В Україні мало не кожного літа пахне виборами. Торік воно видалося взагалі політично спекотним: якраз на літньому екваторі ми обирали парламент. Цьогоріч епіцентр виборчих баталій змістився на прохолоднішу загалом осінь. Та все ж спека може бути ще та: вперше за новим виборчим кодексом і в умовах реформи децентралізації ми обиратимемо місцеві ради.
Говоримо з депутатом Волинської обласної ради Володимиром Бондарем про виборчі перспективи Волині. Говоримо під трохи незвичним кутом: як з експертом цієї сфери, людиною з понад 20-річним стажем роботи в українській політиці.
ДОВІДКА. 25 жовтня 2020 року в Україні відбудуться місцеві вибори за новим Виборчим кодексом. Що нового?
Загальна “партизація”. Якщо у вашій громаді понад 10 тисяч виборців, вибори відбудуться за партійною системою – кандидати до ради будуть у партійних списках. Округи у великих громадах істотно збільшаться. Якщо ж виборців менше, залишиться мажоритарка і самовисуванці.
Відкриті списки. Списки будуть відкритими (виборці зможуть впливати на розташування кандидатів у них), але тільки тоді, коли кандидат набере 25% виборчої квоти. Простими словами, якщо партія поставила кандидата у списку 50-м, а за результатами виборів до ради проходять тільки 10 депутатів, то, щоб потрапити в цю десятку, потрібно не просто набрати більше голосів, ніж інші колеги з партійного списку, а більше за квоту.
Як виглядатиме бюлетень. Форма бюлетеня буде така, що закликає виборця обов’язково поставити галочку за партію. А от обрати кандидата від неї можна "за бажанням". Тобто виборець має право не визначитися з кандидатом від партії, якого він підтримує. (довідка – за матеріалами руху ЧЕСНО)
– Уперше місцеві вибори відбуватимуться за новим виборчим кодексом. Яку зміну системи виборів ви вважаєте найбільш суттєвою?
– Головне – те, що хоч вибори і відбуватимуться за номінально відкритими партійними списками, головними суб'єктами будуть усе ж партії. Вони формуватимуть списки депутатів, і ці депутати саме в порядку, визначеному партією, мають шанс заходити у місцеві ради.
Мажоритарка майже зникла: за партійні списки голосуватимуть у кожній громаді, де мешкає понад 10 тисяч виборців. А це – переважна більшість громад.
Тому саме партійні функціонери на практиці отримали можливість формувати порядок денний суспільних процесів.
– Ви говорите про якусь нову «диктатуру партій». Але ж у виборчому механізмі закладена можливість виборця вплинути на розташування кандидата у партійному списку: якщо він набере не менше 25 % від виборчої квоти – зможе посунути інших кандидатів у затвердженому партією списку…
– На практиці це часто не спрацьовуватиме. По-перше, виборець має право не зважати на список кандидатів – бюлетень з галочкою тільки за партію теж вважатиметься дійсним. У наших умовах, коли люди традиційно орієнтуються на партійних лідерів («Юлю», «Пороха», «Вакарчука» тощо), таких бюлетенів може виявитися більшість.
По-друге, 25 % виборчої квоти кандидатові не так і легко буде набрати. Уявіть, до прикладу, шосту частину Волинської області. Це розмір одного з шести округів, на якому обиратимуть депутатів облради. Це кілька «старих» районів, безліч сіл і селищ. Кандидат повинен бути популярним і впізнаваним на території цілого такого округу, аби саме за нього проголосували виборці.
Таку рівномірно популярну й авторитетну людину одразу, наприклад і для Ратнівського району, і для Ковельщини, і для Старовижівщини знайти буде важко. Або ця людина муситиме вкласти немалі ресурси для своєї «розкрутки».
Тому все ж більше довірятимуть знайомим назвам партій і їх всеукраїнських лідерів (прізвища яких теж далекоглядно не забули вказати у бюлетені).
– Як ви це оцінюєте такі нововведення? Це добре чи погано?
– У найближчій перспективі – це мінус. Стратегічно – плюс.
Поясню.
Існує реальна небезпека, що до місцевих рад на найближчих виборах пройдуть недосвідчені, некомпетентні депутати. У радах побільшає дилетантів. Адже партія навіть у невеликих сільських громадах змушена буде формувати список. І кадрів може не вистачити навіть найпопулярнішим партіям.
Ні для кого не секрет, що українським партіям сьогодні бракує системної роботи із професійною підготовкою кадрів. Політики тотально не готові брати відповідальність на себе як партійна команда, носій ідеології, без фокусування усієї уваги на персоні лідера.
Яскравий приклад – «Слуга народу». Маючи суперпопулярного лідера, вони поспіхом, без попередньої перевірки і підготовки набрали у свої лави випадкових людей, зробили їх депутатами Верховної Ради. Результат ми бачимо: люди не вміють брати на себе політичної відповідальності, не здатні приймати стратегічних рішень, вони «завалили» і роботу, і рейтинг власної партії.
Нова система до того ж повністю нівелює той позитив, який мала у селах мажоритарка, коли до рад обирали людей, яких знали, які мають реальні заслуги і досягнення.
Але на перспективу нова виборча система – це добре. Вона мусить пришвидшити політичне структурування суспільства. Партії нарешті стануть носіями основних ідеологій, які сповідує суспільство. І відтак справедливо здобудуть статус головних суб'єктів політичного життя. Так, як це є у цивілізованому світі.
Тепер і в нас людина, яка має амбіції йти у владу і змінювати суспільство, повинна буде вибрати прийнятну для себе політичну партію – і тільки так формувати себе як політика.
Партії змушені будуть планувати системну роботу, серйозно готувати своїх кандидатів до роботи в органах влади на всіх рівнях, вчити їх основам управління, економіки, політичної відповідальності...
– А ще нова система виборів, швидше за все, «поставить хрест» на «регіональних» партіях…
– Ну, я б не був настільки категоричний. Небезпека така була, та все ж представлені в регіонах політичні структури допустили до виборів. Інша справа, що всеукраїнські партії таки матимуть серйозну перевагу над «регіональними», адже об’єктивно мають більший доступ до всеукраїнських рейтингових інформаційних ресурсів. І явно будуть організовувати інформаційні компанії «з центру», масово і серйозно. У таких умовах партіям, які орієнтовані на регіонального виборця, – умовним «Жінкам Волині» – буде складно конкурувати.
– Цікава ваша оцінка найперспективніших на Волині політичних гравців. Що ви, до прикладу, скажете про партію «За майбутнє»?
– Мені складно оцінювати будь-яку партію у всеукраїнському контексті. Тим більше партію «За майбутнє», яка тільки починає формуватися. Проте поява такої партії для Волині – це точно актуально і на часі.
– Чому?
– В Україні на фінальній стадії – реформа місцевого самоврядування. Водночас набагато актуальнішою стала потреба політичних проектів, які б цивілізовано відстоювали інтереси певного регіону. Саме в партії «За майбутнє» я бачу сильне волинське регіональне лобі. Усі п'ятеро народних депутатів-мажоритарників від Волині – Ігор Палиця, Степан Івахів, Вячелав Рубльов, Ігор Гузь, Ірина Констанкевич – мають далеко не останній стосунок до цієї партії.
Тому, якщо партія «За майбутнє» досягне успіху серед виборців – інтереси Волині і волинян будуть належним чином представлені на всеукраїнському рівні.
А дозволю собі нагадати, до чого призводить ситуація, коли про інтереси регіону дбають не його представники. Чи то через банальну безгосподарність, чи через недобросовісні наміри, але керівництво Волинської ОДА – так звана «команда Погуляйка» – відстоюють інтереси кого завгодно, а тільки не Волині і волинян. Тут можна згадати і про ситуацію з недопущенням обавтодору до тендерів, і з байдужим ставленням до проблем з підтопленням, і про багато інших випадків.
– Ну раз почали про партії на Волині, то запитаю вашу думку й про «Європейську Солідарність»...
– Вони оновилися. Зробили аналіз помилок, демонструють конструктив, формують системну команду. Утім у них є проблема, притаманна багатьом лідерським партіям, тій же «Батьківщині»: активність центру, де яскравий лідер, і пасивність регіонів, у яких, здається, забери цього лідера – і нічого не залишиться.
Тому хочу побажати активності волинській команді ЄС. Адже в них є люди, які тут на Волині здатні продукувати і втілювати хороші ідеї. Я думаю, їх виборець хоче чути ці ідеї, хоче знати, що буде робити ця партія, прийшовши до влади тут на місці, і хто саме буде ці ідеї втілювати.
– До речі, про «Батьківщину». Є інформація, що ця партія йтиме на вибори спільним списком з партією Ляшка. Як гадаєте, це їм допоможе збільшити популярність?
- Кожна партія на виборах шукає свою «фішку». «Батьківщина» – класична партія з величезним досвідом. Чи не найструктурованіша, має перевірену багатьма виборами структуру. З іншого боку, у її виборців є певна втома, в тому числі і від їх лідерки. Вона об’єктивно втрачає щоразу, коли програє чергові президентські вибори.
Вихід – у розбудові партійної структури, у нових людях, передусім у регіонах.
А щодо об'єднання з радикалами…. РПЛ має свою історію і позитивні сторони. Хоча усе нове – це добре забуте старе. Згадайте: Олег Ляшко – виходець із «Батьківщини», як і багато місцевих лідерів РПЛ.
Тому це – об'єднання старих добрих друзів)) І драйву процес об'єднання додасть. Але чи суттєво це змінить рейтинг цих двох політичних сил? Не думаю.
– Ну а взагалі ви вірите в несподіванки на найближчих виборах? Несподівані обличчя, несподівані союзи...
– Несподіванки будуть. Нова система виборів змусить партійні бренди для кращого результату залучати місцевих авторитетних діячів – із бізнесу, з громадського сектору тощо. Підкріплений такими авторитетами партійний бренд може сподіватися на кращий результат у конкретному окрузі. Саме тут, думаю, нас чекає не одна несподіванка.
– Вірите в політичне майбутнє партії «Голос»?
– Щоб відповісти на це запитання, спочатку треба почекати, щоб ця партія перестала бути брендом однієї людини. Наразі у них – критично мало людей, яким здатні повірити. Після виходу Вакарчука довіра до цієї партії ще більше знизилася. Подальше їх майбутнє залежатиме від активності і адекватності їх дій.
– Час «Свободи» вже минув?
– Усе ще може змінитися. Ця партія має одну значну перевагу: чітка ідеологія і своя база прихильників. Але у свободівців є й слабкі сторони. По перше вони – не єдині носії правої ідеології. І до того ж мають імідж політиків, які давно у владі. А отже, й відповідальні за невирішення усіх питань, з обіцянками щодо яких свого часу йшли на вибори. І це, очевидно, накладе свій відбиток на кількість голосів, відданих на «Свободу» на найближчих виборах.
– У «Слуги народу» постійно падає рейтинг. Що їх може врятувати? Можливо, адмінресурс?
– Рейтинг падає, і це об'єктивний процес. Ця політична сила пожинає результати власних помилок. У ній розчарувалися. Формування команди «на марші» далося взнаки, випадково набрані люди стали натовпом без спільних поглядів, ідей, стратегії. У результаті – очевидний провал через повну некомпетентність і професійну непридатність.
Чи врятує їх адмінресурс? Ну, він сам по собі не дає рейтингу. Адмінресурсом ще треба, як то кажуть, вміти користуватися. Децентралізація послабила владні можливості, революції змінили свідомість багатьох громадян. Та й сама партія «Слуга народу» – це вам не НДП чи СДПУ(о), які, дозволю собі так сказати, вміли свого часу жорстко користуватися адмінресурсом. «Слуга» – в рази слабша в цьому сенсі партія.
– Серед очевидних учасників місцевих виборів є й згадані вами місцеві політичні сили. Наприклад – «Свідомі» Андрія Покровського. Які, очевидно, претендуватимуть на низку мандатів Луцької міської ради…
– Думаю, їм буде дуже важко конкурувати із всеукраїнськими партіями. Навіть із такими свіжими ідеями і цікавими підходами, як у «Свідомих».
Зрештою, у такій ситуації опиниться будь-який місцевий політичний проект. Про причини цього я вже говорив.
Їх результат завжди буде меншим. Тому розраховувати на серйозний відсоток у межах Луцька я б на місці «Свідомих» не став. Ні, якусь кількість мандатів вони можуть взяти. Але ця кількість буде не визначальною.
– А як ви в такому випадку оцінюєте їх кампанію із залучення нових людей? Ту, де «годі змін уже чекати – з нами йди у депутати»?
- Як небанальний крок політичного піару. Але не як реальний механізм розбудови партійної структури.
Надто мало часу, аби сподіватися на формування команди професійних політиків. Я про це говорив, коли згадував про «Слугу народу». Вони теж влаштовували круглі столи, обговорювали реформи…
Збирати команду прихильників, навчати майбутніх депутатів треба починати задовго до виборів. «На марші» робити це уже пізно.
– Окей, а які політичні плани власне у самого Володимира Бондара?
– Я – на етапі прийняття рішення. Хоча ставлюся до участі у виборах і перемоги цього разу, не як до самоцілі. За спиною у мене – чотири успішні «походи» в обласну раду. Гадаю, якщо виборцям видасться корисним мій досвід і погляди – то виберуть і вп’яте.
Якщо ж на перепоні стануть якісь умовності виборчої системи чи потреба всупереч власним поглядам приєднувалися до команди, з якою у мене є розбіжності в поглядах – я просто не піду. Не буду переступати через принципи тільки заради того, аби поповнити власну колекцію депутатських значків.
– Ви вважаєте ці вибори визначальними і доленосними для українців?
– Вони – не «доленосніші», як на мене, ніж будь які інші попередні чи майбутні вибори.
– Ну, не скажіть… Останні вибори – у 2019 році – стали, на думку багатьох, провалом, величезним гальмом для суспільства, оскільки привели до влади некомпетентних людей, які перетворили процес державного управління на хаос. Мені здається, що в певному сенсі їх можна назвати особливо доленосними...
– Я не схильний драматизувати минулорічні вибори. Кожен робив вибір, спираючись на власні погляди. У суспільства немає іншого шансу навчитися ухвалювати правильні рішення, крім як «подорослішати», зрозуміти певні речі. Не кожен окремо індивід, а саме як єдиний суспільний організм. І минулорічні вибори – невід'ємний елемент такого дорослішання.
Наша країна тільки вчиться. Це не історія про сталі демократії Європи. І кожен крок – це досвід.
От ми дивуємося, що у нас обрали тих, кого в інших державах не обрали б. А я кажу, що у нас не було шансу цього уникнути, бо у суспільства ще мало досвіду.
Ми мусимо пройти цілим суспільством цю практику. Пройти – і «ложкою їсти» результати власного вибору. І тільки це навчить відповідально ставитися до власного вибору.
Я оптиміст: і вірю, і бачу, що число свідомих людей, не готових голосувати «за гречку» чи «за чудо», невпинно росте. Так, ситуація після минулорічних виборів суттєво погіршала, але незворотних змін не сталося.
– Часто чуємо нарікання: от ми обрали депутатів, які перед виборами обіцяли нам золоті гори, а після виборів ці депутати плюють на нас згори. Як думаєте, що варто робити, як чинити виборцю, щоб не розчаровуватися знову і знову? Як навчитися впливати на власноруч владу?
– Передусім не зачаровуватися. Не творити собі кумира. Нема серед депутатів «ясного сонечка», яке зійде – і вирішить всі ваші питання.
Депутат – це реально діюча людина в реально діючих умовах. Якщо обіцяє – хай розкаже реально, де візьме на свої обіцянки ресурси. Поцікавтеся, чи хтось уже так робив? Чи це взагалі реально?
Судіть за справами. Навіть якщо людина не була до цього в політиці – вона ЩОСЬ робила. Що саме? Наскільки чесно? Чому йде в депутати?
Ну, і головне: щоб мати моральне право вимагати від депутатів виконання їх обов'язків – ідіть на вибори. Не ігноруйте. Не зупиняйтеся на словах «та всі вони там однакові». Вивчайте кандидатів. І навіть якщо так і не знайдете свого – все одно йдіть і викреслюйте всіх. Це теж буде позиція.
– Що головне для депутата – бути «новим обличчям» чи мати досвід у політиці?
– Головне – працювати в ефективній команді, де є і те, й інше. Без досвіду ніяк. Робота «Слуг народу» нас зайвий раз у цьому переконала. Але й без свіжої крові не обійтися. Навіть у людини з найбільшим досвідом може «замилюватися око», брати гору звички і стереотипи.
Але я повторюся: у владу повинні йти і не «нові обличчя» в чистому вигляді, і не винятково так звані «досвідчені політики». А професійні команди політичних партій, де є і те, й інше, де кадри пройшли необхідне навчання, відбір і перевірку. Де немає випадкових людей. Де люди розуміють, що таке орган місцевого самоврядування, що таке державне управління, як пишуться закони і приймаються рішення...
Головне – аби у владу йшли люди, які розуміють, що простих рішень складних проблем найчастіше не існує. Що навіть якщо ти заявив, що вчитель буде отримувати зарплату 4 тисячі доларів – то лише від цих одних слів така зарплата не з'явиться…
Розмовляв Юрій РИЧУК