Тепер то добрий шмат сірої луцької промзони, з рештками старих вулиця і рештками старої залізниці. Раніше тут були яровицькі поля. У народі території у районі вулиці Залізничної, Офіцерської, Котляревського називали Яровицьким фільварком. І були вони фактично околицями приміського села Яровиця.
Віднедавна в одному зі старих складських приміщень облаштувати мистецький простір. Театр посеред сміття, колій, складів і брухту. Як так сталося, «Перший» розповів у репортажі з «ГаРмИдЕр ангар-stage».
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Драма промзони. Історії з луцького ангару, в якому оселився... театр. РЕПОРТАЖ
Втім, поява на цьому просторі альтернативного театру – радше закономірність, ніж випадковість. Він тут – дуже доречний, бо ці луцькі вулиці мають цікаву історію.
Залізнична: спочатку сіяли хліб, потім: вокзал-ресторан-руїна
У районі Залізничної колись був так званий Яровицький фільварок. Фактично Луцький вокзал і залізницю збудували на яровицьких полях. Про це пише краєзнавець Вальдемар Пясецький.
Старожили (а на Залізничній є кілька житлових будинків) пригадують, що на території нинішніх складів, що належать різним підприємствам) ще одразу після Другої світової були поля. Як згадує лучанин Микола Вержбицький 1938 року народження, частина полів належала офіцерові з прізвищем Галушка. Він же мав землю і навіть оранжереї на території нинішньої вулиці Івана Франка (колишнє село Яровиця). А мешкав цей чоловік на вул. Офіцерській.
Найвідоміша стара споруда цього району Луцька – це колишня залізнична станція. Одним боком вона виходить на Залізничну та колії, іншим – на Стрілецьку.
Залізницю у цьому місці почали будувати ще в 1890-му, коли імператорові Олександру ІІІ спало на думку навідатися на військові маневри на Волині. По інший бік колій розташували залізничні склади та службові приміщення. Одним із таких, очевидно, і став згодом ангар на нинішній Залізничній.
Кілька років поспіль журналіст Богдан Ворон намагався створити у стінах станції Музей залізниці. Ідею підтримали в Луцьку (вона вже навіть мала свою онлайн-платформу), але зрештою не почули в «Укралізниці». Залізнична станція стоїть тепер руїною. Статусу пам’ятки не має.
Офіцерська. Вулиця, яка дожила до нас з 35-го
Вулиця Залізнична пересікається із однією з тих вулиць, які зберегли свою первісну назву, - Офіцерською.
Краєзнавець Олександр Котис нещодавно опублікував плану забудови вулиці Офіцерської 1935 року. Вулицю проектували в рамках будівництва на цій території житлової колонії для підофіцерів.
Після 1918-го Волинь увійшла до складу Польщі. Йшлося про зміцнення кордону. Влада стала думати про розбудову військових містечок, офіцерських та підофіцерських колоній Корпусу охорони пограниччя. У червні 1927-го Пілсудський видає наказ про розквартирування військ у мирний період і створення Фундації військового розквартирування.
Відтак у Луцьку, Ковелі, Дубні зводять житло для військовослужбовців. Будинки мали бути комфортними і сучасними. Проекти розробляли відомі польські архітектори. Так у Луцьку постала офіцерська колонія (нині це територія вул. 8 Березня та прилеглих) та підофіцерська. Остання була розташована в районі вулиці Офіцерської, за інформацією Вальдемара Пясецького, займала й вулицю Котляревського (сусідню), яка теж була збудована у 1920-1930 роки і тоді називалася Стрілецькою.
«У воєводському центрі - Луцьку забудова територій, які займали військові частини ще з кінця 19 століття, велася інтенсивніше і різноманітніше. У північно-східній частині міста, поряд з залізничним вокзалом почали формуватися декілька кварталів для військових. Один з них, що територіально примикав до заплави річки Стир, був розділений на 20 ділянок, які відводилися під індивідуальну забудову офіцерської колонії (проект парцеляції був укладений ще у 1930 році, відкоригований і затверджений міською радою м. Луцька у листопаді 1933 року і схвалений остаточно у вересні 1935 року). Нові, сучасної форми котеджі сформували забудову існуючої донині Офіцерської вулиці. Ближче до залізничного полотна виділялися ще 9 ділянок для такої ж забудови», - пише дослідниця Ольга Михайлишин.
Для нижчих підофіцерів передбачалося таке житло: помешкання загальною площею 30 кв м. (імната, кухня, санвузол). Старші підофіцери повинні були мати 50 кв м. (дві кімнати і кухня).
«До початку війни тут збудували кілька десятків будинків, деякі з них стали дуже гарними зразками функціоналізму, хоча більшість будинків звичайного садибного стилю. Головна вулиця району зберегла свою первинну назву - Офіцерська. Вона завершується військовою лазнею, зведеною ще до Першої світової», - пише Олександр Котис.
Якщо пройтися Офіцерською, можна помітити залишки старої забудови. Вулиця – коротка, атмосферна. Можна побачити і залишки старої лазні для вояків Корпусу охорони пограниччя.
Як відомо, у її стінах довгий час розташовувалося міське управління ДАІ.
Тепер споруда доживає останні дні. Будівельники, які зводять поруч багатоповерхівку, кажуть, що вже у 2020-му її знесуть. Лазня нині – напівзруйнована.
Спогад про товарняки: «А жінки з Яровиці несли цим людям сухарі і картоплю»
На фасаді будівлі, що на розі вулиць Яровиця та Залізнична – меморіальна дошка.
«Тисячі волинян без вини відправлені у 1939-1952 роках із залізничної станції «Луцьк», що тут була, у тюрми, табори і спецпоселення ГУЛАГу в СРСР. А в 1941-1943 роках – в концентраційні табори та на каторжні роботи до гітлерівської Німеччини. Не всі повернулися в Україну. Вшануй їх пам’ять», - написано на дошці.
Встановили її у 2011-му силами ГО «Діти репресій».
Лучанин Микола Вержбицький, які у 40-х роках мешкав поруч на Яровиці, 4а, згадує, що тут, на краю Залізничної тоді було щось схоже на товарну станцію. А недалеко стояли товарняки. У роки війни і після неї саме в цих місцях збирали людей, яких відправляли на заслання.
Волиняни зі своїми нехитрими клунками (а часто й без них) могли тижнями сидіти у вагонах-телятниках і чекати своєї черги. Це було моторошно, каже Микола Глібович. Шкодували земляків мешканці сусідньої Яровиці і намагалися передати цим людям хоча б якісь харчі.
«Біля вагонів завжди була охорона, але ми, діти, все ж там бігали. Бачив цих людей у вагонах. Знаю історію одного чоловіка з Луцька, в якого отак у вагоні померла мати і донька. Німці ж не панькалися. От, наприклад, якось вбили у Луцьку якогось офіцера німецького (чи з гестапівця, чи з СС), а в заручники завше брали когось із міської інтелігенції, тоді взяли лікаря Так у таборах опинився відомий луцький лікар Абрам Омельчук, він теж звідси виїжджав, але йому пощастило повернутися в місто. …Я бачив, як цим людям жінки несли картоплю, сухарі, що мали, бо й самі жили тут бідово», - згадує Микола Глібович.
А на території, що одразу за будинком на вул. Яровиця, 4, у 1944-1945-му була «гора металобрухту». Сюди звозили розбиту військову техніку, вантажили її на вагони, згадує 81-річний лучанин.
Нині ж поблизу, на Яровиці 4а, досі стоїть 140-річний будинок прадіда Миколи Вержбицького - командира 43-го охотського полку, який до війни базувався у Луцьку, полковника Савицького. Саме в цьому будинку чоловік жив у роки війни.
«Прадід помер у 1908-му. Він волів, щоб цей будинок був прихистком усім, кому важко. Так воно й було. Я жив там, коли став сиротою і лишився малим без батьків», - каже Микола Глібович.
Наразі більшість Яровицького фільварку займає промзона та колії старої залізниці. Невеличкі вулички, на яких можна ще роздивитися давні будівлі, інтенсивно змінюють своє «архітектурне обличчя» і навіть обростають багатоповерхівками.
Підготувала Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.