Поранений, але не зламаний, бо слово – його броня, прикордонник 7 прикордонного Карпатського загону Юрій Даценко. У лавах охоронців кордону він з 1997 року. Понад 30 років свого життя прикордонник пише вірші. Війну він відчув ще у 2014 році, адже проходив службу в Бердянському прикордонному загоні, до ділянки якого входили КПВВ з тимчасово окупованою українською територією. На початок повномасштабного вторгнення чоловік проходив службу у Сумському прикордонному загоні.
Про це пише Західне регіональне управління Держприкордонслужби України-Західний кордон.
«Перші хвилини війни застав прямо на кордоні в прикордонному наряді. Спостерігав за діями ворога в бінокль, а вони дивилися на наш наряд з коптера і згодом відкрили вогонь з кулеметів. Це було десь о 3.40. Не влучили. Вже о 4.30 вони вдарили градами по нашій території і я зрозумів, що це широкомасштабна війна», – пригадує прикордонник.
Під канонадою постійних обстрілів Юрій разом з побратимами тримали оборону Чернігова. Під час чергового обстрілу снаряд прилетів в окоп, де були військові. Коли прикордонник прийшов до тями побачив біля себе загиблих та поранених товаришів.
«Я спробував перебинтувати одного зі своїх побратимів, якому відірвало ногу. Вдалося. Кров зупинили. Важко звичайно було, бо обстріл продовжувався та і в самого кров йшла, бо голову було важко бинтувати, але ми справились. Коли обстріл закінчився, нас потягли на евакуацію», – розповідає прикордонник.
Далі групу поранених військовослужбовців стабілізували та фактично під носом російських зайд вивезли в Київ для лікування. Після відновлення чоловік знову повернувся у Сумський загін. Зараз прикордонник проходить службу в 7 прикордонному Карпатському загоні. У вільний час він пише вірші та бореться за життя. У Юрія діагностували третю стадію раку... З онкологією він зіштовхнувся ще на початку повномасштабного, проте все одно продовжив боротьбу за Україну.
Прикордонник пройшов бої, бачив втрати, відчував біль... Але ні хвороба, ні війна не змогла знищити в ньому людину. Коли тіло загоювалося від поранень, душа знаходила порятунок у словах. Його вірші – це голос тих, хто воює і тих, хто вже не скаже ніколи... Це біль і надія, смуток і мрія про мирну та вільну Україну. Війна забирає, але й відкриває справжніх нас.
***
Вже майже рік, як ти загинув,
Мій друг, товариш, майже брат,
Черговим ангелом полинув,
Осколок був у декілька карат.
Я юність нашу пам'ятаю,
Ті безтурботні, світлі дні
Дивлюсь на фото, горло підпирає,
Залишилися спогади одні.
Ти справжнім був, як коване залізо,
А мудрості, і де ти її брав?
І без вагань ішов туди де падло лізе,
А як же класно на гітарі ти нам грав.
Неначе ми недавно розмовляли,
Ти знову вчив мене, як треба жить,
Було там тихо і пташки співали,
Але ти все ж пішов служить,
Хоча і міг сидіти тихо вдома,
Але пішов, бо справжній був завжди,
І на нулі в 53 не знав ти втоми,
Загинув, Господи, Ти в рай його веди.
***
На околиці, під містом, бій іде, смертельний бій,
Два загибли, три трьохсотих, але хлопці держать стрій,
КАБом били, градом били, і постійно міномет,
Три доби вони не спали, в чому мужності секрет?
З крові й плоті ції хлопці, не з титану чи броні,
Кіл осиковий між очі забивають сатані,
Їх залишилося з десять, тих хто може ще стоять,
Бій ведуть вони нерівний, і не будуть відступать,
Зараз там смертельна битва і кипить адреналін,
Слава Богу є набої, ворог пре з усіх сторін,
Ними всипане все поле, і чиї вони сини?
Це не люди, суче плем'я, плем'я чорта, сатани,
Ми нікого не пробачим, за страждання матерів,
Хоч москаль в полоні каже -"то не я, я не хотів",
На околиці під містом хлопці вистояли знов
Сіли, трохи покурили, позмивали з тіла кров,
Ось це справжнії герої, їм не треба нагород,
Вічна пам'ять і повага, не забудьмо це, народ.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
