Прямий ефір «Луцького радіо»

Сто поверхів під землю, «лежача робота» і сало з цибулею. Репортаж з волинської шахти. ФОТО

Сто поверхів під землю, «лежача робота» і сало з цибулею. Репортаж з волинської шахти. ФОТО
Шахта №9 - на глибині 369 метрів. Сотні гірників щодня працюють у ній по 6 годин поспіль

Бабах! Тяжкі металеві двері з гуркотом зачиняються. У маленькій щілині все ще видно сонце, та за кілька секунд ліфт стрімко рушає вниз, у темряву.

Про висоту (чи правильніше – глибину), не думати неможливо. Хоч її і не бачиш. В «польоті» раз за разом закладає вуха.

Хвилина-дві і ми на позначці 369 метрів під землею. Це як висота стоповерхівки.  Або втричі глибше, ніж найглибша у світі станція метро (“Арсенальна” у Києві залягає на 105,5 метрів).  

...Днями журналістам довелося здійснити подорож у нововолинську шахту № 9, на власні очі побачити, як видобувають вугілля і навіть власноруч випробувати шахтарську працю.  

***

Довідково: Шахта №9 «Нововолинська» входить до державного підприємства “Волиньвугілля». Відкрита у 1963 році. Це одна з двох діючих шахт на Волині. Загальна протяжність підземних ходів - 21 кілометр. Наразі за добу тут в середньому видобувають 180 тонн вугілля.

На ноги – онучі і чоловічі чоботи, на голову – каску

...Ще під час підготовки до мандрівки під землю не обійшлось без чорного гумору. Жарти про “останній день на землі”, “смерть під завалами” та “а чи склала ти заповіт?” хоч і були сказані колегами жартома, та все ж якось змушували хвилюватися… А тут ще й працівниця шахти, яка допомагала нам одягатись, і запевняла, що все буде добре, наостанок таки запитала: «А скільки вам років, дівчата?».

До речі, про одяг. У “своєму” під землю не пускають. Та й пам’ятаючи фото з чорними від пилу обличчями гірників, експериментувати не хотілося.

– Ого, як багато всього! І важке ж, – дивуємось.

Процес переодягання повільний. Спершу - нижня білизна (ткані сорочка і штани), наверх – цупкі куртка і ще одні штани. Усе на кілька розмірів більше, тому одяг доводиться міцно закріплювати поясом, щоб не загубити дорогою. На голову – хустинка і каска. Волосся радять ретельно сховати, аби не забруднити.

– Та воно і так чорне, що йому ще станеться? - відмахується колега.

– Ви просто ще не уявляєте, що на вас чекає, - відповідає працівниця копальні.

Намотувати онучі нам допомагають. Кажуть, зробиш неправильно – обов’язково натреш ноги

Гумові чоботи журналісткам видали 40-го та 41-го чоловічих розмірів. Менших не тримають. Хоча жінки і спускаються час від часу до шахти і навіть мають окрему лазню.

– Вугілля ми не добуваємо, у жінок – контролюючі функції, – пояснює шахтарка.

Аби не згубити взуття, ноги обмотуємо онучами. Досвіду у цьому жодного, тому й тут нам допомагають.

– Якщо розмотаються під час ходьби, ноги натрете, – безапеляційно заявляє працівниця і змушує ніяковіти, бо ж коли востаннє хтось тебе взував!

Одягнувшись і зробивши кілька фото на пам’ять, вирушаємо в інше приміщення. Там на каски чіпляємо ліхтарики, а на плечі вішаємо саморятівники – невеликі циліндри, які в разі непередбачуваної ситуації допоможуть вижити. Пристрій може поглинати вологу і вуглекислий газ, який видихає людина, і генерувати кисень. Якщо на шахті трапився викид газу чи пожежа, з саморятівником можна дихати 50 хвилин під час руху і 260 – у стані спокою.

– Відкинути кришку, затиснути ніс, взяти загубник і видихнути – тоді клапан відкриється, - кілька разів слова інструктора прокручую у голові. Гірники переконують, що аварії трапляються вкрай рідко, але готові до них тут завжди.

Отримуємо два жетони: квадратний і трикутний. Один треба віддати на вході, інший – на виході. Так на шахті перевіряють, чи на поверхню вийшла така ж кількість людей, як і спустилась.

Останній етап – глянути у дзеркало. Над ним напис: «Від цієї людини залежить твоя безпека».

Останні кроки до підйомника даються важче - страх таки з’являється. На таку глибину спускаєшся все ж уперше в житті. Впевненості додає, що з нами - досвідчені шахтарі: директор Павло Танчев та головний механік Олександр Шарко. Заходимо у клітьовий ствол (ліфт для людей), двері зачиняються, поїхали…

Перед входом – останнє нагадування, що спускаєшся не у Діснейленд
На щастя, у ліфті не видно, як глибоко під землю він спускається

У шахті можна орієнтуватись ...за вітром

Виходимо з кабіни. Перше, що дивує – повітря. Його тут справді багато і воно свіже! Провідники пояснюють, що окрім природної циркуляції, є штучна. Життєво необхідний ресурс заганяють у шахту великим вентилятором. Але повітря тут – не єдина очевидна функція. Воно – ще й орієнтир.

– Якщо вітер дме в обличчя, значить рухаєтесь у напрямку підйомника для працівників, якщо у спину – в напрямку скіпового ствола (для вугілля), - пояснює Павло Танчев.

А заблудитись є де. Глибоко під землею прокладені ходи загальною довжиною 21 кілометр (поки що, з часом буде більше). Це так звані штреки - коридори, а також лави (місця видобутку вугілля).

Орієнтуватись допомагають також написи на стінах і схеми. Але це для своїх. Коли ж ти тут вперше, навіть зрозуміти назву «клітьовий ствол» і уявити, де він - вже досягнення.

- Та це просто - все ж позначено, - дивується Танчев.

Пейзаж чимось нагадує метро. Принаймні, так собі уявляю простір поза причепуреними станціями, оздобленими мармуром і гранітом. Темні розгалужені тунелі, під ногами – рейки для вагонеток. Трапляються телефони для зв’язку з іншими частинами шахти.

Освітлення у шахті немає, світять тільки ліхтарі на касках гірників. Електропроводки не кладуть, бо це небезпечно (іскри можуть призвести до вибуху метану), складно (глибоко ж) і недоцільно (місце роботи постійно змінюється).

Під стелею - мішки з водою. Це водна завіса. У разі вибуху пакети перевернуться і загасять вогонь.

Як не дивно, в шахті більше пахне деревом, ніж вугіллям, рідше – сірководнем (неприємний запах, що нагадує сморід каналізації). Колоди тут всюди – ними укріплюють лаву.

У шахті неочікувано багато свіжого повітря. Досвідчені гірники пояснюють – його запускають штучно вентилятором
Усе освітлення – особисті ліхтарики шахтарів
Водна завіса на випадок пожежі. У кожному мішку – 12 літрів води
Саморятівники дають можливість дихати у задимленій шахті 50 хвилин, якщо людина рухається, 260 – якщо сидить чи лежить

«Завжди треба пам’ятати, хто у тебе над головою»

Щоб дістатись до місць видобутку, доводиться пройти зо кілометр від ліфта тунелями, що постійно розгалужуються і повертають у різні боки. Місцями під ногами – не втрамбована суха земля, а болото. Це або вилився мішок з водою, або просочилися підземні води.

В якийсь момент директор шахти Павло Танчев нахиляється і залазить у дірку в стіні.

– Йдіть за мною, – гукає.

Їдіть?! Ми ледь пролазимо у вузький тунель, де пересуватися можна лише повзком і не піднімаючи голови.Тут я зрозуміла, для чого м’які нашивки на колінах і цупкі рукавиці. Без них цей шлях здавався б пеклом. Висота - 72 сантиметри! Саме стільки займає пласт вугілля. А от довжина цієї смуги (то власне і є лава) - біля двох сотень метрів.

Пролізши кількадесят метрів, зупиняємось.

– І що тут роблять?

– Працюють, – чути з темряви серйозний голос когось з гірників.

– Але тут же навіть нема, як сісти! - почуте не вкладається в голові.

Як виявилось, ці тунелі - результат роботи добувного комбайну. Машина вирізає пласт корисної копалини і закидає більшу частину вугілля на конвеєр. Те, що залишилось, шахтарі прибирають лопатами.

– А можна спробувати? - питаю.

Хтось тицяє мені лопату. Вона трохи нестандартна: держак коротший, а металева частина не квадратна, а гостра, формою нагадує серце. Пробую зачерпнути вугілля, але важкий інструмент не слухається. Ще б пак - коли я ще працювала лопатою, та ще й лежачи?!

Кілька разів таки загрібаю жменьку вугілля. Але зусиль докладаю неймовірних. Думаю, протрималася б максимум хвилин 15-20. А люди це роблять півдня! І ще ж треба працювати швидко.

– Дай, покажу, як треба! За таку роботу тобі нічого б не заплатили!

Дужий гірник бере з моїх рук лопату, нагрібає вугілля легко. За кілька секунд на конвеєрі опиняється добра гірка.

Саме цю роботу тут називають «лежачою». Офісному працівнику така праця, певно, видасться каторжною. Та шахтарі ставляться до неї по-філософськи. Кажуть, звикли - і до низької стелі, і до неможливості піднятися на ноги, і навіть до того, що протягом 6-годинної зміни не бачиш сонця.

– Після 5 років і не думаєш, що над тобою. Просто робиш свою роботу, - каже Тарас Біляк.

– Про те, що на горі, забувати не можна, - заперечує його колега з семирічним стажем Олександр Дудар. - Кожного дня треба думати про 369 метрів над головою і про те, що вдома мене чекає сім’я.

Сотні людей щодня спускаються у копальню. Це робота не тільки їхня, а й їхніх батьків і дідів. У шахтарському Нововолинську чорне золото більш, як півстоліття годує людей. І попри економічні катаклізми, обіцяє це робити й далі: запасів вугілля на Волині вистачає, аби забезпечувати роботою людей ще багато років.

ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Про волинян думають, що вони робити не можуть». Як директор шахти з Луганська працює на Волині

Вугілля називають «чорним золотом» не тільки через цінність, а й через характерний блиск
Лава – це довгий тунель з висотою 72 сантиметри. Працювати там можна тільки лежачи 
Впізнавати людей у шахті непросто. Хіба, світити своїм ліхтариком просто в обличчя

Я спробувала. Гребти вугілля лопатою у такій позі дуже складно

Вугілля на Волині вистачить на 100 років

Останні роки для гірників були не дуже вдалими. Постійні затримки зарплати, зміни керівництва, страйки... Та нещодавно ситуація почала покращуватись. Минулого місяця шахтарі вперше за п’ять років виконали план, отримали усі заборговані зарплати і навіть премії. Цього місяця план вдалось виконати достроково.

– Раніше зарплату не платили по три місяці, а зараз краще стало. Якщо є достойна оплата, то і працювати хочеться, - зізнається Олександр Дудар.

Перспективи у волинської вугільної галузі є і вони цілком реальні. Вже восени цього року ми відкриємо нову лаву, - розповідає дорогою назад директор Павло Танчев.

Для цього на шахті вже працює новий прохідницький комбайн - величезна машина, яка за зміну дробить майже метр породи.

«Чорного золота» на Волині, кажуть, вистачить мінімум до кінця століття.

***

У шахтарів – своя «соцмережа»

Відстань, як і час, під землею сприймаються по-іншому. Можливо, даються взнаки важкий одяг і взуття, та пройдені п’ять кілометрів (ще кілька десятків метрів ми пролізли) відчуваються, як усі десять.

Хоч і втомлені, та йшли штреком до підйомника ми швидко.  

–  Ну зовсім, як шахтарі. У тих теж за 15 хвилин до кінця зміни вже ноги починає крутити в сторону виходу, - жартують наші «екскурсоводи» .

Всю дорогу говорили з колегою про те, як хочеться ...сала з цибулею. Хоча ніколи такого не їм. Потім дізналися: це традиційний «тормозок» шахтарів.

- Ви хіба не чули запаху цибулі? - дивувались провідники.

Через їжу начебто у шахту навіть щурі час від часу забігають. Вони точно можуть пристосуватись до будь-яких умов життя.

–  А вам тут не нудно? – несподівано питає колега.

–  Ага, понудьгуєш тут – сміється один з гірників. І додає: Раптом таки хочеться повеселитися - можеш якийсь прикол на вагонетці крейдою написати. І вже за день його знатимуть в усіх кінцях копальні. Така собі шахтарська “соцмережа”.

...Шлях на поверхню був таким же стрімким, як і вниз. Характерний гуркіт дверей, закладені вуха, ще кілька секунд і ти вже бачиш перші промені сонця. Як же все-таки добре їх бачити!

Текст: Віта Сахнік

Фото: Нікіта Манолов

Лави і  штреки шахти укріплені деревиною

Конвеєр для вугілля
Всередині шахти є телефони, щоб гірники, які працюють на відстані кількох кілометрів один від одного, могли зв’язатись
Під ногами – рейки для вагонеток


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

Залишити коментар
#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина «Якщо виграє – буде нам винен! Крим наш!»: Охлобистін і Пореченков підтримали Зеленського. ВІДЕО
Наступна новина Вибори не збираємося зривати і урни перевертати не будемо, – голова Нацкорпусу на Волині. ВІДЕО
Останні новини
Схожі новини