Володимир Вакін народився в сім’ї офіцера та службовця, але шляхом батька та діда не пішов. Обрав служіння Богу та людям. Зараз він є протоієреєм та ректором Волинської православної богословської академії, де викладає церковне право. Але професія рідних на нього таки вплинула: у розмовах часто порівнює буденні чи духовні речі зі службою військового.
Каже, що виховання в академії часом подібне до вишколу на плацу, бо деякі істини можна осягнути тільки потом.
Дружину священика зіставляє з дружиною офіцера. Мовляв, обидві будуть змушені жити там, де служитимуть їхні кохані, навіть якщо тих часто перекидатимуть з парафії на парафію чи з однієї військової частини в іншу.
Володимир Вакін говорить спокійно, багато жартує. «Перший» зібрав найцікавіші вислови з бесіди із протоієреєм.
«Ми – картина, яка декілька разів домальовувалась і її треба розчистити, щоб побачити оригінал».
«Якщо у людини все добре, але вона ходить сумна, значить вона не має ні відчуття життя, ні щастя, ні вміння подолати проблеми. Це людина сама себе не знає. Якщо ти православний, то чому ти не радісний? Значить ти не до кінця знаєш православ’я. Значить ти не відчуваєш тієї благодаті та внутрішнього спокою».
«Якщо людина почне все їсти, вона перестане відчувати смак. Якщо людина має міру стримання, то тільки в цій мірі стримання вона може відчути смак. Свобода полягає не в тому, що людина хоче вживати наркотичні засоби і вона їх вживає. Це коли вона хоче вживає, хоче не вживає. Але з наркотиками так не буває: ти або маєш залежність, або ні. Свобода має вивільність. Навіть якщо людина має якісь обмеження в їжі чи одязі, то треба себе перебороти, щоб отримати цю свободу».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Старовинні книги VS новітні технології: як у Луцьку навчаються на священиків. ФОТО
«Сповідь у нас – це лікування, а іноді можна почути, шо це покута, сатисфакція. Що таке сатисфакція? Це задоволення. Це нібито Господь образився на твій вчинок і ти повинен зробити добрі справи, щоб Його доброту залагодити. Ми з цим не можемо погодитись. Господь не може ображатися, бо Він незмінний. І ці розрахункові схеми з Господом – це людське. Гріх віддаляє тебе від Бога. І якщо є епітимія (церковне покарання, – Авт.), вона має бути, як пластир на рану. Треба робити річ, яка протилежна до твоєї слабкості. Якщо ти скупий, то давай комусь милостиню. Любиш поїсти – то не повечеряй. Лінивий – іди попрацюй. Тут теж треба сила волі».
«Європейські нації ніби заможні, але вони з такою зверхністю. Вони думають, що правильно до речей ставляться. Інших повчають, які шлюби створювати. Але проста арифметика показує, що за 30 років та сама Голландія, Франція і Німеччина буде у меншості. А ще за декілька років може і нації не бути. Зараз вони ніби на коні, але через те, що ними діє гордість, Господь у них забрав розум, і скільки вони помилок допускають у своєму розвитку. Яка мета їхнього життя? Земне задоволення? То вони зараз насолодились, показали свою могутність земну, але не більше. За 50 років їх ніхто не згадає. Тому ми повинні правильні основи закладати, щоб на нашій землі були українці, народжувались діти, було правильне виховання і пошана до батьків, щоб вони не здавали їх до будинку престарілих. Це цінні речі. В цьому держава має бути також зацікавлена, не тільки церква. Тут суттєво навчити робити добро. Добро – це робити правильну річ своєчасно. Цього не так легко навчитись. Можна робити добрі речі, але не своєчасно. Вони не приносять ніякої користі, бо мотивація неправильна».
«Зайнятість – це боротьба з гріхом. Нема часу думати про гріх».
«Всі люди однакові: вони хочуть щастя. Завдання церкви – дати оцей смак щастя. Скільки людей бояться тишини. В машині – музика, вдома – телевізор, радіо, а просто в тишині 5 хвилин посидіти… Людина себе не знає. Це катастрофа в духовній площині. За кордоном психологи дуже популярні, бо за те, щоб людей вислухали, платять великі гроші. А в нас є священики, які не тільки вислухати можуть, а ще й дати лікування, яке має основу, багатовікову практику і благодать Божу. Оця благодать лікує. Навіть якщо священик за людину помолиться, Господь їй дасть відповідь. Але це треба любити людей. Є такі священики, які, як помирають, їх цілі села проводжають».
«Коли молодь фарбує волосся – це ж не проблема в кольорі. Проблема в іншому. Людина себе шукає, чи виражає, чи хоче утвердження. Дуже часто наші люди живуть напоказ, себе не знаючи. Людина виставляє свої фотографії у соціальні мережі і чекає реакції. Вона до кінця може не відчувати справжність життя та емоцій. Залежна від людей, від їхньої думки. Тоді вона може дійти до того, що житиме псевдожиттям».
«Коли один одному допомагаємо, ми один одного розвиваємо, бо насправді особистість може виразитись тільки через когось. Сам у собі ти стаєш егоїстичним, а коли спілкуєшся з іншими, через іншу особистість ти розкриваєшся, пізнаєш себе».
«Маєш відповідь на молитву, адже це не монолог, а діалог, – значить ти на правильному шляху. Немає духовного досвіду – значить ти помиляєшся».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Столітні книги та рухливі стелажі: у Луцьку є унікальна бібліотека. ФОТО
Текст: Наталя ХВЕСИК (Перший)
Фото: Роман ДОМБРОВСЬКИЙ (Перший)
ПЕРЕДРУК ЗАБОРОНЕНИЙ.
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.