Прямий ефір «Луцького радіо»

«Тато не знав, що йому відведено так мало» - щемливий спогад доньки волинського співака

«Тато не знав, що йому відведено так мало» - щемливий спогад доньки волинського співака
Петро і Зоя Комаруки з донькою Оксаною. 1975 р.

Заслуженому артистові України, багаторічному співакові Волинського народного хору Петрові Комаруку 17 листопада могло виповнитися 70 років.

Співакові, який помер минулоріч, присвятила спогад його донька, луцька журналістка Оксана Ричук:

 «Татові сьогодні 70. Як і щороку, він не афішував би, що день народження, що ювілей. Скромно приймав би привітання, дякував би, відповідав жартуючи. Якби дожив.

Тато був сільським хлопцем, але настільки далеким городньо-польового господарства, що й бабуся давно махнула рукою на його синівську допомогу. Та й сам тато самокритично визнавав, що він «не ґосподар» (полюбляв він отак підкреслено вимовляти «ґ» не лише там, де правопис вимагає, наче він цю літеру дуже любив))

Тато мій був справжнім сучасним бандерівцем. Як би пафосно це не звучало, але він любив Україну. Якось дуже ніжно і щиро, як закоханий хлопець любить незграбне курносе дівча з веснянками. Ще в часи глибокої совєтщини розповідав антирадянські анекдоти, ненавидів комуністів, кілька разів відхиляв пропозицію вступити в партію, ніколи не розмовляв російською, а якщо щось цитував, то з незмінно з акцентом: «А вона каже йому своєю собачою мовою «за чьто, ґєрасім!».

Тато дуже багато читав, особливо любив історичну літературу. Обожнював Шевченка. Знав багато напам'ять, цитував.

Тато любив співати. Причому це було не просто його професією — все творче життя в правому дальному баритонському ряду Волинського народного хору, звання заслуженого артиста. Тато продовжував співати і на пенсії — колективів, де бракувало професійної вокальної підтримки, у Луцьку завжди вистачало. Плюс церковний хор. Буквально до останніх днів: відспівав недільне богослужіння і в понеділок пішов на «хімію».

Тато не був із тих заліхвацьких батьків, які всьо організовують щелчком пальців і рішають всі життєві проблеми дітей. Але він нас з братом Максим Комарук дуже любив. Мене він заважди вважав розумною і талановитою. І страшенно пишався, коли вичитував у газеті якусь мою писанину. Тепер, коли дивлюся, як мій Юрій Ричук милується Улянкою і її досягненнями, розумію, що батьківська любов до доці — це щось особливо-трепетне. Раніше не розуміла...

Ми так і не наговорилися, не набулися разом, коли я знала, що татові лишилися місяці (та, як виявилося, дні). Я тоді навіть сердилася на своїх менших дітей за те, що вони у мене такі пізні і вимагають мами, в той час, як тато потребував моєї уваги — доціної.

Тато не знав, що йому відведено так мало. Він до останнього вірив, молився, планував. Ще трошки пожити, поспівати, потішитись внуками. Почути, як Улянка, за яку краялось серце, лопотить ніжками і каже «дідуть!».

З днем народження, рідний мій. Я вірю, що сьогодні там, на небесах, прекрасний ангельський хор співає в твою честь. А ти красивий стоїш у вишиванці і скромно посміхаєшся у вуса.
Люблю і страшенно скучаю. Щодня».


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Озеро Світязь міліє. ВІДЕО
Наступна новина Сніг на Волині випаде вже у неділю, – синоптики
Останні новини
Схожі новини