Волинська психлікарня часто залишається в тіні, порівняно з іншими медзакладами. Далеко не всі волиняни лікувались там або навідували рідних. Водночас це вкрай важлива установа, яка має чимало проблем.
З 1 квітня на Волині об’єднали дві психіатричні лікарні - №1 у Луцьку та №2 в Олиці. Одночасно з цим почався другий етап медичної реформи. А невдовзі трапився спалах коронавірусної інфекції в олицькому закладі, де захворіло 25 працівників та 50 пацієнтів (5 з них померли).
Про труднощі, пов’язані з цим, а також перспективи переїзду лікарні з замку Радзивілів, «Перший» поговорив з директоркою Волинської обласної психіатричної лікарні Людмилою Юрко.
«До того, як трапився спалах медики скептично ставились до коронавірусу»
За словами Людмили Юрко, причини швидкого поширення коронавірусу в олицькій лікарні визначити складно. Перша пацієнтка, яка згодом померла від інфекції, в медзаклад потрапила в стані гострого психозу. Простіше кажучи, в останні дні їй було не до карантину та самоізоляції.
«Спочатку виявили хворих в одному відділенні, потім перевірили інше – там теж багато позитивних, хоча й без симптомів – лише невеликі коливання температури».
До спалаху в лікарні були великі труднощі з засобами захисту. Якщо луцький заклад встиг на початку року купити маски, марлю (з якої працівники також шили маски), кілька костюмів, засоби для дезінфекції, то в олицькому не було нічого. Тим паче, й самі працівники ставились до небезпеки скептично. Наприклад, на Великдень зустрічались з рідними, виїжджали за межі області.
«Коли з’явився перший випадок, почали бити на сполох. Тоді управління охорони здоров’я почало оперативно забезпечувати масками, респіраторами, окулярами, халатами», - розповідає лікарка.
В подальшому з інфікованими працювали в захисному одязі, який регулярно змінювали. Приміщення кварцували та дезінфікували. Тепер, коли спалах вдалось приборкати (протягом останніх 14 днів не було нових заражень), медики і в Луцьку, і в Олиці продовжують працювати в рукавицях і масках. І так триватиме ще довго.
Кілька тижнів тому чиновники думали, як ізолювати працівників в стінах лікарні, заборонивши їм виходити з неї, поки всі не одужають. Але це виявилось нереальним. По-перше, персонал, який має дітей та домашнє господарство, був незгідний. По-друге, в олицькому замку немає умов для проживання медиків.
У найскладніший період в лікарні був великий брак працівників, через те, що інфікований персонал пішов на самоізоляцію додому.
«А пацієнти були на місці. Їх потрібно було годувати, давати ліки. Медсестра відпрацьовувала добу і далі залишилась, бо не було кому. 100 хворих без нагляду не залишиш. З великими труднощами ми вмовили персонал продовжувати працювати. І я їм дуже вдячна за те, що погодились», - каже Людмила Юрко.
При цьому медики олицької психілкарні поки не отримали жодних надбавок за роботу з хворими на коронавірус. Національна служба здоров’я запропонувала підписати для цього спеціальний договір, але лише на квітень – коли була одна хвора. Договір на травень, коли й відбувся спалах, в процесі підписання.
Як наслідок, серед працівників – апатія та зневіра.
«Грошей не вистачає. З липня скорочуємо 90 працівників»
З 1 квітня психіатрична лікарня фінансується по-новому. Не за ліжкодні, а за конкретних пацієнтів, яким надає допомогу. І тут є проблеми. Бо, якщо в луцькій лікарні минулого року пролікували 3800 пацієнтів, то в олицькій – лише 300. І це при практично аналогічному фінансуванні.
Тепер, коли лікарні об’єднали, вони разом отримають до кінця року трохи більше 20 мільйонів гривень. Цих коштів не вистачить, аби повноцінно утримувати два заклади. Так, лікарня вже виплатила працівникам зарплату за травень з тих грошей, що НСЗУ перерахувала за червень.
Єдиний вихід – скорочення персоналу та ліжок. На початку липня тут планують звільнити майже 90 працівників. Лікарів не скорочують, бо їх і так мало, а от інший персонал робочі місця втратить.
Одне олицьке відділення планують перевести до Луцька, ще два – об’єднати. Таким чином до вересня 45 з 554 ліжок планують скоротити.
«Але не знаємо, чи навіть після цього, грошей нам вистачить», - каже Людмила Юрко.
Головна проблема в тому, що в олицькій лікарні роками перебувають хворі, від яких давно відмовились рідні. Так бути не може, але так і є. І не лише на Волині.
«На жаль, це проблема нашої країни, що люди знаходились в лікарнях, а не інтернатах. Всі говорять про те, що потрібні будинки соціальної підтримки. Так, потрібні, але їх немає – їх просто не створили. Звичайно, за кордоном є будинки соціальної підтримки – їх утримує місцева громада. І нам потрібно до цього йти. Потрібно думати про те, що є не тільки здорові і щасливі, а й хворі, які потребують піклування», - розповідає директорка лікарні.
Рідних пацієнтів олицької лікарні шукають. Але часто, звернувшись у село, на яке вкаже хворий, медики дізнаються, що сім’я давно виїхала, а будинок проданий. Таким чином виписувати безпорадного пацієнта нікуди. Їх намагатимуться влаштувати у психоневрологічні інтернати, хоч і це непросто.
«Ми можемо звільнити замок за 6-10 місяців. Питання тільки в тому, що з ним буде далі»
Одне з найболючіших питань для олицької психлікарні – звільнення замку Радзивіллів. Вона працює у ньому з 50-х років минулого століття. І розмови про те, щоб зробити пам’ятку архітектури доступною для туристів ведуться давно. Однак поки справа не зрушила з мертвого місця.
«Я думаю, що переселення лікарні – це правильно. Головне – розумно підійти до влаштування долі цих пацієнтів. Замок можна зробити пам’яткою архітектури і для олицької громади, я думаю, це були б не менші доходи – люди були б також працевлаштовані. Зараз основна проблема в тому, що мешканці Олики і навколишніх сіл через скорочення лікарні втратять роботу та засоби до існування», - каже Людмила Юрко.
За часів голови Волинської ОДА Олександра Савченка озвучувалась ідея збудувати для лікарні нове приміщення, однак директорка закладу ставиться до цього скептично: «В умовах, коли наші пацієнти не можуть отримувати адекватне лікування через брак грошей, важко мені повірити, що це можливо».
Натомість каже, при грамотному скороченні ліжок та персоналу лікарні може вистачити приміщень, що у Луцьку.
«Думаю, це можна вирішити в межах 6-10 місяців. Проте, постає питання, що далі буде з приміщенням. Адже воно не може просто стояти порожнім і занепадати».
«Під час карантину нам привезли продукти, які школи купували для дітей»
Обласна психіатрична лікарня традиційно фінансується не надто щедро. Через це, зокрема, кілька років тому обвалився дах харчоблоку, а капітальний ремонт у багатьох відділеннях не робився десятиліттями – працівники самостійно приводять їх до ладу, як можуть.
Але є і позитивні зміни.
«За останні 3 роки завдяки обласній раді вдалось відремонтувати дах і фасад 5 корпусу, де знаходиться відділення дитячого відділення і відділення для учасників АТО. Зроблений також дах 3 корпусу і харчоблок – до цього він був в катастрофічному стані.
Дитяче відділення ремонтували силами благодійників. Кімнату гігієни, столову та буфет допоміг зробити фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» та інші благодійники. Там зараз дуже гарно. Різні організації купили пральну машину, ліжка, зробили сенсорну кімнату. Небайдужі також часто приносять продукти для дітей. Це відділення в цьому плані особливе. Ми дуже вдячні усім, хто допомагає», - каже Людмила Юрко.
Тепер в лікарні думають, як вирішити проблему з тумбочками. У багатьох пацієнтів їх в принципі немає, а ті, що є в жахливому стані – столяри не встигають ремонтувати.
З харчуванням несподівано допоміг карантин. Держава виділяє на одного хворого 15 гривень на день. За ці гроші вдається купити лише найпростіші продукти. Але обласна рада дозволила школам передати лікарні ті продукти, які вони купили, але не змогли використати через карантин. Так в раціоні пацієнтів з’явились вершкове масло, твердий сир, печиво, яйця, куряче філе. Це особливо актуально, зважаючи на те, що на момент об’єднання лікарень в олицької був лише 4-денний запас харчів.
На медикаменти в медзакладу зараз немає ні копійки. Поки використовують залишки від куплених наприкінці минулого року і на початку цього. Але це, зізнається лікарка, дешеві препарати. Якщо ж хворий або його рідні хочуть і можуть собі дозволити кращі, їх доведеться купити самостійно.
Текст і фото: Віта Сахнік