Чи не щодня в місцевих новинах з’являються повідомлення про знешкодження рятувальниками чергової партії небезпечних знахідок. Це сліди від минулих воєн, що багато десятиліть пролежали в землі.Самі ж піротехніки кажуть, що ті місця, де колись йшли бої, буквально нафаршировані старими боєприпасами.
Про робочі будні волинських саперів розмовляємо з Віталієм Галашою, начальником відділення групи піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону спеціального призначення УДСНС України у Волинській області.
«На місці нас застати дуже важко, бо бувають такі місяці, коли ми виїжджаємо на розмінування двадцять , а то й більше разів, - говорить рятувальник. -Найбільше викликів у нас припадає на період від ранньої весни й до пізньої осені, коли люди копають або риють землю. Мова йде не лише про сільськогосподарські роботи. В основному люди виявляють старі боєприпаси в лісах та прилісках, де перед тим попрацювали «чорні» археологи. Ці любителі легких заробітків розривають землю на місці, де спрацьовує металошукач, і якщо знаходять, приміром, міну чи снаряд, зазвичай так і залишають її напризволяще. А вони ж в будь-який момент можуть вибухнути. Потім на такі «сюрпризи» натрапляють місцеві жителі, що збирають гриби та ягоди, і повідомляють нам».
– Чому донині стільки боєприпасів зберігає волинська земля?
– Як в часи Першої, так і Другої світових воєн на території Волині велись активні військові дії. Бувало, що фронт стояв на одному місці місяцями, а потім активно посувався вперед чи назад. Тоді склади боєприпасів залишали напризволяще. Там вони і залишаються дотепер.
– Де найбільше виявляють таких знахідок?
– Боєприпаси Першої світової війни знаходять в Локачинському, Горохівському, Луцькому, Ківерцівському та частині Маневицького району, тобто на території, яку в червні 1916 року зачепив Брусиловський прорив. Там доволі великі склади зброї, яка добре збереглась і донині. Приміром, недавно в Локачинському районі між селами Шельвів та Гранатів виявили чимало боєприпасів. Серед них 47-міліметрові мінометні міни Ліхоніна, що доволі рідко зустрічаються. Як їх розміновувати, мусимо шукати в інтернеті, бо літератури по них майже нема.
– А де найбільше смертельних «привітів» залишилось з Другої світової?
– Одна з найбільших танкових битв Другої світової відбулась в 1941 році під ВолодимиромВолинським. Там з кожної сторони було задіяно понад тисячу танків. Тому й досі в цій місцевості в землі зберігаються великі склади боєприпасів. В 1944у році, коли область звільняли від фашистів, найактивніші військові дії велись у ковельському напрямку. Приміром, нинішньої весни ми отримали заявку від людей, які знайшли три снаряди біля села Вівчицьк, що поблизу Голоб. Коли ми провели розвідку, викопали ще 155 снарядів. Маса одного -63 кілограми. Це 170-міліметрові артилерійські снаряди. Усього під час цього виїзду ми підірвали 10 тонн вибухонебезпечних предметів. Багато боєприпасів в районі Турійська, на Маневиччині. В Камінь-Каширському районі, де ми лише цьогоріч знешкодили 52 мінометних міни.
– Пане Віталію, ваш підрозділ постійно виїжджає розміновувати мінні поля в зоні АТО. З якими боєприпасами працювати важче – сучасними мінами чи боєприпасами, що кількадесят років пролежали в землі?
– Звісно, з останніми. Звичайно, ми добре усвідомлюємо, що в обох випадках наражаємо себе на небезпеку. Але така наша робота. Проте на сучасних боєприпасах добре видно маркування, і ти одразу знаєш, як з ними поводитись і як розміновувати. А старі боєприпаси в більшості випадків заржавіли, маркування стерлося. Тому іноді мусиш дослухатися до власної інтуїції, аби прийняти рішення, як його розміновувати, аби залишитись живим і неушкодженим.
– Кажуть, сапер помиляється один раз. Чи вірите ви особисто в якісь забобони щодо безпечного проведення розмінування?
– Про те, що сапер помиляється один раз – інформація застаріла. В нас тепер жартують, що два, причому другий раз, коли одружується. А от щодо забобонів – кораблі в море в понеділок не виходять і ми в цей день не виїжджаємо на виклики. Такого правила ми дотримуємось неухильно незалежно від важливості виїзду. Стосовно прикмет – для мене особисто щасливе число – 13. Навіть бронежилет маю під цим номером.
Розмовляла Ярина Руднік
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
