- Треба ж прибрати. Отак, отак... - він майже професійно розставляє пляшки з водою, ставить рівненько банки з соком (не те, щоби там було брудно, ні, просто, на його думку, не так красиво складено, як годиться, бо ж мені раптом закортіло сфотографувати їхню «кухню»). – А то жінка як побачить потім. Скаже, що ж я такий... (сміється, - авт.).
...Разом з Андрієм бігом прибираємо на широкому столі. Пшикнули руки в рукавицях антисептиком. Шарудять пакети від «Карабаса-Барабаса». З них крепко пахне ...борщем. Там свіжий обід. «Справжнє. Живе. Душевне», - написано на пакетах.
Стіл широкий такий. Стоїть на піддонах, накритий клейонкою. У них у вагончику акуратно, чисто, є умивальник, лавка, етажерка, шафа і ...навіть церковний календар. На 2018-й. Лишився з іншого життя.
Відчувається, що патрульна поліція найбільше звикла спілкуватися з журналістами. Удар розказати про життя свого карантинного поста Андрій бере на себе першим.
А тим часом Оксана невтомно і струнко стоїть на дорозі. Автівки чемно спиняються. У неї на рукаві наліпка з червоним хрестом. Її термометр на холоді час від часу відмовляється працювати. Йде у вагончик, гріється трохи сама, гріє його, повертається. Сьогодні хтось із водіїв їй подарував респіратор і окуляри. І це її, медсестру з 15-річним стажем, у якої вдома сім’я і двоє дітей, приємно здивувало…
* * *
Життя є життя навіть у період епідемії. І карантинні пости за містом стають помалу буденністю.
Вони стоять на холоді. Вони служать. Вони жартують. І навіть бурмочуть, коли щось не так. І нині нам іноді здається, що їхня робота нікому не потрібна. ...Але дай Бог, щоб вони цю роботу закінчили, а ми й тоді так само думали.
На Волині створили 17 карантинних постів. Вперше люди вийшли на ці чергування 26 березня. Тоді, коли доводилося ставати на голі обочини і грітися в машинах. Але швидко побут на постах налагодився – і пішло-поїхало...
Ми вирішили показати, ХТО стоїть на карантинних постах і ЯК їм працюється, поки ви сидите вдома (і сидіть). За кілька днів про життя постів навіть жарти народилися. Ну, от наприклад: є, кажуть, біля Луцька два найцікавіших пости: боратинський і вишківський. Перший, бо там є все, другий – бо там нема нічого))
Щоб довго не шукати, до них і їдемо.
ВИШКІВ: монахи возять деруни, сусід готовий варити каву…
Волонтерський… Цього разу чай несе ієромонах Єфрем
...На Вишкові довго з цього жарту сміялися. Бо з нього я почала знайомство з тими, хто там стоїть.
В їхній команді найлегендарніша «постать» – це кіоск з-під шаурми. Хтозна яка його доля... Може, ним поділилися добрі бізнесмени. Може, його «знесли» як незаконний. Стояв собі колись десь на людному проспекті і масним своїм ароматом збирав у місті над Стиром аншлаги. А тепер притулився боком до аптеки край дороги на Вишкові і має «місію нездійсненну» - щоб у його стінах, де одному доброму дядькові їй-бо буде тісно, нагрілося шестеро чергових на цьому посту.
Нічого. Кіоск духом не падає. На нього приклеїли плакат «Зупинимо разом!» і тепер він помагає, «чим може».
Поки я розглядаю кіоск, збоку спиняється автівка. Хтось із братії Жидичинського монастиря привіз обід. Кажуть «Слава Ісусу Христу!», дістають великий термос, каструлю з рушником (у ній щось гаряче)... Потім бачу, що це ціла каструля дерунів, а до неї - пакетик сметани.
Ієромонах Єфрем забирає той посуд, у якому привозив їжу вчора, бажає хлопцям і дівчатам смачного, питає, чи, бува, чого не треба. Ті дякують, а я розумію, що і вчасно і таки не зовсім вчасно вибрала період для свого візиту))
настоятеля Жидичинського монастиря о. Костянтин Марченка
А поки – на дорозі спиняють автівки...
- У денну зміну постійно тут стоїть шість людей. Працівник патрульної поліції, працівник ГУНП, рятувальник, два нацгвардійці та медик. Наша задача: зупиняємо всі автомобілі, які в’їжджають в Луцьк, медик проводить огляд, ми паралельно спілкуємося з людьми, розказуємо, що треба носити маски, рукавички, мати антисептики, переконуємо більше сидіти вдома і без потреби не виходити в місто. Рідко коли в автівці немає маски. Тільки зупиняємо – одягають, - авторитетно, спокійно розповідає досвідчений інспектор патрульної поліції, старший лейтенант Юрій Пасевич.
Сьогодні, каже, стояти нормально. Якогось дня був дощ, сніг – було «не дуже».
Нацгвардійці, каже лейтенант Олександр Щербачук, не нарікають: їх привозять, забирають, забезпечують засобами захисту і харчами.
- Але тут ми не голодні точно. В телефонному режимі коректуємо: треба щось чи ні. Це є служба, ми сприймаємо це тільки так, - зазначає.
Гріються або в кіоску, каже головний інспектор Луцького МР УДСНС Роман Дмитерчук, або у службових авто. Його місія – раптом що ліквідувати пожежу, він єдиний із шести, хто чергує цілу добу.
Добре чи не зовсім отак чергувати, правильне чи неправильне рішення виставити карантинні пости? Це зрозуміємо згодом, зазначають тут. А поки треба попередити страшне.
- Є обігрівач, електроенергію підключили. Чайника не маємо. Беремо термоси. Але тут головне, що люди підключилися. Є волонтери, які нам постійно возять чай та каву... І не тільки. Їсти возять «Карабас-Барабас», міська рада і, звичайно, Жидичинський монастир. Нам, до речі, пощастило мати опіку від монахів. Дуже їм вдячні. Обід і вечерю від них отримуємо щодня, - розказує Юрій Пасевич.
І додає: через дорогу, наприклад, є один файний сусід. Щойно поставили карантинний пункт, лишив свій мобільний. Сказав «звертатися навіть посеред ночі», коли треба. Навіть якщо «просто змерзли»... Бо найважче таки вночі.
І таке гріє. Кажуть вони.
ЗА МАСКОЮ: Віта і «Бог в поміч!»
- Добрий день! Бог в поміч вам! – гукає старшого віку жінка, що прямує тротуаром і минає чергових на вишківському посту.
Віта Тарасюк працює в амбулаторії на Стрілецькій. Нині чергує тут. Тому багатьох, хто проходить повз, знає персонально. То їй – «Бог в поміч!»)) Люди бачать знайому «медичку» - усміхаються і при наближенні справно виймають маску з кишені та вдягають її. А їхнє «Бог в поміч» тут надихає.
Вчора у її колеги на цій ділянці роботи був неприємний інцидент. Водійка хамила. Не дозволяла виміряти температуру термометром, казала, що він брудний і «заразний», антисептиком прилад обробляли у водійки на очах, правда, це її привітнішою не зробило.
- А іноді люди бачать мене, впізнають, що їхня медсестра, і несуть мені каву. Лимони хлопцям водії дають. Так приємно, - всміхається за маскою Віта
Люди витримують
Вона мусить відстояти тут 8 годин. Цього дня - з 8-ї ранку до 16-ї. Важко. Набігатися треба добре, каже.
- Коли температура 37 і вище – ми радимо звернутися до сімейного лікаря, а якщо 37,8 чи 38, то викликаємо лікарську бригаду. Уникнути звернення до сімейного лікаря людина, в якої заміряли 37,3, наприклад, не може. Бо медик з карантинного посту має одразу ж повідомити його про стан пацієнта. На місці одразу беруть контакти людини і відомості про місце проживання тощо. Всю інформацію передають сімейному лікареві, - розповідає медична сестра з вишківського поста.
11-й рік Віта працює в сімейній медицині. Стоїть тут в простому захисному одязі: халаті поверх куртки, масці, окулярах, шапці та рукавицях. Зізнається, трохи обурювалися, коли почули про ці чергування, бо поки медсестри на постах, лікар працює сам, а після чергувань їм все одно треба «наздогнати» роботу, бо ніхто її за них не виконує.
- Але ми вже самі собі такий шлях обрали. Контактних спостерігаємо. Якщо є такі на дільниці, то постійно тримаємо з ними зв’язок. Будуть скарги – маємо діяти. Поки не було. Знаєте, що настрашніше? Настрашніше не тут стояти, а пронести захворювання додому. Треба берегтися. Ми постійно обробляємо руки. Постійно – в масці, рукавичках, шапочці, халаті. І всім раджу, - каже.
БОРАТИН: віп-карантин з чайником та умивальником
Якщо вишківський пост – при аптеці і край дороги на вулиці Героїв УПА на Вишкові у Луцьку. То боратинський – одразу за Рованцями, уже на території Луцького району. По обидва боки – добротні новобудови. І рух автівок тут в обід активніший.
Різниця кидається у вічі одразу: уже добротніший вагончик, де й з десяток людей зможе погрітися, сміттєвий бак, туалет... Про цей пост, зазначають люди, які тут стоять, найперше турбується Боратинська ОТГ. Видно.
- Його облаштували швидко. Є вагончик, є світло, є опалення. Привозять обіди. Поруч підприємець, який має магазин, постійно запрошує до себе і пригощає чаєм, кавою, бутербродами, - старший інспектор відділу безпеки дорожнього руху Андрій Довганюк як досвідчений працівник патрульної поліції одразу вводить в курс справи.
Тут так само постійно чергує шестеро людей. Двоє з поліції, двоє з Нацгвардії, один медик і один рятувальник. Тільки працівник ДСНС (цього тут це інспектор УДСНС Микола Мороз) заступає на добу, всі інші чергують на карантинному посту 12 годин.
Якщо сильний вітер чи холод такий, що термометр відмовляється працювати, – вони мусять іти у свій вагон, грітися, а тоді знову повертатися на дорогу.
Порушень, каже патрульний, особливих нема. Бачити людину з темпаратурою на цій ділянці йому особисто поки не доводилося. Я запитую, як він та його колеги сприйняли новину про те, що треба йти і стояти на постах?
- Ну, як «сприйняли»? То наша робота... Робимо, та й все. Приходжу додому, лишаю верхній одяг одразу, мию руки, йду у ванну, потім - до дружини і двох дітей. Ми звикли до такого. Єдине: хай люди лишаються вдома, а ми попрацюємо, як то кажуть, - відповідає Андрій.
Поруч - старжий сержант Богдан Кратік, він - 4 роки на службі в Нацгвардії, нині - на посаді начальника служби охорони праці та пожежної безпеки. Чатує разом з колегами спокій на виїзді-виїзді біля Боратина. І 1 квітня вийшов сюди вперше.
- Ще всіх переваг чи недоліків, жартує, не відчув. Робота як робота: нас міняють, нас годують. Нацгвардійців до цих чергувань залучено чимало. Після них вояки повертаються у частину, здають речі і йдуть до родин, - зауважує.
З іншого життя...
Цей пост – точно один із найкращих, якщо судити за відгуками колег, кажуть хлопці.
- Вода.Туалет. Світло. Засоби дезінфекції. Чайник. Обігрівач... - вони перелічують всі найпростіші зручності, які облаштувала тут Боратинська ОТГ.
- Що ви сьогодні на обід їли? – цікавлюся.
- Ще нічого не їли... – сміються.
Я розумію, що то через мене, і прошу показати, а що ж привезли на цей пост у пакетах від «Карабасу-Барабасу», на яких написано «Справжнє. Живе. Душевне». Андрій дезінфікує руки і обережно відкриває свою порцію: капусняк зі сметаною, рис, куряче стегенце та огірки. Можна жити, жартують хлопці. Аби не гірше.
Єдине важливо: щоб у них і надалі був настрій жартувати на роботі. Важливій. У час епідемії. Коли весь світ намагається що є сили не падати духом, не втрачати почуття гумору при цьому і щодня просить: аби не гірше...
ЗА МАСКОЮ: Оксана, якій водії дарують ...респіратори
Оксана Гончар – медична сестр з Гіркополонківської амбулаторії. Заступає на пост на 8-му, працює тут до 20-ї. Привозить і забирає її та її колег водій з амбулаторії.
На цьому посту вона єдина жінка. Хлопці, зазначає, підстраховують, допомагають. Дратує термометр, який не витримує негоди.
- Дуже мерзнуть руки, мерзне термометр. Я перший день, бачу, що голодна точно не буду. А так - все непогано насправді. Аби ще вітру не було... Єдине, аби техніка була в нас ще краща – було б супер. Адже справді – за кермом люди, які можуть їхати звідки хочеш, то чому не звернути увагу на їхній стан здоров’я і не викликати швидку, коли в людини справді висока температура?
Оксана в одноразовій масці, рукавичках та звичайному верхньому одягові. Засобами захисту їх забезпечує, каже, амбулаторія.
Термометр передається зі зміни в зміну. Ними забезпечували уже централізовано.
Поки, каже, їй не трапилося водія з підвищеною температурою, але свій алгоритм дій у такому випадку вона знає назубок.
Як реагують люди, коли до них підходить медик на дорозі?
- Більшість – геть спокійно і привітно навіть. Є одиниці таких, яким десь щось не так. Навіть подаруночки якісь дарують. Хто маску, хто блокнотик. Сьогодні вже було двоє чи троє таких, які нам з Андрієм дарували распіратори та окуляри.
Запитую, чи страшно їй стояти отак, віч-на-віч із COVID-19.
- Чи страшно? Страшно за сім’ю. Тому що невідомо, з ким ми щодня контактуємо, а щовечора йдемо в першу чергу до сім’ї. І от постійно думаю про них. А морально, як медики ми, звичайно, готові до дій. Це ж було ясно давно, що до нас це дійде. Засобів захисту, безперечно, хотілося б більше. Хоча маємо, нічого не скажу. Але все одно мало...
Відстоявши свої години на дорозі, в розпал епідемії, в несподівано холодну весняну пору, Оксана зовсім ненадовго повертається додому, а тоді - на роботу в амбулаторію.
* * *
На обох постах жодному з тих, хто чергував 1 квітня, ще не доводилося бачити, як безпосередньо на пост викликають бригаду медиків, бо у когось з водіїв висока температура. ...За неповний день, поки цей репортаж готувався до друку, статистика на Волині, «виросла» на 3-х хворих, кому офіційно підтвердили захворювання на коронавірус. А то й на 4-х. І це цифра, за якою, мабуть, можна судити не про кількість людей з коронавірусом (бо хто всім робить тести?), а про темпи поширення COVID-19.
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА