- О, Вітя! Привіт! Шо там? – у черзі до наїдків від «Козачої левади» на Замковій площі – типова для цього вечора розмова.
- Та нічого. Середньовічні танці вже побачив, тепер треба з’їсти середньовічного м’яса, - Вітя, певне, не без гумору чоловік.
- Ну, то вже й пива. Середньовічного...
- Та мусово.
Десь у Заборолі під Луцьком у той же час дві місцеві жінки хвацько роздирали живе порося навпіл. Там теж вирувало свято для громади. З конкурсами і поросятами «на халяву»... У Луцьку було все «скромніше». Але де «більш середньовічніше», можна й поспорити.
* * *
Було кілька незвичних штук, які «вибивали» фестиваль «Князівський бенкет», що відбувався в Луцьку 25 серпня, з шеренги численних інших, котрими все літо вирує Луцький замок і стара площа біля нього.
Безплатний вхід. Тому віпів було мало, а мам-бабусь-дідусів з онуками значно більше.
У замку не смажили, не пекли і не пили. І без коньячно-шашличного аромату він був спокійним і аж дивним.
За 20 грн можна було вбратися у сукенку з якоїсь княжни і бродити у тих шатах попід стінами, стрічаючи то Вітовта, то його дружин Юліанну чи Анну, то Юршу, старосту луцького…
А з вежі, над якою неквапливо і втомлено (щоби всі встигли заселфитися) заходило багряне серпневе сонце, якось хтось до щему файно заграв коротку мелодію. Народ повертав на звук голову, шукав поміж зубцями В’їзної силует музики й раптом згадував, що то звучить не що інше, як та сама «Воли-и-инь моя, краса-а-а моя...». І розумів, щому ж так щеміло...
Прийшло на «Князівський бенкет» ду-у-уже багато лучан.
Останній. Літній. І – безплатний!
«Князівський бенкет» - фестиваль, яким звершується луцьке літо. Рушійна сила – творча команда театру «Гармидер», клуб середньовічного бою «Айна Бера Луцьк», коні, майстри та майстрині і чиновники та чиновниці з Луцькради, які відповідають за розвиток туризму в місті.
Колориту додавала середньовічна музика від чернівецького гурту «Kings and Beggars».
Важко було порахувати справді туристів, які прибули саме на цей фестиваль. Іноді на його локаціях доводилося чути польську, тому, очевидно, що таки були. А так він радше був схожий на гарне сімейне свято.
- Дивись, дивись... - бабусі та мами старанно показували малечі героїв дійства, убраних в середньовічні шати, переказували їм старі луцькі легенди (хто як міг) і тішили дитячі серця то можливістю зліпити горнятко своїми руками зі справжнім гончарем, то зробити свищика з майстром дитячих іграшок...
Подружні пари, намотавши кілька кругів замком, прямували до столів. Звідти, «м’ясця наївшися», сцену – видніше. Мабуть)
Хто працював у поті чола, то це гармидерівці. Спробуй-но закликати до конкурсу народ, якому... не до конкурсів)
Вітовт-Андрій у нових шатах
Почали з Театрального майдану. Довго чекали Вітовта. Кульмінація ж) Тим часом радіоведучий Андрій Зубенко, який у цій ролі вже вкотре, переминався з ноги на ногу під бічним входом до драмтеатру. Каже, у нього нові шати. Шили під замовлення, за зразками середньовічного одягу і якраз під зріст.
- От тільки шкіра тоді на цих шатах, певне, була справжня, - усміхається.
Це нам – усміхається. А за кілька хвилин він разом зі своєю третьою дружиною (ще той кавалер був) гордовито виїде на коні і, отримавши з рук луцького кликуна ключі та печатку від цього міста, рушить ходою до Луцького замку.
Щоби Вітовт міг дорогу перейти, патрульні на деякий час спинили рух на площі Воз’єднання. А далі – затремтіла бруківка на вул. Братковського.
- Ці машини тут як здрастє, - коментував хтось із лучан позаду, обходячи припарковані автівки мешканців будинків, що обабіч.
- Я б заборонила їх тут ставити. Хай би було все старе, - відповідали коментатору.
- Принце-е-еса-а!.. – махала рукою зі старого балкону маленька білява дівчинка.
Дружина Вітовта помітила. Усміхнулася.
Їм з «принцесою» автівки геть не заважали.
Без шашликів у замку
Далі – сцена на Замковій площі. Хтось лишився під нею, почути, як же Вітовт прийматиме гостей. Хтось попрямував до замку в очікуванні, що там – щось цікавіше.
І під замком, і в ньому тим часом відпочивали лицарі з луцьких та львівського клубів. Поїли коней. Познімали свої «ватники», в яких кілька більше години, напевне, простояли на Театральному під немилосердним серпневим сонцем.
Лучани ховалися в тіні дерев, що лишилися тут ще з того часу, коли в замку був густий сад. Їли «жарене морозиво» (це єдина торгова точка, яка діяла у стінах замку). І як пиріжки «розбирали» місцеві екскурсії. Піднятися на вежу цього вечора коштувало всього 20 грн. Торік з гостей «Ночі в Луцькому замку» брали 70...
Без столиків, смітників і міцного аромату смаженого м’яса, яким звикли частувати на кожному тутешньому фесті, було так, як-то в гостях.
… І майже без віпів
Віпів було мало. Або догулюють літо у відпустках, або розбішлися місцевими фестами, бо цього дня фестивалили аж дві приміських ОТГ, Заборольська та Боратинська.
Привітав зі сцени гостей перший заступник міського голови і (кулуарно) один із ймовірних претендентів на посаду голови Волинської ОДА Григорій Недопад. Ближче до вечора відвідала фестиваль і голова Волинської облради Ірина Вахович. Каже, побувала й у Боратині.
Серед відвідувачів помітили голову Ківерцівської ОТГ Володимира Жгутова. Були й окремі луцькі обранці: Павло Данильчук, Сергій Шкода, Юлія Дацюк...
Ближче до вечора лицарі зійшлися у боях на ристалищі. Люди наїлися-находилися і порозходилися. І тільки найбільш натхненні лишилися танцювати на Замковій площі щось магічно-середньовічне. Бо у гурті, бо щиро і під зорями.
Закривали четвертий «Князівський бенкет» вогнем і мечем. Як годиться.
Скільки чого з’їли, продали, вторгували, колись, може, напишуть у літописах…
* * *
Попід луцьким рестораном увечері символічно запалили цифру 1492. Рівно 590 років тому в Луцьку тут таки гуляли монархи. Європейські. Кажуть, то було щось схоже на договір про створення ЄС.
Про те, як гуляли, досі ходять легенди.
Тепер без монархів обійшлися. Одні вибори щойно закічилися, до інших – далекувато...
- Люди, люди! Приходьте на лекцію! – попід художнім музеєм закликало до однієї з локацій симпатичне хлопча у середньовічному вбранні з гарними очима.
- А розкажи, хто такі князі, - усміхаюся йому.
- Розумієте, це такі люди, які правили. Вони були-и-и, - думає кілька секунд, - ...чесними. І любили наше місто.
Це – Вірослав Порицький. Йому всього 11. Він – один із тих, хто «робив» цей фестиваль особливим і щирим. До нього можна відправляти на курси усіх потенційних «князів» і «князенят».
Розкаже, якими треба бути.
БІЛЬШЕ ФОТО З ФЕСТИВАЛЮ ДИВИТИСЬ ТУТ
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото: Ірина КАБАНОВА.
Було людно. Сонячно і весело
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.