Волинські нардепи ініціювали закон про визнання депортованих

24 вересня Верховна Рада України прийняла у першому читанні законопроект про визнання депортованих з території Польщі українців. Йдеться про примусове  виселення 1944-1945 років.

Ініціаторами «Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання депортованими громадян України, які у 1944-1951 роках були примусово переселені з території Польської Народної Республіки» стали народні обранці Вячеслав Рубльов, Валерій Стернійчук, Орест Саламаха (фракція «Слуга народу»), Олександр Юрченко (позафракційний), Ірина Констанкевич, Ігор Гузь та Тарас Батенко (фракція «За майбутнє»).

Проект закону зареєстровано за №2038. Він передбачає, що Україна визнає депортацію осіб українського походження з місць їх постійного проживання на території Польської Народної Республіки на підставі рішень, ухвалених органами колишнього СРСР та Польської Народної Республіки у період 1944-1951 років, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, та визначає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб одним з пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства.

Депортованою визнається особа, яка набула громадянства України і належить до осіб українського походження, які були примусово переселені (що супроводжувалося вилученням майна, встановленням режиму спецпоселень і обмеженням політичних, соціальних, економічних і культурних прав) з місць їх постійного проживання на території Польської Народної Республіки, мають громадянство України і яким видано посвідчення депортованої особи.

У проекті закону передбачено, що Україна гарантує громадянам компенсацію матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок депортації. Так, матеріальні та моральні збитки підлягають відшкодуванню у розмірах та порядку, встановлених Кабінетом Міністрів у вигляді щорічної разової матеріальної допомоги.

«Це ще один злочин комуністичних режимів проти людини, проти українців. І ми зробили перший крок не лише до моральної, а й матеріальної компенсації», - зауважила нардепка Ірина Констанкевич.

«Ми маємо відшкодувати моральні та матеріальні збитки, передбачити соціальні пільги для людей, що постраждали внаслідок депортації», - зазначив нардеп Вячеслав Рубльов.

Загалом примусово виселено було 700 тисяч українців.

Свого часу Вячеслав Рубльов в інтерв’ю «Першому» розповів, що історія з депортацією 1944-1951 років безпосередньо стосується історії його родини. Це також спонукало його ініціювати визнання депортованих на рівні держави.

«Про пільги для моєї родини, звичайно, не йдеться: бабусі вже багато років немає. Але йдеться про справедливість по відношенню до тих людей, яких не так багато лишилося. Я - про реально переселених, які тоді були ще дітьми. Перш за все, ми мали б визнати той факт, що їх навмисне перевозили і переселяли. Це важливо, щоби громадяни розуміли, що їхні країна відстоює своїх людей, що вона переживає за етнічних українців, які були переселені.

Моя бабуся Ніна - українка, проживала у селі Варешин, на Холмщині. Там ще лишилися могили нашої родини. Колись ми частіше туди їздили, був навіть у мене такий період, коли я очолював товариство «Холмщина молода». Бабуся побувала у своєму селі ще за часів СРСР, коли відбулося перше послаблення режиму і була така змога. Вже напочатку незалежної України до неї в гості приїздили ті українці, які лишилися в Польщі. Для нас то були «поляки», бо вони спілкувалися польською. Тоді я був дитиною і якось у те все сильно не вникав.

Вона встигла закінчити училище (колись ми з мамою проїжджали повз училище, де вчилася бабуся, маємо навіть фото з періоду її навчання), вийти заміж, й уже вагітною змушена була лишити свою рідну землю, в товарняку її, вагітну, з рідними перевозили на терени України. Потім вони, як і всі, повернулися ближче, на Волинь. Але частина нашої родини взагалі потрапила в якісь миколаївські степи. Пригадую, як вдома розповідали історії про те, як там було важко з водою, як вони чекали дощу і розставляли посуд, щоб зібрати дощову воду…

Ми ж знаємо, що багато людей і до сьогодні тримають документи, які свідчать про те, де вони жили, що в них забрали, що вони перевозили. Думаю, що Польща на сьогодні вже нічого не повертатиме. Але українська держава повинна надати цим депортованим людям пільги. Це невелика кількість українців, ми повинні їх шанувати та підтримати і шанувати пам'ять про ті події», - розповідав обранець.

У недавній публікації в рубриці «Своя історія» «Перший» розповідав про долю 88-літньої Лідії Приходько із села Садів Луцького району. Вона розказала журналістам свою драматичну історію депортації. До сьогодні баба Ліда зберігає скриню та хустку, яку родина привезла з собою з рідного села Радостів Грубешівського повіту (Польща). Тримає у згорточку і світлини подруг, з якими товаришувала у селищі Нью-Йорк на Донеччині, куди приїхала товарняком після виселення і яке родина залишила через злидні. 

9 вересня 1944 року була підписана так звана Люблінська угода між УРСР та Комітетом Національного визволення  «Про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР». У серпні 1946 року поляки оголосили підсумки виконання обумовленого в угоді: до УРСР вивезли 122 452 українські родини (482 107 осіб) або 96,8 % всіх українців Польщі. 

Історію однієї депортації читайте тут: 

 

 


#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина Якою буде погода на Волині найближчими днями
Наступна новина У Луцьку змінять рух транспорту через ремонт проспекту Соборності
Схожі новини