Луцький дизайнер Дмитро Авраменко – з тих висококласних фахівців широкого профілю, чий номер телефону передають з рук у руки, коли потрібно зробити ексклюзивний проект на вчора. Пише в інтерв’ю з дизаайнером «Бізнес. Район». А те, що доцент кафедри дизайну Луцького ЛНТУ – ще й один з небагатьох в Україні кандидатів наук мистецтвознавства у напрямку «дизайн», знають хіба що його випускники і журналісти, яким Дмитро завжди готовий давати експертні коментарі і консультації.
Бізнес.Район запросив Дмитра Авраменка на інтерв’ю, аби поговорити про ринок дизайнерських послуг у Луцьку і майбутнє профільної освіти на Волині. Адже помітно неозброєним оком: попит на дизайнерські рішення в малого бізнесу шалений, навіть в такому відносно невеликому місті, як обласний центр Волині.
– Дмитре, ти останні кілька років активно співпрацював з волинськими ЗМІ. Що тобі це дало?
- Робота в мас-медіа для мене стала можливістю повернутися на ринок. Раніше наука забирала сто відсотків мого часу і було навіть трішки страшнувато, що я не зможу знову щось продукувати на достойному рівні. Заразу думаю, що в мене вийшло, бо став більше працювати у практичному дизайні. Хоча знову планую наукою зайнятися конкретніше.
– А скільки часу ти вже в науці?
- Якщо рахувати від першої наукової статті, то 15 років, а якщо від здобуття кандидатського ступеня – то сім. До речі, орієнтовно до 2006 року у вітчизняній науці не було поняття дизайн, цю галузь називали «технічна естетика». Вона відносилася до технічних дисциплін і дизайнери навіть захищалися не з мистецтвознавства, а були кандидатами технічних наук. А з 2006 чи 2007 року дизайн перенесли в гуманітарний напрямок, з навчальних проблем забрали чимало технічних предметів.
Тож у 2012 році я захистив дисертацію на тему, яка тоді здавалася банальною і не підйомною водночас, а зараз всі з нею борються. Це – зовнішня реклама.
– Чи змінилися зараз твої наукові зацікавлення?
– Я б сказав розширилися. Щоб не втрачати тонус, постійно моніторю профільні англомовні сайти. Саме завдяки їм кілька років тому прийшло розуміння, що треба розвиватися в інфографіці і навіть підготував до друку монографію. На жаль, вона досі неопублікована.
Три роки тому мене запросили до співпраці у холдинг CID MEDIA GROUP, де редакція була готова до експериментів. Після цього співпрацював ще з багатьма луцькими ЗМІ і навіть дійшов до власного медіа-проекту – запустив Youtube канал з анімованою інфографікою, присвячений сучасній історії Збройних сил України. Працюю над ним тільки на ентузіазмі і періодичній потребі розвантажувати мізки від основних робіт.
– Ти натякнув, що хочеш все ж таки більше уваги приділяти науці. Що саме маєш на увазі?
- Знаєш, я вже довго варюся у сфері вищої освіти, співпрацюю з бізнесом, були спроби вникнути у міські процеси і бачу, що у всіх ціль одна, але між всіма учасниками ринку нема комунікації. Зараз маю таку ціль стати між ними якимось сполучним містком.
– Навіщо тобі це?
- Останнім часом багато думаю, що робити, аби ми були спроможні підготувати класних дизайнерів у «традиційних» закладах освіти. Доступно кажучи: наплодити собі подібних. Бо якщо навколо росте конкуренція, то і ти як фахівець починаєш вдосконалюватися і рости. Для розвитку має бути конкуренція ідей. А звідки їй взятися, якщо університет – це парасолька, яка захищає студентів і викладачів від ринку?
– Як ти собі уявляєш вихід із ситуації?
- Треба привнести у навчальний процес той темп і драйв, який вирує нині у бізнесі, ринкові правила гри. Звісно, що більшості не захочеться так працювати. Але інакше ми просто випускаємо неготових до реалій дітей. За моїми спостереженнями, після навчання на ринку залишається до десяти відсотків дизайнерів, які здобували у нас освіту.
- Починається все з того, що до половини першокурсників – це абітурієнти, які не здали ЗНО з математики, здебільшого не мають базової художньої підготовки, вперше стикаються з композицією, рисунком, проектною графікою, я вже мовчу про спецпідготовку на кшталт художньої школи чи училища. Просто багатьом здалася модною і прикольною спеціальність дизайнера, бо математики немає.
– Куди ж діваються ваші випускники після п’яти років навчання?
- Це питання мені постійно задають! Чи не щодня мені телефонують і питають: «Де взяти дизайнера?», «А чого їх так мало?». І моє улюблене:«А чого ти не хоч помогти?».
Що я скажу. Усі дизайнери, які випускалися у нас, пробували працювати по спеціальності. Але на певному етапі щось починає не подобатися. Чи сама робота, чи оплата праці, чи потреба працювати у дедлайнах. Саме системної роботи у шаленому темпі університет не вчить. В результаті на ринку залишається дуже мало людей. Хоча талановитого студента і повчать, і підтягнуть, але це не так як в універі, що всі хвости аврально закриваються до сесії. На ринку треба підлаштовуватися під клієнта, який вибагливий і хоче продукт на вчора.
– А звідки ж взялися ті модні дизайнерські фірми, що нині працюють у Луцьку?
- Справді у Луцьку є немало фірм, які здатні продукувати якісний і грамотний дизайн. Крутих – зо п’ять. У них якість точно всеукраїнського рівня. Середнячків 10-15. Є ще талановиті фрілансери. Але я думаю, що майбутнє все-таки за фірмами, за брендом, які своєю репутацією ручаються за якісний продукт.
Оскільки всі знають, що я працюю в університеті, то часто мені дорікають: «От класні дизайнери не вчилися на кафедрі дизайну!», але якщо вони не вчилися на кафедрі дизайну, то значить, що вони просто не там вчилися!. Я проаналізував, що наших випускників у тих найкрутіших фірмах справді немає. Це люди, які зуміли створити себе самі.
Можливо, їхні батьки у свій час або не звернули увагу, що їхня дитина має якісь задатки і не віддали в художню школу, а згодом у вуз на профільну спеціальність, або просто не мали на це коштів. Бо дизайн є одною з найдорожчих, а бюджетних місць мало. Уявіть, якби ці талановиті дизайнери отримали ще й профільну освіту! Луцьк з такими фахівцями міг би піти у розвитку значно далі.
Наші випускники теж непогано себе зарекомендували, але реалізовуються часто не у нашому місті. Завжди кажу своїм студентам: мисліть масштабно, у вас універсальна професія, універсальна мова – мова гармонії, можете продавати свої послуги куди завгодно. Тим більше, що ринок відкритий – багато моїх колег працюють для клієнтів з ЄС. Дизайнеру для цього не потрібно їхати за кордон, розлучатися з дітьми чи батьками.
– Як ти думаєш, Луцьк має шанси вклинитися у мейнстрім креативної економіки?
- Звісно має. Нас до цього спонукає ринок. Бізнесу вкрай необхідні люди, які швидко можуть візуалізувати ідеї.
Наша близькість до Євросоюзу, спричинилася до того, що люди їздять, бачать новинки і постійно привозять ідеї звідти. Місцевий бізнес завдяки цьому став дуже вимогливим до дизайну, став відчувати, чи нормальний продукт йому пропонують і готовий платити за сучасні рішення.
Саме високий попит стимулював якісний ріст дизайнерських послуг у Луцьку..
Часто про наше місто кажуть, що воно завжди буде грати другу скрипку, бо поруч є Львів з його академією мистецтв, а ми у порівнянні навіть не другі. Але я завжди ставлю у приклад Івано-Франківськ. Років 10 тому ніхто не припускав, що там може бути якісний дизайн, але останнім часом вони вибухнули і їхні університети (Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника і Університет Короля Данила, – ред.) готують крутих фахівців, уже можна говорити про франківську школу дизайну. І в них теж Львів по сусідству.
Мабуть, треба цього захотіти, взяти за стратегічну мету… Я думаю, що і Луцьк має шанс стати містом креативних індустрій, і у цьому процесі мусять взяти участь наші університети.
– Тобто?
- Без кооперації у форматі університет-бізнес-місто – ніяк. Візьмімо Харків. Попри те, що місто дуже велике, у них налагоджений тісний зв'язок наукового середовища з реальною економікою. А у нас навіть конкурси проектів обмежуються тим, що мешканці прагнуть зробити якийсь майданчик і огороджу. Треба розмежовувати де дизайн, а де благоустрій. Облаштувати дитячий майданчик, посіяти газон, покласти бруківку – це не дивовижа, це обов’язки міської влади, це мастхев! А цікавий дизайн має бути там, де необхідний арт-простір. Вузи мають стати генераторами креативних ідей.
– Ти постійно наголошуєш, що вузи у множині, коли дизайн в нас є тільки в ЛНТУ. Чому?
- Я вважаю, що монополія вбиває, тому потрібна конкуренція і між університетами. Чесна, дружня, справедлива – тобто без адміністративних впливів. Від конкуренції виграють усі. Тому відкриття кафедри дизайну в Східноєвропейському національному університеті – питання часу. Адже в обох уже давно є факультети правознавства, фізичної культури і реабілітаці. Буде місце і дизайну.
Університети мусять реорганізуватися, запровадити в навчальному процесі ринкові моделі. Але то має бути спільна праця, всі учасники мають бути зацікавленні у тому, щоби щось таки народилося. Подивіться, вимоги підросли, всі хочуть якісно-класно і швидко, а ми не можемо дати вчасну відповідь бізнесу.
Бо клієнти надивляться чогось в Інтернеті, і сподіваються, що початківці їм таке продукують, та ще й дешево. І от маємо ту ситуацію, коли роботи багато, а дизайнерів не вистачає.
Текст: Наталія ПАХАЙЧУК
Фото: Олеся САЄНКО
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.