Він носить позивний «Метелик», хоч за плечима — важке бойове минуле, фронтові рани й втрати. Віктор Прокопович – доброволець, головний сержант стрілецького взводу. Служить із лютого 2022 року, а 14 місяців поспіль провів на Донецькому напрямку.
Історію захисника розповіли на фейсбук-сторінці 57 окремого батальйону 104 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Шлях до війська
«Прийшов добровольцем. Ніхто не змушував. Просто зрозумів — інакше не можу. Не маю морального права сидіти осторонь, коли хлопці гинуть. У лютому 2022-го сам прийшов до військкомату. Знав, що буде важко. Але я водій пожежного автомобіля з 23-річним стажем. Звик до екстриму, до того, що треба брати відповідальність, не ховатись за чужими спинами. А значить, мусиш стояти. Навіть коли болить. Навіть коли страшно».
Сила родини
«Кожен день говорю з внучкою. Їй п’ять. Вона щоразу питає: “Дідусю, коли ти приїдеш?”»
Вдома на нього чекає дружина, двоє синів і маленька онука. Один син — воює в десантно-штурмовій бригаді, інший — працює на «Новій пошті». Метелик каже: за молодшого особливо тривожно.
«Як батько — дуже хвилююсь. Але розумію: він, як і я, захищає дім».
Про молодь і вибір
«Я вже своє прожив, але молодих шкода. Та хтось має стояти. Треба йти, треба захищати Батьківщину. І найголовніше — вчитись, слухати командирів. Бо війна не прощає помилок. Найстрашніше — як гинуть побратими. Це дуже боляче. Сам отримав поранення — перебиті нерви в руці. Рука не працює повністю… Попереду ще одна операція».
Перемога — це повернення
«Хочеться, щоб ця війна скоріше закінчилася. Люди дуже втомилися. Перемога — це коли всі повернуться додому».
Побажання від серця
«Передаю привіт усім землякам, родичам, дітям, онуці, дружині й матері. Бажаю нам усім одного — перемоги. І миру!»
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
