У душі Романа Лесніка з Нуйно витає полум’я творчої енергії, а серце б’ється в ритмі хоробрості й волі. Природолюб, романтик, затятий рибалка та вмілий майстер із неповторним хистом, про Романа кажуть “вміє все, до чого би не брався”.
У цивільному житті він відтворював задля задоволення архітектуру і селянський побут столітньої давнини, сам придумував вигляд та будував із дерева мініатюрні будівлі, робив макети речей повсякденного вжитку, які ледве відрізниш від справжніх. А майже два роки тому присвятив себе, як вважає, найвідповідальнішій справі – захисту Батьківщини, одягнув камуфляж із шевронами Збройних сил України, – пише газета Полісся.
Сьогодні Роман Леснік – військовослужбовець, водій одного з підрозділів українського війська. На фронті проявляє як свої мистецькі таланти, так і водійські навички. Набув слави тямучого, професійного солдата, механіка, що знається на техніці настільки добре, немов народився для цього. Щось полагодити, довести до ідеалу Романові подобається не менше, ніж творити. Бо ще юнаком перебирав до гвинтика мотоцикли та автомобілі. Якщо траплялася технічна поломка, то ніколи не звертався в автомайстерні, до всього доходив своїм розумом, сам її усував. Перед тим, як став солдатом, Рома працював водієм у державному підприємстві “Камінь-Каширське лісове господарство”.
– У Роми є незвичне завзяття досліджувати історію, культуру, давнину. Він любив подовгу спілкуватися з бабусею про її життя, війну, перенесені випробування, цікавився тим, як колись жили люди, як облаштовували власні помешкання, все занотовував у пам’ять. Одразу зробив одну хатинку-мініатюру, в нього це вийшло, затим наступну. І так пішло. Направду, має він талант наскільки делікатно, витончено передати деталі, що дивишся на оцей колодязь, лавочку біля хати, покладені під стіною дрова, церкву неподалік, криницю–журавель, дерев’яні сани та віз, а вони тобі здаються не іграшковими, а реальними. Здається, ще трохи, і з комина піде дим, відчиняться двері і вийде хтось із хатини на вулицю, запряже коня в підводу… Якось Рома просто з цікавості зробив фото цього макету на снігу, то відчуття справжності було ще більшим, – розповідає дружина талановитого військового Аліна Леснік.
Усі представлені на фото будівлі, додає співрозмовниця, мають реальні прототипи, або їх вигляд Роман максимально наблизив, уподібнивши тим спорудам, що є на території села Нуйно. Це із захватом відзначають і односельці-нуйнівчани. Комусь дерев’яна хатина під стріхою нагадує батьківську, де вони провели дитинство, інші згадують, що з подібної криниці раніше набирали воду.
– Рома шукає себе в природі, там відчуває затишок. Жартує, що якщо буде змога, то зведе для нашої сім’ї дім на озері в лісі. От чомусь не комфортні йому умови міста. Тому зараз мешкаємо в селі. Боронить країну з перших днів. 6 березня 2022 року мобілізований. Того дня мені сказав, що їде знімати кошти з картки, а сам тим часом не вперше поспішав до військкомату. Кілька разів його не брали. Як отримав на руки повістку, зателефонував і попросив зібрати його особисті речі, бо їде на фронт. Тільки вистачило сили запитати його згодом: “Чому ти пішов?” “А хто, як не я!” – відповів мені натомість. Найтяжче, коли на ті кілька днів вирветься додому, трохи побуде та знову їде воювати. Боляче відпускати Рому назад, на війну…, – ділиться Аліна.
На горищі оселі, у якій нині мешкає родина Лесніків, зберігаються розпочаті Романом нові проєкти. Це повинно бути щось ще вражаюче, рукотворна історія, котра чекає того, аби її повідав нам майстер особисто. Нехай швидше настане перемога, Роман і його побратими повернуться з фронтів у обійми найрідніших.
Олександр ПРИЙМАК, село Нуйно
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
