Вона 26 років віддала державній службі, а у 2022-му — одягнула форму й стала до війська. Світлана на позивний «Валіде», сьогодні служить у тиловому забезпеченні 104-ї бригади разом із чоловіком. Вона знає, що таке відповідальність, робота без вихідних, постійні переїзди та побут під обстрілами. Заради майбутнього своїх доньок вона змінила кабінет на військову частину.
Про силу жінки, яка не сховалась за спинами, а пішла служити до війська розповіли на фейсбук-сторінці 104 бригади.
Про позивний і внутрішню силу
“Позивний мені придумали посестри — "Валіде". Кажуть, що я схожа на впевнену в собі, самодостатню жінку, яка може постояти за себе, і за інших. Я стараюсь відповідати цим словам. Вірю, що в мені щось є”.
Служба: з податкової — в армію
“Я пропрацювала 26 років у податковій — від секретаря до начальника відділу. А потім… звільнилась. Вже 1 лютого 2022-го я стала на облік, ще не знаючи, що почнеться повномасштабне вторгнення. А 24 лютого 2022 року я продовжила службу разом із чоловіком у 104-й бригаді”.
Чому армія?
“Бо не могла сидіти осторонь. Бо маю характер. Бо поруч мій чоловік — і я жінка, яка підтримує. Я не військовозобов’язана — але пішла, бо відчула: це мій обов’язок”.
Що найважче?
“Армія — це не про комфорт. Це про дисципліну, накази, холодну логіку. Мені спочатку було важко. Не все логічне, не все раціональне — але треба виконувати. Такий закон війська”.
А найпростіше?..
“Нічого. Тут немає простого. Життя — на колесах. Вечір — вказівка, ранок — переїзд. Суми, Харків, Запоріжжя… Для жінки важко — і гігієна, і побут, і одяг. Але ми пристосовуємось. Бо дівчата навіть в броніку — дівчата”.
Хто мене чекає вдома?
“Маю двох доньок. Старшій 22, молодшій 20. Коли почалося повномасштабне, я вивезла їх в Італію, до мами. Але вони повернулися. Казали: «Мамо, ми не можемо бути не в Україні». Старша — тепер теж у формі. Служить у ДСНС. Молодша — художниця, графічний дизайнер”.
Для жінок, які вагаються
“Жінки в армії — потрібні. І не обов’язково в окопах. Є багато роботи: діловодство, облік, логістика. Чоловіки не завжди справляються з тонкою, терплячою роботою. А жінки — так. Страх — це нормально. Але реальність не така страшна, як її малюють. Ми тут уже як сім’я. Третій рік разом. І ніхто не зламався”.
Служба з чоловіком
“Ми служимо разом. Але в різних підрозділах. І це додає тем для розмов, обміну порадами. У нас різні обов’язки — я в забезпеченні, він — в іншій сфері. Але ми підтримуємо одне одного щодня”.
Про мою роботу
“Моя робота — це документи, облік, накладні, списання, видача речового майна. Не романтика. Без логістики військо не може ефективно воювати. Моя робота це щоденна рутина, але я знаю, що це важливо. Я там, де можу бути корисною”.
Про "ухилянтів"
“У відпустці в Рівному я не можу дивитись на чоловіків, які ухиляються. Здорові, в спортзалі — але "хворі" при повістці. Я з такими не розмовляю. Мені шкода свого часу”.
Після перемоги
“Я мобілізована. І дуже хочу, щоб після Перемоги все закінчилося. Я хочу повернутися до держслужби. Або піти кудись ще — куди буде серце вести. Мені треба діяти, працювати, спілкуватися. Я не можу просто сидіти вдома”.
Побажання тим, хто сумнівається
“Не бійтеся! Спробуйте. Тут для кожного є місце. Хтось стріляє, хтось керує, хтось шиє, хтось веде облік. І все це — частина однієї справи. Тут ви знайдете себе. Якщо я змогла — то й ви зможете”.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
