Позивний «Шурка». Розвідник, батько, побратим. Людина, яка йде через війну з гідністю й впертістю — заради доньки, заради побратимів, заради дня, коли прийде тиша, а спогади стануть опорою для нових кроків.
Історію захисника написали на сторінці 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщини.
Хто такий «Шурка»?
Олександр – головний сержант взводу радіоелектронної розвідки 104 бригади. Позивний «Шурка» — ще з дитинства, від хрещеного, військового. Так називали вдома, так і пішло з перших днів війни. Живе не за лозунгами: «Я не стою за державу, я стою за своїх. За хлопців. За дім. За доньку. За пам’ять про загиблих».
Шлях до війська
Військову стежку Олександр почав з перших днів повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року став до лав ЗСУ. Потрапив до 104-ї бригади, де формувався 56-й батальйон. Звідти — служба, фронт, досвід. Каже: «Моїх хлопців з тих часів майже не лишилося. Багато хто загинув. Особисто втратив шістьох. Це болить».
Розвідрота і завдання
Сьогодні Шурка служить у розвідроті. Займається переважно радіоелектронною розвідкою, але буває по-різному:
«Можемо йти в поля, можемо фіксувати сигнали, можемо — вийти на контакт. Усе змінюється залежно від напрямку».
У бою головне — дія, не паніка. Виживають ті, хто вміє відчувати момент і тримати удар. «Я заводив і виводив групи. Всі мої — живі. Це — головне.»
Куп’янськ. Два дні — майже 40 кілометрів. Без сну, без зв’язку. Земля — спальне місце, вода — по ковтку.
«Тіло вже не твоє, — каже Шурка. — Але ти йдеш. Бо позаду — твої. Їх не можна лишити».
Часів Яр. Перше бойове хрещення. Перша втрата, перша тиша після бою. І там — новина: буде донька. «Контраст такий, що серце ламає. Але саме це і тримає. За неї — я мушу повернутись».
Інший випадок — врятувало передчуття: змінили маршрут за хвилину до удару. «На війні нема схем. Є тільки чуття. Виживає не найсильніший — а той, хто бачить наперед».
Запорізький напрямок. Під час виїзду отримали сигнал про засідку. Перемістилися ближче до узлісся. За кілька хвилин — мінометний удар по попередній позиції.
«Ми мали секунду. Але вона — врятувала. І ми працюємо далі».
Сім’я і нове життя
У Часовому Яру дізнався, що стане батьком. Після Куп’янська поїхав на пологи. У нього народилась донька — Владислава.
«Хочу бути для неї прикладом. І хоч боляче бути не поруч у важливі моменти — я тримаю фронт, щоб вона мала майбутнє».
Після війни
Мріє про майбутнє, де немає сирен, обстрілів і прощань. Де поруч — рідні, а не зброя. Де дитина росте не з війною у вікні, а з батьком за столом. Його мрія — бути вдома. І бути потрібним — не лише фронту, а своїм.
Найважче і найлегше
Найважче — втрачати людей. Найлегше — бути у бою: «Там чітка мета, там немає зайвих думок. А тут, у тилу, починаєш згадувати й аналізувати».
Про мотивацію і команду
«Я не кажу «ні». Якщо треба — іду. Але важливо, з ким іти. Я переживаю за людей, з якими працюю. Важливо, щоб поруч були ті, хто не зламається. Я показую — роби, як я. І тримайся».
Про майбутнє армії
Мріє, щоб нове покоління військових зламало шаблони й трансформувало армію зсередини: «Нам час відійти від радянської моделі. Ми не маємо боротися малою радянською армією проти великої — бо програємо не числом, а системою. Армія має бути про людей. Про гідність, розум, довіру й життя. Людяна армія — сильна армія».
Поради молодим
«Головне — балістичний захист, якісне взуття і витривалість. Решта — справа досвіду. Не треба купувати всі «фішечки» — треба готувати себе: фізично, морально, аналітично. І слухати та ставити питання. Бо навіть дурне питання — це вже крок до виживання».
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
