Володимир Домінікін – військовослужбовець із Вараського району Рівненської області, який з 2014 року боронить Україну від ворога. Він має багаторічний досвід служби та нині перебуває у лавах 61 батальйон ТРО ЗСУ 104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщина.
Його позивний «Лісник» відображає зв’язок із природою та минулу професію, пишуть на сторінці бригади.
Після звільнення з армії у 2002 році я працював лісничим, знаходячи спокій у природі. Проте у 2014 році, коли почалася війна, я прийняв рішення повернутися до служби. Моя підготовка, досвід роботи з технікою та розуміння військової справи стали необхідними для оборони країни. Саме тоді я взяв собі позивний «Лісник», що символізував моє минуле та зв’язок із природою.
«Коли у 2022 році загроза повномасштабного вторгнення стала неминучою, я не чекав офіційного розпорядження. 23 лютого я пройшов медкомісію і вже наступного дня був у строю, готовий боронити Україну».
Війна змінилася кардинально. У 2014 році ворог використовував механізовані штурми — БМП, танки, артилерію. Проте бойові дії були менш інтенсивними, ніж зараз. На початку конфлікту наші укріплення в Маріуполі будувалися за всіма правилами — бетонні плити, заглиблені вагончики. Це допомагало тримати оборону.
«Сьогодні тактика противника змінилася. Ворог діє масово, кидаючи в бій велику кількість піхоти, підтримуючи атаки дронами та артилерією. Найважчі бої відбувалися у Бахмуті. Логістика була вкрай складною. Якщо у передмісті ще можна було отримувати забезпечення, то в самому місті ситуація була критичною. Втрати почалися саме там, у вуличних боях, де ми зіткнулися з «вагнерівцями» — добре підготовленими штурмовими підрозділами противника».
Цю війну не виграти лише людським ресурсом. Необхідно впроваджувати сучасні технології, будувати злагоджену взаємодію між підрозділами. Успішний командир – це той, хто може знайти підхід до кожного бійця, виявити його сильні сторони та використати їх на благо оборони.
«Багато людей думають: «Якщо ворог прийде в моє село – тоді я піду воювати». Але історія показала, що така позиція лише затягує конфлікт і збільшує людські втрати. Якби у 2014 році вся країна об’єдналася та стала на захист, можливо, ця війна вже давно була б завершена. Ми маємо винести уроки з минулого та діяти, а не чекати».
Я не кадровий військовий, але знаю, що мій обов’язок – захищати рідну землю. Це не просто моя робота, це справа мого життя, місія, яку я виконую заради майбутніх поколінь. У мене двоє дітей – дочка та син. Дочка прагне стати економістом, а син хоче піти моїм шляхом і стати лісником. Їхні мрії та плани на майбутнє – це те, заради чого я воюю. Вдома мене чекає дружина, яка підтримує мене у всьому. Її терпіння та сила духу допомагають мені залишатися на передовій. Я хочу, щоб вони жили у мирній та країні що процвітає, і саме за це я зараз борюся!
«Я мрію про Україну, де панує чесність, справедливість і прозорість. Ми маємо викорінити зловживання службовим становищем, ліквідувати корупцію, яка гальмує розвиток країни. Особливо це стосується державних установ, де люди часто стикаються з несправедливістю та байдужістю».
Україна після перемоги повинна стати сильною державою, де кожен громадянин має рівні можливості, а влада працює на благо народу, а не заради власного збагачення. Я бачу свою країну вільною, незалежною і такою, де люди будуть пишатися тим, що живуть у ній.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
