Ця жінка виготовила триметрового дідуха, якого встановили на Різдво у центрі Луцька.
Її запашні снопи прикрашають домівки по всій Україні та за її межами. Часто їх купують, коли їдуть за кордон. На подарунок.
Валентина Якимович з Турійська виготовляє дідухи більше 13 років. Коли розповідає про свої вироби, її очі горять, а на обличчі – усмішка.
З такою ж любов’ю вона розказує хіба що про свою доньку.
Спеціально сіє квіти, аби додати їх в сніп
Усі дідухи волинянки – різні. Оформлення лише одного з усіх жінка підглянула в Інтернеті, решту вигадує сама.
Свої вироби ділить на дідухи та снопи-обереги. Перші, мовляв, мають верхівку у вигляді паляниці, а в других зазвичай більше розмаїття рослин.
Майстриня використовує стебла жита, пшениці, вівса та тритикала.
З рослин в першу чергу додає полин та маківку. Далі доповнює сніп материнкою та миколайчиками, які є символами жіночого та чоловічого здоров’я відповідно.
Потім в хід ідуть звіробій, кривавник, цмин пісковий, пижмо, польові сокирки…
А ще Валентина Якимович використовує лаванду, амобіум, геліхризон, кермек. Ці квіти сіє спеціально для снопів.
«Квіти треба дуже ретельно сушити. Зривати їх треба тоді, коли майже відкривається бутон. Якщо зробити це запізно, то квітка буде відкритою», – розповідає майстриня.
Зауважує, що споконвіків дідух був обрядовим снопом, або першим зажинковим, або останнім обжинковим.
«Я ж роблю дожинкові. У червні збираю рослини і сушу їх у закритому приміщенні вниз головою», – додає.
Дідухи «народжуються» не за один день. Один вечір жінка виділяє на те, щоб посортувати колоски та стебла квітів, другий – на те, щоб зв’язати їх у пучечки, третій – щоб скласти у сніп.
У Валентини Якимович навіть є подруги, які приходять допомогти із сортуванням та в’язням пучечків. Решту ж майстриня робить сама.
«Дзвіночки, шнурочки, лампаси, косички – півдня треба тільки їх плести. За день дідуха не зробиш…» – каже.
Особливо любить плести солом’яні дзвоники. Власне, із соломи все й почалось.
«Я ж не тямила тоді нічого»
А було все так. Доньці Валентини Олесі було 10 років і вона дуже любила проводити час вдома.
«Її неможливо було витягнути з хати. Я її правдами і неправдами віддавала на різні гуртки», - пригадує Валентина. В Будинок школяра «вмовила» ходити доньку з допомогою подруги. Спершу Олеся почала відвідувати гурток із крою і шиття, потім почала ходити на соломоплетіння.
«Вона казала: «Мамо, у мене пальчики болять, допоможи мені. Отак я почала їй допомагати. Спершу навчилась робити просту плетінку, потім корзини, а потім все решту», - ділиться майстриня.
Згодом у школі, де раніше викладала математику, Валентина Якимович почала вести гурток із соломоплетіння.
«Я ж не тямила нічого. Ішла на той урок не підготувавшись. Думала, що так легко все робити. Тепер не так роблю: соломочку відшліфувала, перебрала, перечистила, посортувала, замочила, зразочки дітям поробила тоді іду на заняття», – усміхається.
Якось одна вчителька сказала Валентині: «Зроби-но дідуха». Вона й зробила. І дуже це заняття припало їй до душі. Виробами намилуватись не могла. Сміючись додає, що, мабуть, не настільки вони були гарними насправді, як тоді здавалось.
«Починаю різати стебла, а виходить криво, косо. Матінко! Аж плакати хочеться. А потім в процесі роботи зрозуміла, як треба обрізувати, щоб сніп стояв.
Обв’язую шнурками з обох сторін, а посередині – ріжу. Беру пилку, лезо ставлю під кутом. Чим більший кут, тоді гарніше зрізується», – ділиться секретами жінка.
Продавати дідухи Валентина починає ще з літа, адже свої роботи привозить на різні фестивалі.
«Не так давно купила дідух Тоня Матвієнко, а Арсен Мірзоян купив невеликий вертеп», – каже Валентина.
Без молитви нічого не вдається
Перед тим, як почати роботу, майстриня молиться. На гуртках з дітками також звертається до Бога, аби той дав терплячості, працелюбності та любові.
«За вертеп взялась не налаштувавшись, як слід. Думала, що встигну до Різдва, і недоробила. Це треба дійсно молитись. А то й посповідатись спершу. А я наскоком хотіла зробити, і в мене не вийшло. Йосипа робила разів чотири. Що не зроблю – щось не так. А останній раз зробила і зрозуміла, що в нього руки затонкі», – зізнається.
Із соломи вона робить чимало речей – янголят, ляльок, дзвіночки, корзини, брилі… Є навіть прикраси із соломи. Одне солом’яне намисто жінка носить вже 8 років.
«Покину роботу – досліджуватиму знаки»
Валентина Якимович знає, що символізує кожна рослинка у її снопах. До символів у неї особлива тяга.
«Є такий вислів Конфуція: «Знаки і символи правлять світом, а не слово і закон». Недаремно він дійшов до нашого часу», – каже.
Майстриня неспроста на снопах зверху чіпляє жовту стрічку, а знизу – блакитну.
«Жовтий – це сонячна енергія, в блакитний – це енергія води, вона має бути знизу. Біле світло розкладається на спектр, і в ньому спершу іде жовтий, а голубий – пізніше», – пояснює Валентина.
Їй дуже подобаються не тільки дідухи, а й саме слово.
«Ді-дух. Дух дідів. На Святвечір приходять наші прапращури і їхні душеньки поселяються у снопі», – пояснює. І додає:
«Як покину роботу, то досліджуватиму символи і знаки. Вже маю перелік літератури, але поки не встигла її опрацювати».
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото автора та з архіву Валентини ЯКИМОВИЧ
Передрук заборонений.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
