Ковельчани провели в останню земну дорогу двох захисників – Петра Каноніка та Олександра Пащука, які у різний час загинули на Донеччині.
Про це повідомили у міській раді.
Про їх долі, військовий шлях та дорогу додому розповів міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.
Петро Канонік – корінний ковельчанин, народився 24 лютого 1990 року. Навчався в школі №11. Здобув освіту у Львівському університеті ветеринарної медицини та біотехнологій.
Відслужив строкову службу у Яворові. Коли ж 10 років тому росія розпочала свою агресію, був мобілізований. Воював гранатометником штурмової роти у 24 окремій механізованій бригаді імені Короля Данила. Пройшов багато гарячих точок АТО: був учасником героїчної оборони Луганського аеропорту.
У листопаді 2014 року одружився на коханій дівчині Насті. Молоді люди створили сім’ю, у них підростають дві маленьких донечки – восьмирічна Тамара та чотирічна Стефанія.
Усі, хто знав Петра, кажуть, що він був ідеальним татом, турботливим чоловіком. Добрий, комунікабельний, щирий. Багато читав, навіть на фронті, постійно самовдосконалювався, адже мав стільки мрій. Одна з них – пожити з родиною на березі моря.
У перший день війни пішов у військкомат, а згодом був мобілізований у 100 бригаду ТРО. Перекваліфікувався із штурмовика у бойового медика, адже мав відповідну освіту. Два з половиною роки він рятував життя своїх побратимів. В останньому бою, будучи пораненим, до кінця виконував свою місію - евакуйовував хлопців з поля бою.
Петру Каноніку було лише 34 роки. Він загинув 9 серпня біля міста Торецька.
Олександр Пащук народився 8 вересня 1983 року у місті Шостка Сумської області. Далі проживав з родиною у Білорусі, там закінчив школу.
Згодом разом з мамою переїхали в Ковель, де мешкала бабуся Раїса Дем’янівна, яка у свої поважні літа змушена переживати втрату онука.
На Волині Олександр здобув професію водія-механіка у Луківському професійно-технічному училищі. Свого часу працював на «Ковельсільмаші», у лікарні, їздив на роботу за кордон.
Його пристрастю були автомобілі. Дуже мріяв стати водієм-далекобійником, але так і не встиг отримати відповідну категорію.
Торік пішов у військкомат і підписав контракт із ЗСУ. Було це якраз у день народження мами – 31 жовтня. Спочатку служив у 100 бригаді ТРО, а згодом перевівся у 47 ОМБр «Магура», де був водієм штурмової роти.
Про нього розповідають як про надзвичайно хорошу, добру людину. Він був готовий допомогти своїм побратимам, якою б небезпечною не була ситуація. Так і сталося в його останньому бою 12 березня поблизу населеного пункту Бердичі, коли Саша потрапив під мінометний вогонь.
З тих пір з ним зв'язок обірвався. П’ять місяців мама Неля Андріївна не переставала вірити, що її син живий. Увесь цей час він вважався зниклим безвісти, доки 8 серпня його загибель не підтвердили результати ДНК-експертизи. Тепер йому назавжди 40.
Петро Канонік та Олександр Пащук – світлі, прекрасні люди, патріоти, українці, наші Герої, які віддали життя за майбутнє своєї країни, свого міста.
Поховали Петра Каноніка та Олександра Пащука на Алеї Героїв міського кладовища.
Щирі співчуття родинам Захисників. Низький уклін Героям!
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
