Із початком повномасштабного вторгнення росії, до Волині, як і в багато інших центральних і західних областей України, приїхало чимало українців, чиї регіони більше постраждали від війни або були окуповані. Згідно даних, оприлюднених Волинською обласною військовою адміністрацією, їх уже понад 68 тисяч. Найбільше їх розмістили у обласному центрі (Луцьку) та передмістях, а також у прикордонних до Польщі громадах.
Про це повідомляє проєкт «Медіаграмотність у регіонах України».
Частіші контакти волинян із новоприбулими внутрішньо переміщеними особами (ВПО) спричинили поширення стереотипів щодо їх мови спілкування, культури водіння, небажання працювати, переховування від мобілізації, марнотратності, «мажорів», «колаборантів» тощо.
Проєкт «Медіаграмотність у регіонах України» разом із експертами розібралися, як народжуються ці стереотипи, як боротися із ними та як допомогти переселенцям коректно і ефективно інтегруватися у волинські громади.
Відмінності між українцями з різних регіонів стираються через повномасштабну війну, — соціологиня
Валентина Любчук — кандидатка соціологічних наук, доцентка кафедри політології та публічного управління Волинського національного університету імені Лесі Українки. Вони разом з колегами нещодавно розпочали роботу в рамках проєкту «Багаторівневе управління гуманітарною кризою, спричиненою російською агресією проти України на прикладах діяльності в Люблінському воєводстві та Волинській області». Цей проєкт зокрема передбачає соціологічні дослідження щодо ставлення та підтримки внутрішньо переміщених осіб з боку держави, волонтерів тощо.
«Я думаю, що тема вирішення проблем ВПО, яка актуальна зараз, буде актуальна ще декілька років, навіть за умови, що бойові дії завершаться найближчим часом», - розповідає Валентина Любчук
Читайте також: Коли в тебе немає зубної щітки. Як швейцарці допомагають переселенцям на Волині
У питаннях щодо відмінностей між волинянами та мешканцями інших регіонів вона посилається на дослідження соціологічної групи «Рейтинг».
«Раніше у нас були чіткі відмінності стосовно політичних, релігійних уподобань, культурних особливостей. Чому вони були? По-перше, так склалося історично. Різні області України в минулому належали до різних держав, і це одна з причин таких відмінностей. Зараз відмінності стираються. В першу чергу у ставленні до росії, до їх збройної агресії. У всіх регіонах спостерігаємо зростання ненависті до росії як нашого ворога майже до 100%. До білорусі ставляться до 90% негативно», — розповідає соціологиня.
«У всіх регіонах спостерігаємо зростання ненависті до росії як нашого ворога майже до 100%», - соціологиня Валентина Любчук. Фото автора
Для того, як ставляться волиняни і ВПО один до одного поки бракує даних, бо системні дослідження на цю тему на Волині поки не проводилися. Натомість подібне дослідження вже провели на Львівщині.
«Там чверть опитаних все ж відзначили, що проблема в мові. Тобто певний бар'єр у питаннях мови є. Але все ж таки до 70% російськомовних переселенців переходять на українську мову. В нас, на Волині ситуація трошки відрізняється від Львівщини. Можливо ми більш толерантні до переселенців», - каже Валентина Любчук.
Вона радить волинянами не вішати ярлики на ВПО загалом:
«Люди бувають різні. І умовно «корінні» мешканці також вчиняють злочини чи мають девіантну поведінку».
Читайте також: З фронту в тил. Як бізнес з гарячих точок переїздить до Нововолинська
Нині Волинський національний університет, як і багато інших установ проводить заходи щодо адаптації для охочих внутрішньо переміщених осіб, насамперед для студентів, які перевелися навчатися у туди.
«В нас в університеті проходить активна адаптація для тих, хто хоче. Дають можливість вивчити українську мову, створили історичний клуб для тих, то бажає глибше знати нашу історію. Загалом адаптація відбувається, особливо це стосується дітей», - каже Валентина Любчук.
Читайте також: Вступ і війна. Чого чекати від волинських університетів
У одному із досліджень згаданої групи «Рейтинг» мешканців різних регіонів запитували за так званими ідеологічними маркерами, тобто їх ставленням до історичних подій, мови, культури, тощо.
Зокрема одним із таких питань є ностальгія за розпадом СРСР. Справді, на Сході України навіть після початку повномасштабної агресії росії 18% опитаних відзначили, що жаліють за цим. Проте цей показник у рази менший за схожий показник населення росії, де за СРСР у грудні 2021 року жаліли 63% населення.
Інфографіка соціологічної групи «Рейтинг»
Абсолютна більшість опитаних у всіх регіонах України підтримали визнання дій російських військ в Україні геноцидом, заборону георгіївських стрічок, заборону використання симолі «Z» і «V».
Таким чином, ми бачимо, що в жодному з регіонів України не домінують прихильники росії чи люди, які ностальгують за радянським союзом. Навіть на сході України таких абсолютна меншість.
Інфографіка соціологічної групи «Рейтинг»
Стереотипи щодо ВПО і «українізація» російськомовних, — поради психологині
Марина Іслам - психологиня, гештальт-консультантка, системна розстановниця. Нині вона працює у програмі психологічної підтримки в рамках платформи «СпівДія», яку створили волонтери та держава для підтримки ВПО.
«Спочатку «СпівДія» тут функціонувала як гуманітарна допомога. На базі Молодіжного центру Волині сформувався Хаб «СпівДія». В кожній області є свій хаб - працюємо, як єдиний організм. Ми представляємо місто Луцьк», — розповіла Марина.
Вона приєдналася до програми як психологиня для надання психологічної підтримки внутрішньо переміщеним особам та цивільному населенню Волині із початком повномасштабного вторгнення росії.
«Спочатку, відверто кажучи, було страшно. Я таких ситуацій та таких клієнтів ще не мала. Бувають історії дуже складні, де людина одночасно переживає багато втрат. Тому я змінила фокус своєї роботи: людина приходить, в першу чергу, до людини за підтримкою. Що я вмію добре робити», — зізнається психологиня.
Тим не менш, у її практиці досі ВПО не так багато, як можна було б очікувати:
«Якщо за програмою в мене 8-9 клієнтів на тиждень, то з них лише 2-3 внутрішньо переселені».
Одна із причин цього: далеко не всі доходять до спеціаліста. Часто люди дбають у першу чергу про вирішення матеріальних та побутових проблем і відкладають психологічні на другий план. Або ж їх «психотерапевтами» стають рідні чи друзі - це нормально.
Психологиня Марина Іслам працює із внутрішньо переміщеними особами в рамках платформи «СпівДія». Фото автора
Ми попросили Марину Іслам поділитися ключовими порадами та ключовими «табу» в спілкуванні з внутрішньо переміщеними особами.
1. Кожна людина — унікальна та зі своєю історією
За словами Марини, повністю уникнути стереотипів не вдасться, бо так схильний працювати наш мозок. Проте у ставленні саме до людей вони часто можуть нашкодити:
«В нашому випадку — кожну людину варто розглядати індивідуально, а не вішати ярлики «донецьких» чи «переселенців» як протиставлення «нашим» загалом. Якщо людина, яка пережила травматичні події, готова ділитися цим, це допомагає краще пережити стрес та адаптуватися до нових реалій».
У практиці їй доводилося стикатися із ВПО з різних регіонів, які були дуже різними людьми, тому точно не заслуговують на загальний «штамп». Зокрема це чимало людей із Київщини.
Читайте також: «Вбивали за дзвінок до рідних»: переселенки з Київщини про життя в окупації
«У них часто спостерігається досить розвинутий емоційний інтелект, «м'які» навички. Багато хто із них зберіг роботу, хто може, працює онлайн. Також багато хто із них не заповнює форму для отримання безплатної підтримку за програмою. Вони хочуть оплатити, адже дуже цінують чужу працю. Ці люди найбільше горюють навіть не так за своїм будинком чи якимись матеріальними речами, як за планами та мріями, які мали до повномасштабного вторгнення, за тим оточенням, якого в них зараз немає, за можливість здійснювати вибір, який, у певній мірі, в них відбирає російська агресія», - розповідає Марина.
2. Недоречні жести та фрази, якщо в людини може бути психологічна травма
Повномасштабна війна стала значним потрясінням для багатьох. Тому цей стрес може у декого розвинутися у посттравматичний стресовий розлад (ПТСР):
«Людина після такого зазвичай переживає гострий стрес ще місяць — два. Посттравматичний стресовий розлад можна діагностувати від трьох до шести місяців».
Якщо ви підозрюєте, що це могло трапитися із вашими близькими чи тими, з ким доводиться спілкуватися, в першу чергу не варто брати на себе забагато відповідальності за допомогу їм.
«Якщо у людини вже посттравматичний розлад, із нею непідготовленій людині буває дуже складно спілкуватися. Не завжди можна спрогнозувати, що для цієї людини стане тригером, яке слово, чи жест, чи ситуація поверне травматичні спогади. Тому тут краще порадити звернутися до професіоналів. Зараз немало організацій, які надають таку допомогу безплатно у зв'язку із повномасштабним вторгненням», - радить Марина Іслам.
Однак, є речі, яких не варто робити. В першу чергу, не можна без дозволу людей обіймати і торкатися. Це може викликати непередбачувану реакцію. Травмована людина може навіть ударити або ж промовчати, але переживаючи при цьому дискомфортні відчуття.
Інша проблема — недоречні фрази. «Часто, коли хтось ділиться із нами своїми проблемами, ми кажемо банальну фразу: «не переживай, все буде добре». Поставте себе на місце цієї людини. Ви ділитесь переживаннями, у вас сильні емоції, і вам кажуть: «Не переживай». Це тільки може призвести до знецінення, замкнутості, самотності в своїх проблемах. Узагалі, коли людина вже ділиться тим, що їй болить, це вже значний прогрес. Іноді важливо просто активно слухати, обережно розпитати більше. Головне не знецінювати людину фразами «Не переживай, все буде добре» і «Час лікує».
Також часто ми кажемо: «Я тебе розумію». Розуміти - це інтелектуальна функція. А людина ж емоційно переживає, може включатися, навіть тіло. Тому краще сказати: «Я тобі вірю». Важливо враховувати, що дві людини можуть переживати однакові травматичні події, але кожен по-своєму. Тому навіть якщо ви також пройшли через якісь випробування, ви не завжди можете зрозуміти іншого», - радить психологиня.
Ще одне стандартне запитання волинян до ВПО: «Ну, як вам у нашому місті? Як вам на Волині?»
«Ми ніби напрошуємося на комплімент, що нам скажуть, ніби їм дуже добре. Багато з них би сюди не приїхали, якби їм було так добре. І тут вони вимушено переселені. Тому таке питання є не зовсім коректне. Проте мої клієнти його нерідко чують від волинян. Якщо вже справді цікаво, краще задати більш відкрите питання: «Як вас зустріла Волинь?», - пояснює Марина Іслам.
3. Іноді «що нас не вбиває, робить нас сильнішими»
Проте далеко не всі, хто виїхав із зони бойових дій чи пережив сильні потрясіння загалом, будуть психологічно травмовані.
«Навпаки, ми зараз спостерігаємо, що деякі люди отримують посттравматичний ріст. Тобто правило «Що нас не вбиває, робить нас сильнішим» для частини людей працює», - каже психологиня.
«Українізувати» варто, але ніхто не любить зверхності і повчання
Однією з головних причин конфліктів та булінгу може бути мовне питання. Волинь - один із найбільш україномовних регіонів України, тому засилля російської мови та культури тут дещо менше, ніж деінде. Проте коли ви переконуєте когось спілкуватися українською, або прийняти будь-які інші «місцеві» звичаї чи правила, не варто робити це агресивно та зверхньо, адже це може викликати зворотну реакцію.
«Варто бачити перед собою не просто людину, яка спеціально порушує правила чи спеціально розмовляє російською тобі на зло. Це людина зі своєю історією, яка росла в іншому середовищі. Звичайно, якщо ви хочете попросити чи дати пораду, це можна робити. Але важливо підібрати необхідну форму. Зрозуміло, що ніхто не любить жорсткої критики і зверхніх настанов. Це можна зробити адекватно, допомогти людині тут адаптуватися і налагодити своє життя», - радить психологиня.
Текст: Бугайчук Антон