Ми запитали у першого голови Волинського облосередку Народного Руху та учасника мітингів початку 90-х у Луцьку Михайла Тиского, які луцькі місця він вважає саме тими, де зріла Незалежність. Які локації були культовими для тогочасних рухівців – людей, які рухали «Союз нерушимий».
Ось які він вважає саме такими:
- «Замкова площа, звичайно. На тій площі досі не було більш велелюдних мітингів. Он бачиш прапор (ми стоїмо навпроти вежі замку, Михайло Тиский показує на синьо-жовтий стяг угорі, - авт.). Саме ми його там поставили вперше. Це було на Різдво 1990-го. Тоді ми вперше поставили під замком вертеп. А Тарас Рабан (директор заповідника «Старий Луцьк», – авт.) відкрив нам вежу, щоб ми занесли нагору прапор.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «Там жила моя мама». Як за СРСР відновлювали Луцький замок: спогади очевидців. СВОЯ ІСТОРІЯ
- «Луцька кав’ярня «Лакомка», що працювала з 1981 до початку 2000-х на тодішній вул. Радянській. Саме в цій кав’ярні читав вірші Кость Шишко, на стінах висіли картини Миколи Кумановського, у черзі стояли митці, літератори, музиканти, адвокати, викладачі... Саме ті кавування стали приводом для розмов про Незалежність. У «Лакомку» йшли не на каву, туди йшли за інформацією. Як тільки Горбачов оголосив перебудову, вже можна було говорити. А то була єдина кав’ярня, куди можна прийти, випити кави і щось почути, що робиться, наприклад, у Литві. То ж у Прибалтиці вже з’явилися фронти (політичні рухи на межі 90-х) за відродження незалежності».
- «Майстерня художнього фонду, що був поруч із художньою галереєю (тоді теж вул. Радянська). Там же була невелика майстерня, по-моєму, художника Івана Лисака. Щосуботи у нас були там обласні зібрання, обласна координаційна рада. Звичайно, що там були і кагебісти. Але з іншої сторони: ті самі кагебісти теж були українцями. Траплялося й таке, що хтось іде повз і просто каже: отам і там таке-то буде. І пішов. Й ти розумієш, що це хтось здає тобі формацію».
- «Музичне училище, колишня Луцька тюрма. У ті роки, коли вже геть не було де, ми могли збиратися там. Один із патріотів луцьких Богдан Самохваленко був вчителем там. Якось треба було провести координаційну раду, а нам і туди не можна, і туди не можна… Де провести?
Уже був початок 90-х, перед виборами, біля обкому мітинг за мітингом, нам вже все забороняють. Богдан каже: «Я заведу. Там є завуч Володя Король, раптом що, то він казатиме, що нічого не знає, і ви самі сюди зайшли». Цей Володя нам відкрив клас, хоч сам тоді був партійний.
Так ми зайшли до класу музичного училища. Там ми збиралися.
Якщо вже геть не було де, то йшли туди, в Луцьку тюрму».
ЧИТАТИ ТАКОЖ: історію про День міста у Луцьку 8 жовтня 1989 року – зі спогадів Михайла Тиского.
найвелелюдніші мітинги. А вперше синьо-жовтий стяг
на вежі повісили рухівці на Різдво 1990-го