25-річний фотограф з Ковеля Максим Бурда загинув в січні біля Бахмута під час виконання бойового завдання. У пам’ять про Максима його найрідніші люди організовують виставки його фоторобіт, зроблених під час війни. Днями виставку фото, зроблених Максимом, відкрили у Львові.
Мрію весільного фотографа з Волині вдалося втілити в життя, однак, на жаль, до цих днів автор не дожив, бо віддав життя за Україну.
Про життя Максима Бурди до вторгнення, про рішення іти на фронт попри статус непридатного до військової служби, мрії, кохання та визнання фотографа розповідає 24 Канал.
Максим Бурда народився у Ковелі, що на Волині. Після закінчення місцевої школи вступив до Острозької академії та здобув фах журналіста.
Фотографією Максим захоплювався ще зі школи, а свою дипломну роботу у виші присвятив саме цьому жанру.
У своєму рідному місті Максим Бурда став знаним фотографом, зокрема, через зйомки на весіллях.
Дівчина Максима Марія Лукашук пригадує, що він не любив великих та шумних гулянь. І це свого роду парадокс – весільний фотограф не любить весілля. Але дівчина пояснює це просто – Максим це сприймав як роботу, яку виконував старанно та сумлінно.
«Він ставився до весіль як до роботи. Ми з ним завжди обговорювали, що хотіли б на наше весілля запросити максимум людей 20 – 30, щоб це було дуже сімейно. Я так само не хотіла великого весілля», – розповіла Марія.
Знайомство Максима з коханою теж, можна сказати, почалося із весілля. У пари є спільні далекі родичі. На одному весіллі як гості були Марія та мама Максима. Жінка розповідала про свого сина, якого Марія вже заочно знала – місцевих фотографів люди ж знають. Вдома, вочевидь, мама розповідала синові про Марію. Через деякий час він вирішив написати дівчині.
Так почалося їхнє спілкування. Але зустрічатися вони почали в неабиякий день, а 24 лютого 2022 року. У день, коли Росія повномасштабно вторгнулася в Україну. Пара планувала, що того дня хлопець приїде у Львів, де жила тоді Марія. Однак через початок вторгнення дівчина повернулася у рідне місто. Там її зустрів Максим і з того дня почалися їхні стосунки, які, на жаль, тривали менше року – 26 січня 2023 року життя хлопця обірвалося під час виконання бойового завдання під Бахмутом. До свого 26-річчя Максим не дожив 5 днів.
Максим належав до тих людей, які знали, що повномасштабна війна неминуча і це лише питання часу. Ще коли почалась війна на Донбасі в 2014 році, він хотів іти воювати, але чи не єдине, що його зупинило – той факт, що хлопець був неповнолітнім.
Однак попри те він продовжував готуватися – захоплювався полком "Азов" та регулярно брав участь у військових вишколах, аби бути готовим до великої війни.
«Упродовж 2 років не було і дня, коли б він не розповідав мені про "Азов". Про "Азов" була мова щодня. Він дуже захоплювався цим підрозділом, його структурою і військовою підготовкою. В 2019 році Максим вступив до Тероборони і постійно був на полігонах, на стрільбах. Він постійно готувався до війни й казав, що вона буде»,
– пригадує Марія.
І це все відбувалося на тлі того, що військово-лікарська комісія визнала Максима непридатним до військової служби. Але це ніяк йому не заважало готуватись до війни.
Коли Росія почала вторгнення, Максим без сумніву пішов у військкомат. У його коханої навіть не було питань "чому?", бо знала, що він готувався до цього.
Тільки, як, мабуть, у кожного і кожної, чиї близькі люди пішли на війну, Марію не полишало хвилювання за свого коханого.
Робив усе, аби потрапити туди: чому Максим так рвався на передову
Хоч Максим пішов у військкомат у перші дні вторгнення, тривалий час він був в оперативному резерві – регулярно проходив навчання та працював в тилу. Однак він принципово хотів на передову, адже вважав, що справжні військові – лише ті, хто на передовій, тому себе військовим він не вважав.
Коли ми заходили у кафе і там була якась знижка на каву для військових, він завжди дуже дратувався і казав: "Я не військовий, не був на бойових діях, тому це мене не стосується". Я завжди йому нагадувала, що в перший день він пішов добровільно до Тероборони, будучи готовим віддати своє життя, і це теж важливо. Але переконати його було неможливо,
– пригадує кохана Максима.
Хлопець вважав, що може бути максимально ефективним на передовій, тому робив все, аби потрапити туди. І це трапилося – у січні цього року його відправили на Бахмутський напрямок. Там він у складі 3-ї окремої штурмової бригади виконував бойові завдання зі знищення окупантів. Максим вправно керував безпілотниками, філігранно наводив артилерію на ворога, завдяки чому було ліквідовано велику кількість росіян.
Під час перебування в резерві та після відправлення на передову, Максим продовжував фотографувати, але вже не весілля, а військову дійсність. Спершу він робив фото на звичайний телефон і жартував, що весь секрет його світлин у правильній обробці.
Усі свої фото він надсилав коханій. Марія каже, що Максиму було важливо зберегти усі фото і дівчина це розуміла. Пізніше воїн придбав собі маленький фотоапарат.
Максим не припиняв фотографувати й на Бахмутському напрямку, на передовій. Однак світлини стали більш похмурими. Він на власні очі бачив наслідки війни і був безпосередньо на передовій, що мало вплив і на нього. Кохана Максима згадує, що якийсь час він не розмовляв з нею телефоном, бо не хотів, щоб вона чула, що він сумний.
Однак навіть в таких умовах Максим бачив прекрасне і фіксував це на свою камеру. Він дуже любив тварин, тому фотографував їх на фронті. Часто він надсилав своїй коханій фото тваринок з підписом "Кошеня, як ти". Так тепер називається одна з робіт на виставці фото, зроблених Максимом. Цю світлину Марія називає однією з найособливіших для неї.
– У четвер зранку він мені надсилав котиків, а вже в обід мені повідомили про його загибель, – згадує Марія.
Спершу рідні не вірили в те, що почули. Однак реальність була жорстокою та трагічною. І попри весь біль втрати, найближчі люди Максима вирішили, що потрібно втілювати мрії воїна у життя. Марія почала з того, що завела собаку породи коргі – саме таку дуже хотів її коханий.
На свій день народження Максим планував відкрити збір на потреби свого підрозділу, щоб кожен, хто хотів його привітати, зробив це донатом на ЗСУ. Однак до 31 січня хлопець, на жаль, не дожив.
Найрідніші люди Максима – мама Ірина та кохана Марія вирішили здійснити ще одну мрію хлопця. Мова йде про організацію виставки його робіт. Однак організація всього процесу, включно з друком фотографій – затратний процес. На день народження Максима рідні відкрили збір для втілення цієї мрії.
З поміччю небайдужих та за допомогою власних ресурсів, рідні Максима разом з його друзями організували першу виставку в його рідному місті – Ковелі. Друга виставка відбувалася у рідній для Максима Острозькій академії.
Третю виставку за підтримку Благодійного фонду Сергія Притули відкрили у Києві. 2 червня уже четверту виставку "Небесний фотограф" відкрили у Львові. Її кожен охочий може побачити до 3 липня у Палаці Мистецтв на вулиці Коперника.
На виставці у Львові є змога придбати фотороботи Максима, листівки, наліпки, худі та футболки із його фото. Частина коштів від продажу буде перерахована до Благодійного фонду "Янголи Азову".
Однак на цьому робота не зупиняється. Виставку відкриватимуть і в інших містах, зараз тривають перемовини. І це справді велика виставка – майже 200 світлин, зроблених під час повномасштабного вторгнення і кожна особлива. На них можна побачити військовий побут та будні наших воїнів. Наприклад, у Максима є кілька знімків з Нового року – фотограф зафіксував моменти, як його побратими зустрічали 2023-тій та дивилися звернення президента. Однак з погляду звичайного відвідувача виставки найбільше уваги привертає ялинка з автоматів.