Йому лише 21 рік. Він не зміг залишатися осторонь, коли гинуть діти, жінки, старенькі. Бачив та розумів - військових бракує, фронт потребує сильних. Хлопець у війську нещодавно. По завершенню навчання в училищі зробив свідомий та обдуманий вибір – піти на службу. Знайомтесь - Павло на позивний — «Ескобар». Родом із села Боремець, що на Рівненщині.
Його історію написали на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщина.
ШЛЯХ НА ВІЙНІ
«До війни я навчався на будівельника, отримав кваліфікацію муляра-штукатура. Підписав контракт свідомо, знаючи, що це не про легкі обіцянки, а про відповідальність. Держава дала менше, ніж говорила — але я не для цього прийшов. Йшов не за пільгами. Вперше тримав зброю на БЗВП, тоді й зрозумів: армія — це інший світ. Але з часом адаптувався. Найцінніше тут — побратими. За кілька місяців я вже відчув: ми — одна сім’я».
ОБОВʼЯЗКИ
«Я служу в зенітній батареї. Щодня навчаюся, вдосконалюю навички, виходжу на позиції. Це не просто служба — це відповідальність за небо над побратимами. На БЗВП мене навчили найважливішого: рятувати життя. Медична підготовка, стрільба, тактика — усе це не просто теорія, це те, що допоможе врятувати товариша в бою. Я тримаю це в пам’яті, бо знаю: від моїх знань залежить чиєсь завтра».
СІМʼЯ
«Я — старший брат у великій родині. Нас шестеро: сестра й брати. Тож відчуваю відповідальність за кожного з них. Сім’я для мене — це фундамент, це мій тил. Я тут, щоб вони не знали того, що знаю я, щоб їхнє життя залишалося мирним. А ще вдома мене чекає дівчина — Даша. Ми разом уже три роки».
МОТИВАЦІЯ
«Якщо не я — то хто? Вірю в Перемогу, бо вона — єдиний шлях додому. Мрію повернутися, збудувати дім, створити сім’ю, ростити дітей у спокої та любові. Без сім’ї я себе не уявляю. Хочу, щоб мої діти росли без страху, сварок, без болю. Я не повторю помилок своїх батьків — буду поруч, навчу їх говорити, писати, читати, вірити в себе».
СТАВЛЕННЯ ДО ЦИВІЛЬНИХ
«Найбільше ранить, коли військових зневажають. Якось бачив, як один чоловік сказав солдату: «Ти мені ніхто». А потім, зрозумівши, повернувся й попросив вибачення. Люди мають усвідомлювати, що ми тут — заради них, щоб вони могли жити під мирним небом».
МРІЯ
«Моя мрія проста, але дорога серцю. Ще школярем я намалював портрет солдата — тоді навіть уявити не міг, що сам колись стану на його місце. Ту картину продали за 100 тисяч гривень. І ці гроші я відразу відклав — для сім’ї, для нашого майбутнього. Щоб коли повернуся додому, було з чого почати нове життя — тихе, мирне, родинне».
ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ
«Повернуся додому, щоб бути тим, ким мріяв завжди — чоловіком, батьком, опорою для своєї родини. Збудую дім, у якому лунатиме дитячий сміх, де буде затишно й спокійно. Бо справжнє щастя — це бачити, як твої діти ростуть у любові та безпеці, відчувають твою підтримку й турботу. І коли це станеться, я піду до могил побратимів. Стану перед ними й скажу: «Ми перемогли!». Бо це — наш спільний шлях, наша спільна обіцянка. І виконаю її заради них, заради всіх, хто вже не повернеться додому, але дав нам шанс жити далі».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
