Мріє стати на ноги та відкрити реабілітаційний центр для бійців військовослужбовець з Полтави Валерій Могильний. Хлопець — сирота, після поранення на Донеччині перебуває на реабілітації у Луцьку.
26-річний військовий Суспільному розповів, що міно-вибухову травму отримав 8 травня цього року після виходу на друге бойове завдання на Донецькому напрямку. Валерій служив кулеметником у 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Скільки пролежав, поки його, пораненого знайшов побратим, — не пам’ятає.
"Почала текти кров з однієї, з другої ноги. Нікого не було поряд, тому якось сам пробував накласти на себе джгути. Тут, на відкритій місцевості постійно рускі ходили. Тому мені прийшлося переповзать. Там була яма, сміття, якісь пакети на себе накидав. Товариш мене знайшов у цій ямі, я вже був майже без свідомості", — пригадує боєць.
У війську Валерій — з 2019 року. Хлопець – сирота, має 23-річну рідну сестру Анастасію. Обоє, каже, виховувалися в інтернаті.
До служби полтавчанин був музикантом. Написання пісень, з його слів, заробітку не приносило. Тому хлопець пішов служити за контрактом. Після місячного навчання на полігоні весь час був на бойових позиціях на Луганщині. Звільнився з військової служби Валерій 2 лютого 2022 року. Коли розпочалася повномасштабна війна — без повернувся у військо.
"Як кажуть, кличе. На гражданке не тягне і якось друзі стали не друзі вже. Хто буде край боронить? Була мотивація, що всі вперед, всі до перемоги", — каже Валерій Могильний.
Боєць зізнається: там, на фронті, були моменти, коли опускалися руки. Бо боротьба за Україну, з його слів, важка і безперервна:
"Постійні оці наступи — не встигаєш відпочити, не встигаєш передихнути. Зараз ні про що не думаю. Лише про товаришів, які там осталися. Командир казав, що не привикайте один до одного, бо ви на війні. Ну а як не привикати? Багато втратили, багато втрат".
За словами ерготерапевтки Марини Марчук, в обласній клінічній лікарні на лікуванні та реабілітації Валерій Могильний перебуває другий місяць, до цього був госпіталь в Дніпрі.
"Буде тривалий процес реабілітації. Бо у бійця мінно-вибухова травма, осколкові поранення, тяжке поранення, політравма. Тому перші кроки були тяжкими, складними, головокружіння, повне знесилення. Але вже за тиждень, дякувати Богу, дякуючи його силі волі справи в нас пішли набагато краще", — говорить ерготерапевтка Марина Марчук.
Валерій Могильний мріє відкрити реабілітаційний центр, аби допомагати після пораненням таким бійцям, як він. Але спершу, каже, треба стати на ноги.
"Я раніше хотів якось запам'ятатися в цьому житті, якось щось після себе лишити. — каже військовий на реабілітації. — Я з тих людей, які можуть потом сказать після перемоги, що от я там був. Хоч і важко це згадувати й хочеться це все забуть".