«Нюра!» – Іван Козак несе відро з кукурудзою та жолудями, тарабанить у нього палкою і дивиться кудись у ліс.
Спершу від Нюри – нуль емоцій. Згодом хащі оживають: Нюра зринає на горизонті, за нею – інші.
Десь у квітні-травні щороку Іван змінює кваліфікацію і замість годувати кабанів у вольєрі їхнього лісництва та виконувати інші господарські завдання сідає за кермо пожежного автомобіля: на полях починають бездумно палити траву…
Прибузький лісгосп, до якого і входить Гущанське лісництво, не має виробництва, не заробляє на переробці низькосортної деревини, на європіддонах, щепі та всьому іншому добрі. Тут – свої особливості. Тут роблять ставку на ведення лісового господарства та відновлення лісів. Тут дають роботу Іванові та ще пів сотні людей із сіл Любомльщини і мають середню зарплату, що вища середньої по Волині (у першому кварталі цього року остання на рівні - 13 тис. 821 грн). У середньому висаджують 60 гектарів нового лісу щороку.
Як невеликому «Прибузькому ЛГ», маючи за плечима історію постання з так званого агролісгоспу з багажем усіх проблем після краху колгоспів, розвалів, реформ, вдається господарювати і не пасти задніх, ми з’ясовували на Любомльщині.
Точка доступу – Згорани.
У спецпроекті «Першого» #запорогомлісгоспу розповідаємо: чим живуть лісгоспи.
Згорани. Як все починалося
У минулому – один із так званих аграрних лісгоспів
У 2011-му Волинська область стала першою, де провели реформу в лісовій галузі: так звані «колгоспні ліси», які після розвалу Союзу опинилися в обласній комунальній власності, передали державі. Після 90-х агролісгоспи були у значно гіршому стані, ніж лісгоспи державні.
Історично склалося так, що агролісгоспи (або міжгосподарські лісгоспи) мали і ліс гірший, і бази слабші. Певний час вони підпорядковувалися МінАПК, але це їх не рятувало. Згодом угіддя втрапили у власність громади області. При тому ротації ніяк не впливали на гроші: усі структури платили однакові податки та платежі.
Процес ініціювали на Волині й таким чином всі агролісгоспи стали державними. Подібну реформу провели ще у Закарпатській області. Всі інші мають комунальні ліси.
У структурах цих господарств із роками відбулися реорганізації. І ті колишні агролісгоспи, які були слабкими, мали гіршу матеріальну базу, маленькі площі лісів, стали більш конкурентоздатними. ДП «Прибузьке лісове господарство» - приклад якраз такого лісгоспу.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: Ліс на гроші – не завжди погано. Любомль. ЗА ПОРОГОМ ЛІСГОСПУ
І 29 тисяч гектарів навколишніх лісів
Державне підприємство «Прибузьке ЛГ» було створене в 2011 році. Тоді за розпорядженням Волинської ОДА об’єднали частини лісів ДП «Любомльський лісгосп» і колишнього Любомльського міжгосподарського спеціалізованого лісогосподарського підприємства. Позаяк території, якими опікується лісгосп, простяглися над річкою Буг, назвали його – Прибузьким. У межі Прибузького лісгоспу входить 5 лісництв: Гупалівське, Гущанське, Забузьке, Крушинецьке та Куснищанське. Площа – 27,7 тисячі гектарів.
Буквально кілька місяців керує лісгоспом Роман Колісник. Він очолив підприємство з початку 2021-го. До цього був головним лісничим у ДП «Турійське ЛГ». Це – не перший його менеджерський досвід, за плечима – 11 років саме директорського стажу. Свого часу Роман Колісник очолював лісгосп на Камінь-Каширщині та на Львівщині.
«Планів багато. Плюс тут – колектив: люди такі, що їх довго до роботи просити не треба. Мінус – база. Загалом господарство потребує оновлення, бачу необхідність у реконструкції. А фінансовий стан лісгоспу – стабільний…» - вводить у курс справ директор під час розмови у робочому кабінеті.
Адмінкоманда лісгоспу займає тільки частину будівлі, де він розташований, в іншій – просто живуть люди.
Саме приклади таких дрібних лісгоспів, як Прибузьке ЛГ на Волині й змушують на рівні Києва говорити про доцільність реформування галузі. Наразі це одне з найскладніших завдань, які нині стоять перед лісівниками.
Однак зміни, які назрівають, аж ніяк не стосуватимуться кадрів чи суто господарських процесів. Зміни стосуватимуться адмінструктури: дати поштовх галузі планують через зменшення адмінвитрат. Простіше кажучи – більше ротації керівних посад та підпорядкування. Подібні маленькі лісгоспи є необхідність приєднати до значно більших, таким чином зробити господарювання ефективнішим.
Укрупнення – на часі та очевидне. Про це говорять на форумах, колегіях, у стінах парламенту та комітетів – скрізь, де ця реформа має визріти і вийти на-гора максимально досконалою.
«Думки з цього приводу різні, але всі розуміють, що без реформування немає майбутнього. Сучасний лісівник, у нашому розумінні, - це людина з фаховою освітою і достойною заробітною платою. У його руках - планшет, в який занесені всі необхідні дані: починаючи з виділу, закінчуючи законодавчою базою. Офіс лісівника - це ліс. Контори, немов палаци, давно мають відійти у минуле», – зауважував нещодавно голова Держлісагенства України Юрій Болоховець.
Найперше і найголовніше, запевняють,– посилити найнижчу ланку: саме лісництва.
«...Одне з найскладніших рішень,але необхідне. Економічними перевагами таких дій стане зменшення адміністративних витрат та собівартості продукції, забезпеченя можливостей для модернізації лісогосподарського виробництва, зростання продуктивності праці, підвищення ефективності виробництва підприємства та рентабельності виробництва. Зрозуміло, що цей процес повинен відбуватися одночасно зі зміною податкового навантаження лісогосподарських підприємств», – кажуть у столиці.
Що на низах? На низах же директор Роман Колісник ілюструє роботу цифрами. Завчасно, очевидно, тримає їх під рукою.
16 млн – на лісове господарство, 11 млн – податків…
Рентабельність ДП «Прибузьке ЛГ» торік сягнула 2,9%. Це дало змогу збільшити заробітну плату на 38%.
За словами Романа Колісника, у січні та лютому 2021-го вона сягнула майже 15 тис. грн (точніше – 14 тис. 829 грн), тоді як минулорічна середня заробітна плата була на рівні 10 тис. 718 грн.
Цифри:
Торік господарство зменшило обсяги заготівлі деревини на 2 тис. 843 м куб., а обсяги її реалізації на більш ніж 4 млн грн. Загалом у 2020-му на реалізації тут заробили трохи більше 2,5 млн грн. Попри зменшення обсягів реалізації сума сплачених лісгоспом податків і платежів зросла на 1 млн 335 тис. грн.
У 2020-му Прибузький лісгосп сплатив понад 11 млн грн податків до бюджетів різних рівнів. З них – майже 3 млн грн надійшло у бюджети тамтешніх тергромад.
Господарює лісгосп на території двох громад – Рівненської та Головненської.
Бо навколо – озера і озера
Маленький Прибузький лісгосп на ведення лісового господарства за рік витрачає 16 мільйонів.
«…А заробляє 29-30 мільйонів. Тобто фактично половину того, що заробляємо, ми тратимо на ведення лісового господарства, а є ж ще інші витрати. Якщо проаналізувати, скільки ми заробили і скільки ми витратили, то інша половина – це податки. Вільних коштів на розвиток фактично нема. Але основне завдання виконуємо», - пояснює директор.
Головне завдання – у відновленні лісу та його охороні. З часу приєднання до мережі державних лісгоспів це – незмінний акцент у роботі тамтешніх лісівників. За ці роки (а реформа відбулася у 2011-му) невеликим Прибузьким лісгоспом висаджено 669,2 гектара лісу над Бугом. Торік посадили 77,5 га. Цьогоріч – 60 га.
«У нас так: хочуть, щоб різали менше, і разом із тим хочуть прекрасний ліс. Але так не буває. Загалом ми ріжемо відсотків 40 від річного приросту. Фіни чи шведи ріжуть до 80%. У їхньому розумінні ліс – не камінь, вічно стояти не буде, тому як тільки він доростає до тієї категорії, коли деревину можна використати якомога ефективніше, то її використовують. Разом із тим – там величезні державні інвестиції у відновлення лісу, у нові площі. У нас так само нема жодної площі, яку б лісівники не відновили після рубки. Але відновлюють їх вони власним коштом, за гроші, які заробили. От вловіть різницю», - пояснює Роман Колісник, поки ми разом із ним пробираємося в глибинку.
Одне з ключових завдань місцевих лісівників – зберегти ліси від пожеж. У лісгоспі - один сучасний пожежний автомобіль, інший – трохи давній, але справний. Тут кажуть про те, що чимало коштів вклали у відеоспостереження, торік обладнання для відеонагляду встановили у Гущанському лісництві. Це настільки ефективно і спрощує роботу, що у планах збільшувати кількість камер.
Загалом же, тільки в березні у невеликому Прибузькому лісгоспі через підпали сухої трави лісівники на гасіння загорань виїжджали двічі. З початком весни ця робота – невпинна. Торік на різні протипожежні заходи тут витратили майже 600 тис. грн.
Аби вогонь не дістався лісу вчасно і не трапилося лісової пожежі, працівники господарства виїжджають на гасіння підпалів трави на полях, що межують з лісом.
«Мусимо це робити, хоч поля – і не наші території. Тому зараз уже ведемо перемовини з керівниками громад про співфінансування витрат на утримання пожежних автомобілів. Це було б логічно, бо в принципі лісівники тут беруть на себе клопоти громади», – каже Роман Колісник.
Будні в Гущі
…Села Гуща, Сокіл, Рівне – фактично окраїна Волині, звідти рукою подати до Польщі.
У Гущанському лісництві господарює Анатолій Коц. У лісничого за плечима - 30 років стажу роботу в лісовій галузі. Навколо лісництва добре видно, що мав на увазі Роман Колісник, коли говорив, що господарство, яке дісталося йому в управління, «потребує оновлення». Тут планують реконструкцію адмінприміщення лісництва, впорядковують територію, де з часів колгоспних буднів ще є споруди, які нині вже не використовуються.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «За три роки ми навчилися заробляти більше, як за попередні». Стара Вижівка. ЗА ПОРОГОМ ЛІСГОСПУ
Родзинка цього лісництва - вольєр. 4,8 гектара лісу під Гущею віддали для розведення диких кабанів.
Кажуть, що через африканську чуму, що вирувала у цих лісах років два тому, тут вимерли практично всі кабани. Тому вирощених у вольєрів Нюр, «малИшиків» (так Іван Козак по-домашньому називає малих поросят) та всіх інших традиційно відпускають у ліси.
Інвестувати в дорогу на Сокіл
Дорогою на Сокіл, говоримо про наболіле. Наболіле тут – дорога.
«Я прийшов сюди недавно і вже звик до людей, до роботи, не звик до одного – до доріг. Місцеві дороги дуже незвичні, заплутані, зорієнтуватися непросто», - усміхається Роман Колісник, поки його автівка долає тамтешнє бездоріжжя десь за селом Борове.
Для прикладу, щоб заїхати з Гущі в Сокіл (це села однієї громади) «гугл» прокладе вам маршрут на цілих 53 км. А все тому, що з Борового до Сокола, невеличкого населеного пункту колись Рівненської сільради, а тепер рівненської громади, – дорога хіба лісова. Лісова, грунтова і часто неприступна у сезон дощів. А вона сполучає село з центром громади, по-друге – суттєво скорочує шлях, який часто змушені селяни долати у геть буденних своїх справах.
не звик до одного – до доріг»
Поруч із Соколом – відновлений старий католицький цвинтар села Воля Островецька, на якому перепоховані останки загиблих у 1943-му поляків із навколишніх сіл. Тут часто бувають делегації з Польщі, щороку сюди приїздить чимало істориків, чиновників, просто небайдужих українців та поляків, яким болить історія цих місць. У найближчих планах лісгоспу тут облаштувати рекреаційний пункт, який би слугував не для дозвілля, а для відпочинку людей, які приїздять на цей цвинтар та заходи, що проводяться задля вшанування тих, хто там спочиває…
Дорога тут вкрай необхідна. Лісівники уже домовилися із Рівненською тергромадою, щоб будуватимуть тут повноцінну біло щебеневу.
«У чому складність цієї дороги? Вона місцями наша, місцями – належить громаді. Загалом протяжність 5 км. Лише 2,5 км дороги – на балансі лісівників. Тому будемо робити спільно. Для селян – це дуже важливий напрямок», - пояснює директор лісгоспу.
ЧИТАТИ ТАКОЖ: «А тепер площі після бурштину будемо засаджувати ми». Депутати жартують і садять сосни. РЕПОРТАЖ
Буде – інша
* * *
Серце лісгоспу – в Згоранах. А тому ще одна особливість господарювання (і цей величезний тягар лягає на плечі невеличкого Прибузького ЛГ) – рекреація. Від травня ці місця – улюблені для відпочинку тисяч людей.
Озерна земля (тільки в межах Згоран їх – з десяток), туристична мекка Волині… А тому локації лісгоспу традиційно мають чимале туристичне навантаження. Ще зовсім трохи – і дорога на Світязь, на узбіччі якої і стоїть офіс Прибузького ЛГ, рябітиме від щоденного потоку автівок.
Якщо Бог дасть погоду. А поки лісівники доглядають ліси й приглядаються до територій навколо місцевих озер, рихтуючи до сезону місця відпочинку. Прибирають невтомно. Бо вперто вірять, що рано чи пізно в мізках людей, які лишають за собою там гори сміття, «заговорить» сумління.
Тому і ця робота – теж інвестиція: в нас кращих.
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА