильно тиснули, пішов підтримати піхоту — взяв броню, каску, автомат і разом із ними тримав лінію».
Що найважче у війську
«У війську все тяжко, але до всього звикаєш. Найважче — думки про сім’ю. Найлегше — нести службу, бо знаєш, заради чого це робиш».
Перемога для мене
«Перемога — це коли всі повернуться додому, до своїх родин, роботи, господарства. Коли все стане на свої місця».
Плани після війни
«Я хочу залишитися у війську, продовжити кар'єру. Але люблю машини — з дитинства кручу гайки, сам ремонтував. Тому життя покаже, де себе знайду. Навіть готувати люблю — і на кухні себе знайду».
Родина і мрії
“Дружина поважає мій вибір, хоча мріє, щоб я служив ближче до дому — щоб ходив на роботу в піджаку, а ввечері повертався додому. Дітей поки що немає, але плануємо. Хто народиться — неважливо. Хочеться вже чогось прекрасного після всього цього”.
Нове хобі — читання
“В армії почав читати книжки — пригодницькі, захоплюючі. Це стало моїм новим хобі. Поки ми були на Рівненщині, мав час для цього, зараз — менше”.
Побажання читачам
“Надійтеся на краще. Ми віддаємо себе повністю заради того, щоб у вас було добре. І пам’ятайте, якою ціною це все дається”.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
