Професіонал, Людина з великої літери, цілеспрямований і чуйний, новатор, багатогранна особистість і талановитий хірург – так згадують рідні, близькі та колеги покійного Олександра Тимофійовича Федорчука.
Нагадаємо, не стало заступника медичного директора з хірургічної роботи медичного об’єднання Луцької міської територіальної громади Олександра Федорчука.
Прощання з ним відбулося у Луцькому кафедральному Свято-Троїцькому соборі Луцька, – пише ІА «Волинські новини».
Старша донька Олександра Тимофійовича Ірина розповідає, що батько був людиною, навколо якого єдналася вся родина. Він був тим, хто прищепив їм духовні цінності і чуття єдності, що обіцяють плекати й надалі.
«Я завжди була до тата емоційно близькою, завжди відчувала його. Всі кажуть,що в Тані татів характер, а зовні я на нього схожа. Тато був людиною, яка навчила нас духовності. Він казав, що на першому місці має бути Бог і повага від людей. Багато в нас у житті сталося, і це найперше завдяки татові. Ми завжди разом збиралися на свята, і ці сімейні традиції будемо підтримувати, бо це його заслуга», – каже вона.
Жінка розповідає: батько надзвичайно цінував сім’ю, завжди намагався всіх об’єднати. Часто продумував усе наперед. Напередодні інсульту, який його підкосив, він обдзвонив знайомих і розмовляв з ними, наче прощався.
«Він усе планував наперед, навіть те, як помер... Ще перед інсультом він з усіма говорив так, ніби прощався. В останні дні ми до нього говорили, він не приходив до тями, тільки як ми плакали – і він плакав. Не міг говорити, але відкрив рот, коли я спитала, чи він хоче, щоб я перестала плакати. Ми вирішили, що самі рідні мають прийти попрощатися. Прийшли попрощатися свати, діти, онуки. В нього троє онуків, двоє прийшло, а найменшого, Тимофія, ще нема. На апаратах показники скачуть, ніхто не може зрозуміти, що відбувається. І тут приходить менший внук, його показали татові за склом, і він помер. Це смерть по-сімейному. Ми всі сльози виплакали ще в анестезіології. Тато ще за життя казав, що помре перший, і все приказував: «Бережіть маму». Завжди просив: «На моєму похороні не плачте, а згадуйте хороші моменти». Я досі відчуваю його енергію. А коли ми молилися, в останній день важко було це робити – він дуже хотів піти», – пригадує вона.
Молодша дочка Олександра Федорчука Тетяна розповідає: він дуже переймався за своїх пацієнтів.
«Тато був Людиною з великої літери, він рятував ті випадки, які інші лікарні в обласних центрах відмовлялися брати. Переживав за хворих вдень і вночі. Жив режимом, не продиктованим лікарнею. Рано приходив, о сьомій ранку, і був там до вечора, переживав за своїх пацієнтів як за рідних. Якщо не можна було оперувати, він так і казав: «Я свою маму так не оперував би». Він цим жив і за все переживав. Завжди давав мудрі поради, постійно мені казав: «Будь розсудлива, продумуй наперед, передбачай ситуацію». Він – та людина, яка не набивала собі рейтинги в соцмережах, а той лікар, якого рекомендували пацієнти, про якого казали, що варто до нього звертатися і будете жити. Я не знаю випадків, щоб в нього помирали під час операції. Він був професіоналом, дуже чуйним і мудрим», – з теплотою згадує вона.
Тетяна – теж медик. Каже, батько її переконував не йти в медицину.
«Він не хотів, щоб я, як і він, переживала, не спала ночами. Але, певно, в мені збереглася частинка його любові до професії. Напевне, недарма кажуть: найкращих людей рано забирають, бо вони вже заслужили рай», – каже жінка.
Олександр Тимофійович завжди цінував сім’ю і був духовною людиною. Він постійно ходив до храму, навіть тоді, коли вже здоров’я йому не дозволяло.
«Важко щось казати, бо Бог забрав справді велику людину. Я вже 11 років у цій сім’ї і не знаю жодного ворога, якого він нажив би за свій вік. Він був справжнім християнином у діях, у помислах. Він був патріотом, якого треба пошукати. Він точно мав би дочекатися перемоги України. В нього були дуже високі ідеали сім’ї. Я йому довічно буду вдячний за виховання доньки, внуків. Вічна йому пам’ять», – каже зять Михайло Павелко.
Тепло про медика відгукуються й колеги. Очільниця Луцького медичного об’єднання Лариса Духневич розповідає, що таких професіоналів, яким був Олександр Федорчук, треба пошукати.
«Це людина багатогранна, патріот України. Він надзвичайно вболівав за долю своєї країни, за долю людей. Був хорошим спеціалістом, завжди проявляв професіоналізм, хотів, щоб усе було якнайкраще. Завжди був стриманим, мудрим, спокійним і нічого не боявся. Якщо ухвалював рішення – досягав мети. Він боровся за кожного пацієнта, незалежно від його походження, статусу. І його професія була від Бога. Коли поєднується вибір професії і духовні чесноти, це завжди виростає в талант. Таким він і був», – згадує вона.
Більш як 15 років разом з Олександром Федорчуком пропрацювала Ганна Колесник, завідувачка відділення малоінвазивної хірургії. За час своєї роботи він допоміг тисячам пацієнтів.
«Передати словами неможливо той невимовний сум і жаль, що ми втратили таку Людину з великої літери. Хірург з золотими руками, до якого їхали люди не тільки з Волині, а й зі всіх куточків. Це була багатогранна людина, він міг залагодити будь-які питання. Ми пропрацювали з ним пліч-о-пліч з 2005 року, коли він створив відділення малоінвазивної хірургії, яких в Україні на той час не було. Ми разом заходили в операційну о восьмій, а виходили о четвертій. Він втілював багато нових методик. Був у нашому відділенні як тато: завжди з усмішкою заходив. Це величезна втрата. Це була розумна, світла, гарна людина з чуйним серцем.Він за вдачею був суворий, вимогливий до себе і оточення, але за всім цим відчувалось добре серце, чуйність до всіх хворих. За рік мінімум тисяча пацієнтів проходили через його руки. Ми з ним оперували з 2005 року, це був мудрий надійний висококваліфікований хірург. Його дуже важко замінити. Він старався підтримати всіх, хто звертався. У нього не було часу для себе, а завжди був час для пацієнтів, родичів, колег», – пригадує вона.
Як додав під час проповіді священник, він все своє життя віддавав професії, завжди був готовий прийти на поміч.
«Пам’ятаю зі свого досвіду, близько сьомої ранку він вже в лікарні і о сьомій вечора ще в лікарні. Не з розповідей знаю, хай коли до нього звернуться, хай що попросять, він завжди був готовий допомогти. Це людина, яка старалась робити добро задля майбутнього життя. Усі, хто чинить добро, отримують воскресіння і вічне життя. Він все робив, щоб дотримуватися не тільки букви християнського закону, а й букви моралі, любові, щирості. Він був не тільки хорошим лікарем, а добрим сином для батьків, добрим чоловіком для своєї дружини, добрим батьком для своїх дітей. Він завжди був охайний, у тонусі, усіх налаштовував на позитив. Він все робив для того, щоб тримати планку, яку сам для себе підняв. Це людина, з якої хотілося брати приклад», – наголосив душпастир.
«Перший» висловлює щирі співчуття родині померлого...
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
