«Нас стерли з інтернету». Провали успішних лучан

У Луцьку вперше відбулась вечірка у форматі Fuckup nights. Це міжнародний рух, учасники якого розповідають про свої факапи (сленгове слово, що означає «провали») у професійному житті. Fuckup nights сім років тому заснували айтішники у Мехіко, яким набридли «стандартні» заходи, де лише діляться успіхами. Відтоді зустрічі в такому форматі проводять у понад 90 країнах.

Першу вечірку у луцькому івент-холі Passage Interdit організувало об’єднання ProBusinessHub.

Своїми невдачами ділились радіоведуча та ведуча фестивалей Вікторія Жуковська, менеджер проєкту «Забіяка BBQ Food truck» Сергій Капацина та співзасновник IT-компанії DevBranch Богдан Артемчук.

«Міряйте ширину дверей, перш ніж купувати обладнання»

Сергій Капацина, ресторанний менеджер, керівник проєкту «Фудтрак Забіяка BBQ»:

«Перша моя історія з Севастополя. Якось ми відкривали м’ясний ресторан, фішка якого – страви, приготовані у вугільній печі. Відкривались на початку грудня, коли сезон корпоративів, а відповідно – багато замовлень. Але через перебої в поставках піч вчасно не пройшла. Кілька тижнів викручувались стравами з духовки, салатами, супами і от 29 грудня нарешті приходить піч.

Важить вона 380 кілограмів. Шестеро людей починають заносити і тут виявляється, що ширина дверей – 90 сантиметрів, а пічки – 100. Вона просто не пролазить. Починаємо розбирати, але нічого не виходить, бо корпус суцільний.

Виникла ідея просунути піч через вікно, але було одне але – воно на висоті 1,8 метра. Довелось викликати майстрів, які зняли скло. З горем навпіл підняли ту піч, подряпали її, звичайно. Люди вже знімали процес на телефони, реготали, але найепічніше – коли все завершилось, гості ресторану почали аплодувати, як в театрі.

Все закінчилось добре, але тепер я завжди спочатку запитую ширину дверей, а вже тоді шукаю обладнання».

***

«У мене є 3-4 історії, пов’язані з тортами і їхніми доставками. Одна з них трапилась в Севастополі. Замовники, які святкували у нашому закладі весілля, попросили з’їздити в інше місце і забрати торт. У нас був автомобіль Жигулі – всі знають, що навіть натяку на кондиціонер у ньому немає. Літо, спека. Приїжджаємо на вказане місце і бачимо їдальню дитячого садочка. Заходимо, працівниця показує на старий радянський холодильник. Беру торт і розумію, що на підносі – калюжа води. Пів ночі з холодильника, напевно, капало. Працівниця кухні відразу: «Я тут взагалі ні до чого. Мені сказали віддати – я віддаю». Телефонувати молодятам, які десь фотографуються – теж не варіант. Думаю, приїдемо на базу, розберемось.

Щоб ви розуміли – це 2011-рік. Відповідно торт весь обліплений масляним кремом – листя, квіточки і на вершечку лебеді. А в мене колега була з гарним пишним бюстом. І в один прекрасний момент, коли я вчергове пригальмував, вона таки зачепила лебедя своїм декольте. Так, що шия у нього зламалась. Сміху не було межі. Врешті доїхали. Офіціант забирає торт, несе його на кухню і тут я чую брязкіт металу. Ну, думаю, все – нема торта. Але, виявилось, що нас розіграли – торт був цілий, хоч і зі зламаним лебедем. Його ми успішно відремонтували аерозольними вершками – виглядало, ніби пір’я. Всі були задоволені».

***

«Владимирский централ» з телефону нашого завгоспа чули всі радіослухачі»

Вікторія Жуковська, радіоведуча та ведуча фестивалей:

«Неопущений мікшер – це найгірше, що може бути на радіо. В мене за 15 років роботи таке було 7 разів. Одного разу я поставила якусь пісню «System of a Down», не опустила мікшер і при цьому сиджу підспівую. Чую раптом, що крім пісні в ефірі лунає дівчачий голос, при тому, що беквокалісток у гурту немає. Чули моє підспівування всі».

***

«Найбільший мій факап на радіо «Сім’я і дім» пов’язаний з нашим завгоспом Володею. Володю всі бояться, він там працює, мені здається, з пелюшок. Якщо Володі треба спустити воду з батарей, його ніщо не зупинить. Навіть, якщо ти зачинений в студії. Якось о 18:35 я чемно сідаю читати прогноз погоди і тут одна з ламп починає блимати, як в «Silent Hill».

Заходить Володя, ставить стільчик прямо за ефірним столом, залазить на нього і починає лагодити лампу. Тихо, ні слова не кажучи – він же знає, що йде ефір – треба мовчати. І в цей момент, за 30 секунд до завершення прогнозу погоди, в нього на телефоні починає грати «Владимирский централ». На той момент нас багато людей слухало і мені так було соромно через те, що вони про мене подумали. Відмазки про завгоспа Володю вже не приймались. «Владимирский централ» я до цих пір страшенно «люблю».

***

«На одному фестивалі я загубила туфлі. Красиві, на височезних каблах. Українського виробництва, що важливо. Всю охорону підняли, щоб знайти ті туфлі. А вони спокійно стояли в машині М’яча (М’яч Дредбол – ведучий, напарник Вікторії Жуковської, - ред.). Як вони там опинились, я не знаю, але цю історію мені згадують до цих пір».

***

«Влітку фестивалі бувають часом і щотижня, при чому в різних куточках України. Ти втомився, не виспався, задовбався, але є таке слово – треба. Бувають в деяких музикантів моменти, коли вони виходять на сцену, кричать: «Егегей» і називають не те місто або не той фестиваль. Або виходять, обертаються до нас і такі: «Де ми?». Це дуже некрасиво.

Цього року ми вперше працювали в Черкасах. В Чернівцях раніше я була, а от в Чернігові і Черкасах – ні. Як дехто плутає абрикос з персиком, так я плутала ці міста. Підкреслюю – плутала, більше – ні».

«Нас стерли з інтернету»

Богдан Артемчук, співзасновник ІТ-компанії «DevBranch»:

«Історія створення нашої команди – один суцільний факап. Одного осінньо-зимового вечора в луцькому пабі зібралось п’ятеро хлопців, випили по п’ять бокалів пива, вирішили створити команду і назвати її F5. Це і комп’ютерна клавіша, і кількість людей. Все начебто добре і символічно.

Але перший факап – це те, що ми обрали назву з двох символів. Коли треба зробити CEO-оптимізацію в пошукових системах або вас захочуть знайти в соціальних мережах, це буде просто нереально. Знаходитиме, що завгодно, але не вас. Вас ніколи не знайдуть в якомусь каталозі, бо в пошуку – мінімум 3 символи.

Частково ми виправили це, додавши доменне ім’я WTF (розшифрували його для себе як «What the five? – хто ці п’ятеро?»). Відповідно пореєстрували собі електронні пошти з цим доменом, але це був другий факап. Зареєструвати домен в непопулярній доменній зоні – це автоматично багато проблем в подальшій роботі з клієнтами.

Третій факап – не погуглити, з чим асоціюється ваша назва в інших країнах. Невдовзі після створення команди ми почали їздити на міжнародні конференції. На одній з них сидимо, обідаємо, підсідає чувак і каже: «О, F5? Круто, я біля вашого офісу часто проходжу, я туди навіть на екскурсію хотів піти, але мене не пустили». Каже, що це дуже крута висока будівля. Ми тоді віджартувались, мовляв, хто не знає про луцькі хмарочоси. Виявилось, що 200-метровий хмарочос, найдорожча будівля міста, це офіс однієї компанії – F5 Networks. Багатомільярдна американська компанія на 40 тисяч працівників і це лише один з її офісів.

Звідси випливає четвертий факап. Треба було перевірити, чи ми не порушуємо нічиї права. Власне, ми порушили 12 335 торгових марок, патентів, винаходів і так далі.

В 2017 році, через два роки після заснування, ми вирішили організувати корпоратив і зробити до нього мерч. В нас були білі, сірі і червоні футболки з білим лого. Відгуляли корпоратив, сфоткались, виклали фото в інтернет і через два дні на мою електронну пошту приходить лист від Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Лист – на 14 сторінок А4 зі скріншотами всіх наших постів в соцмережах, сайту. Виявилось, що компанія F5 Networks подала на нас позов і заплатила за це 2 тисячі доларів. В них навіть є чувак, чий обов’язок – закривати менші компанії з таким же іменем.

Він нам потім розповів: «Те, що у вас назва така ж, як у нас, ми бачили. Те, що один з наших департаментів – невеличкий, на 2 тисячі людей, робить те ж, що і ви, також бачили. Але, коли ви запостили у фейсбук фотографію з білим логотипом на червоному фоні, я вже просто не мав права дозволяти вам існувати. Перед цим я пів року за вами спостерігав».

Після цього листа і рішення нью-йоркського суду, що ми порушили їхні права, компанія подає скарги у фейсбук, гугл, лінкедін. Протягом трьох годин нашу корпоративну і мою особисту сторінку у фейсбуці блокують, джемейл одразу заблокував пошту, гугл сказав, що нас немає в пошуковій видачі. За пів години нас стерли з інтернету. Нас ніде не було. Просто стерли. І це – факапіще!

Можна було б спробувати відстояти назву, але – лише на території України і то, це коштувало б нам 40 тисяч доларів. Сумнівна перспектива.

Потім ми пішли в той же паб і поки брейнштормили нову назву, мінімум один учасник одразу гуглив про неї все можливе».


Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.

#БудьПершим — підписуйся на нас у соцмережах:
Попередня новина На війні з Росією загинув боєць волинської бригади
Наступна новина «Гроші університет повинен витрачати передусім на освіту», - Анатолій Шваб
Схожі новини