У шкільній бібліотеці на Волині бережуть унікальні речі зі спадку відомої краєзнавиці, режисерки та фотографки Ірини Левчанівської. Це – книги з її особистої бібліотеки, а разом із ними – зошити, вирізки, малюнки. Ця невелика колекція вражає, бо розказує про людину через речі, які вона любила.
Так, у школі в селі Линів можна погортати книгу поезій Гейне 1946 року, побачити книжку із синьо-жовтою закладкою, яку в радянські роки зробила сама пані Ірина, почитати її улюблені вірші, побачити, як шалено вона любила котів, збираючи вирізки про них у всіх можливих журналах і газетах.
Ці книги і зошити – з луцької квартири Ірини Левчанівської. Та народилася у Линеві на Волині в листопаді 1913-го, у 1939-му змушена була тікати з Линева після арешту матері, з того часу постійно мешкала в Луцьку – у старому багатоквратирному будинку на вул. Глушець. Залишила після себе чимало спогадів, нарисів, світлин та малюнків з історії Луцька та Волині. Померла у травні 2011-го. Похована в Луцьку.
Як сьогодні живе Линів та яка доля спадку сенаторки від Волині у польському сеймі Олени Левчанівської, читайте у репортажі
Як розповідає директорка школи-гімназії у селі Линів Локачинської ТГ Олена Никитюк, раритети передали у школу після смерті Ірини Олександрівни. Саме у цій школі, в тамтешньому музеї донька сенаторки вирішила лишити найцінніші речі родини Левчанівських, які їй вдалося зберегти. Частина документів і записів зберігається у Волинському держархіві, передані туди Лесею Косаковською, яка турбувалася про краєзнавицю до її останніх днів.
За бібліотечкою Левчанівської школярі найчастіше дізнаються, як робили книги-мініатюри. То було ще одне із захоплень Ірини Левчанівської.
«Вона казала, що в неї існує три любові: коти, фільми, книжки. Вона збирала календарики з котами. Вирізала котів з польських, німецьких журналів. Збирала вірші про них. До речі, до останніх днів у неї був кіт Ларик. його знають всі, хто був знайомий з Левчанівською. Любила до нестями все мініатюрне. Переписувала статті. Настільки то була любов», – розповідають у Линеві.
У Луцьку Ірина Левчанівська тривалий час торгувала в книжковому кіоску на вул. Ковельська. Так любила книги, щомала логотип для своєї домашньої книгозбірні.
У книжці за 1978 рік, яка зберігається в Линеві, досі можна знайти синьо-жовту закладку зі стрічок, зроблену пані Іриною.
«Дивіться: книжка радянського часу, але закладка в Ірини - жовто-блакитна. Це ж Сибір пахла, як не знати шо», – каже Олена Никитюк.
Серед раритетів – зошит, в якому Левчанівська вела словничок англійської: вона самотужки вчила англійську мову і записувала слова. Тут же можна побачити і матеріали з історії Голодомору в Україні, які їй друзі надсилали з-за кордону, бо на той час на цю тему було табу.
«У нас не можна було згадувати про Голодомор, але її друзі надсилали їй з Канади інформацію, вона робила з неї такі книжечки, брошури», – пояснює директорка школи.
Із 1939 до проголошення Незалежності Ірина Левчанівська в Линеві не була. Односельчани часто зустрічали її на ринку в Луцьку, де вона продавала хустинки, саморобні берети. Та признавалася до земляків, віталася, спілкувалася, але не приїжджала, поки не проголосили Україну вільною. Вперше побачили Ірину в селі, коли та приїхала на відкриття музею в 1996-му.
Фото: Юлія КОЦЮБА
на одному з ювілеїв
Цікаво: хто його автор?
то і є діалог про любов...
Іноді дописуючи над текстом олівцем версію, яку чула на Волині
Гортаєш – і усміхнутися хочеться...
А от її матір шалено любила коней
Любила робити мініатюрні томики
прихисток найбільші пристрасті доньки «линівської пані».
Не втратити б...