До лав ЗСУ молодший сержант Андрій Іщик став на початку травня 2023 року. Службу проходив у 24-ій окремій механізованій бригаді імені короля Данила. Поліг 24 липня під час ведення жорстоких боїв з противником на Донеччині – отримав несумісні з життям поранення внаслідок мінометного обстрілу. Через два тижні йому виповнилося б 47.
Поховали воїна з усіма почестями 27 липня на кладовищі у Маневичах. Плакало небо, плакали рідні, друзі, побратими, жителі громади, які прийшли провести відважного захисника до місця вічного спочинку. Пом’янули його й земляки, які не змогли приїхати на похорон, пише газета «Полісся».
В Осівцях Андрій мешкав лише кілька перших років свого життя. Пізніше з батьками та старшою сестрою оселилися на малій батьківщині мами. Однак хлопчина час від часу навідувався до родової колиски та рідні на Камінь-Каширщину. Тож тут його не забули.
«Спокійний, поміркований, виважений. Поки мав менше своїх родинних клопотів, часто навідувався в Осівці. Ріс у хорошій інтелігентній сім’ї: мати працювала в лікарні, тато в лісгоспі. З молодих літ Андрій працював у Маневицькій виправній колонії, тож рано пішов на пенсію. Але без діла не сидів, постійно шукав різний підробіток – від будівництва до лісопереробних підприємств. Адже підростало двоє синів, хотів подбати про їхнє майбутнє заздалегідь.
Та вже не зіграє весілля старшому Сергієві, не прийде на шкільний випускний до молодшого Максимка… Осиротіли діти, овдовіла дружина Людмила, не стало у Надії Ілларіонівни, яка два роки тому пережила смерть чоловіка, тепер ще й єдиного сина. Сумуємо і ми, адже він – частина нашого роду, наш земляк, наша юність. Він – патріот та достойний син України, наш захисник. Низький уклін йому за подвиг! В цю гірку мить розділяємо важке горе з рідними та схиляємо голову в скорботі. Нема вже нашого Андрія, нема вже й тієї осівцівської хати, у якій він робив свої перші кроки, але пам’ять про нього ніколи не згасне…», – каже двоюрідна сестра полеглого воїна Людмила Митчик.
Іванна ГАЙДУЧИК.
Фото із сайту Маневицької селищної ради.