– Я ще не чув сьогодні російської. Це круто, - скаже Євген.
Йому років 19 на вигляд. У нього на футболці написано «Донецьк. Сонце України встає на Донбасі». Він зі Слов’янська. Йому круто, що є місця, де можна пів дня не почути російської. В Україні.
Усі, кого ми намагалися розговорити на «Бандерштаті», казали, що справжній фестиваль почався в суботу.
7 серпня. 14 година. У луцькому парку – людно. На сходах перед центральним пляжем сидить парочка. Їм по 70.
- Йдемо, чого будемо сидіти, - бурчить чоловік, який перед тим умиротворено і непорушно хвилин п’ять не зводив очей з величезного плеса з машин та прапорів одразу за річкою. У нього на спині написано «Dolche Gabbana».
Там за річкою – молодість. На сцені «Бандерштату» - sound check. За нею блищать куполи Пантелеймонівського храму в Рованцях.
Хлопчина років 10-ти пасе п’ятірку корів просто під крайньою новобудовою, сусідкою «Бандерштату». На ній напис: «Продається». Незмінний арт-директор фесту Сергій Мартинюк вже заявив, що наступний «Бандерштат» буде не тут.
- Ой, ідем… - скаже товаришка сивочолого чоловіка з мосту (чи дружина?).
Обоє чимчикують назад у парк. У нього на спині написано «Dolche Gabbana». У тих, хто прямує на вже брендовий волинський фестиваль – написи трохи інші.
* * *
Це – день другий. Що ми побачили і принесли з 15-го ювілейного фестивалю українського духу «Бандерштат». Першого після ковіду.
ЧИ ТАКИЙ «БАНДЕР», ЯКОГО НАМ ХОЧЕТЬСЯ?
Вранці зі сторінки фесту по попереджали про те, що псується погода. І хмарно. І дощі. І з вікна ніщо не віщувало, що буде інакше.
Але до обіду розпогодилося і погода таки довела, що вона – типова волинська: хочу – дощ, хочу – сонце))
Народ повалив на улюблений для багатьох фестиваль. Паралельно Луцьк поринув у плітки про те, що «не той вже «Бандер», «скучний», «тільки одна сцена», «гроші деруть». Та як завше.
Жодна людина з тих, кого ми намагалися розговорити на цій локації, не сказала, що їй щось не так. І всі як один говорили, що найкрутіший «Бандерштат» навіть не музикою, ні. Атмосферою і тим, що безалкогольний.
Читати також: «Бандерштат» стартував. За чим сьогодні йти на фестиваль
…Гутірки над Стиром. Журналіст Руслан Горовий з невеликої і традиційної для цієї локації сцени веде розмову про надважливе, про українські наративи.
- Я ж бачу, що тут творчі люди…
Творчі люди слухають. Іноді задають запитання. Ця локація на «Бандерштаті» завше цікава особливою публікою. Тут на тюках соломи і поміж ними немає тих, кому нецікаво і кому байдуже до тем, які піднімають спікери.
Художник і музикант Юрій Журавель у наметі жваво підписує книжки. За ними невеличка черга.
Юнка років 16-ти читає «Гаррі Поттера» (російською, хм).
«Наш формат» торгує книжками – як пиріжками (чи здалося?).
- Розумієш, найкраще, що можна привезти з подорожі, – то книга… - чуємо раптом десь збоку.
Повертаємо голову на слова: чоловік років 40-ка тримає за руку дівча років 10-ти. У неї під рукою книжка, у нього за спиною – рюкзак з карематом.
Удруге ми зустрінемо цього тата з донькою на вході на територію фесту.
Й не стримуємося…
- Ми з Сум, - усміхається Олександр Лебедь.
Він приїхав сюди зі старшою донькою. Був на «Бандерштаті» у 2017-му. За цей час виросла донька, має напарницю)
- Тут просто моє середовище. Тут виступають всі гурти, які мені подобаються. Тут на гутірках люди, яких мені цікаво послухати. Це місце, де ти можеш відчути себе серед своїх. Я розумію тих, хто каже, що «Бандерштат» цього року інший. Можливо, це через те, що йдеться про одну сцену. Але все норм, тут гурти, які геть вживають на одній сцені і «не конфліктують» між собою. Читав про те, що в планах було запросити «Океан Ельзи»… Нормально ставлюся до цього гурту, але от бачив Юрка Журавля і подумав, що цікавіше було б почуту тут «Оt Vinta» чи ті ж «Антитіла», «Скай», послухав би «Мотанку», «Kozak System», - каже він.
У своєму «сумському» житті він займається справами, що далекі від фестивалів. Держслужбовець. Виконує обов’язки керівника апарату суду і «максимально віддалений від культурного життя». Щоб наблизитися, він приїхав з донькою Марією до Луцька, не пошкодувавши на це ні сил, ні часу, ні трохи днів літа. Живуть у наметі. А найбільше від цього життя кайфує таки 11-річна Марія.
- Я знала про «Бандерштат». Минулого року він проводився онлайн, мені дуже хотілося це все побачити наживо. Найбільше чекаю «Один в каное», ну й завтрашнього виступу від «Жадан і собаки», - щиро, по-бандерштатівськи, усміхається нам Марія.
Ми відпускаємо Олександра на волю. Шукаємо інші історії.
ЙДЕМО НА ЗАПАХ
Станом на 15-ту наметів – густо. Хтось спить. Хтось миє голову. Хтось – миє помідори. Читає книжку. Просто грає на гітарі. Або тільки розкладає свої пожитки. Ніде не помітили білоруського прапора. І не натрапили на білорусів.
…Тут - уже наварили макаронів. Апетитно розкладають у миски.
Пахне смачно: йдемо на запах.
- Аахахах, ви попали. Він взагалі зі Слов’янська, - каже нам киянин Ілля, один із гурту молоді.
- Я справді зі Слов’янська, - старанною і чистою українською додає Євген.
Поруч Оля, яка зі Львова. Оля приїхала з подругою Мар’яною. А ще з ними співачка Настя, яка родом із Житомира, але живе в Києві.
- Що вас об’єднало? – запитую.
- О-о-о-о… - сміються вони.
Найцікавіше у цій компанії – історія, яка їх згуртувала. Смакують макаронами, помідорами і кавою і розповідають, як так сталося, що – разом. Ця молодь познайомилася під час акції на захист активіста і колишнього керівника одеського «Правого сектору» Сергія Стерненка. Разом стояли під прокуратурою, під судом, під адміністрацією президента. Разом приїхали на «Бандерштат». Стерненко теж буде, тільки завтра – на гутірці.
- Ми всі зустрілися 23 лютого, коли судили Стерненка за сфабрикованою справою, - пояснює Ілля. – Наше знайомство було настільки рандомним, що не віриться зараз. Ми з Євгеном просто їхали в одному автобусі. На місці якось так сталося, що скоординувалися. 7 років Сергієві - це несмішно, це пряме політичне переслідування, всі пішли під офіс президента і показали, що він неправий. Отам на акції ми всі і познайомилися. А потім просто почали спілкуватися.
Із усіх фестивалів, які є в Україні, цей – «найпритомніший», каже Євген зі Слов’янська.
- Найпритомніший з точки зору позиції. Тут не можна зустріти оту всю «русню». Не пишіть «русню», це сленг. …Проросійських персонажів. Загалом, сам «Бандерштат» давно себе зарекомендував як поважний фестиваль – своєю історією і репутацією, - пояснює Ілля.
- Хоча м не знаємо насправді, чого чекати, бо вже зустрічали різних кадрів серед тих, які сюди приїхали. Поруч з нами в автобусі були люди, які слухали російську музику, дивилися Поперечного (російський відеоблогер, - авт.). Ми ж їхали сюди з очікуваннями, що цього тут на 99% не буде. В принципі це є. Музиканти на sound check спілкуються російською і нам кажуть, що будуть російські пісні – й нас це, напевне, розчаровує… - надпиває з філіжанки каву Оля зі Львова.
Ми ще трохи говоримо про політичні орієнтири. Дівчата готові нас пригощати макаронами. Потріскують дрова у вогнищі. За такими розмовами на «Бандерштаті» - затишно. Ця молодь в один голос каже, що тут «максимально позитивна атмосфера», «гарні люди», «класно, що безалкогольний»…
- Одне з небагатьох місць, де люди розмовляють тільки українською. Я ще не чув сьогодні російської. Я вам більше скажу: недавно приїхали, а я вже встиг тут познайомитися з двома людьми, і вони обоє з Донецька: ось той намет і он той… - киває убік Євген.
Так, він правий: це круто.
ДЛЯ ВИШНІ ТА… БЕГЕМОТА
Сцена стає гучнішою. До концертів насправді вже далеко, але поле під Рованцями все активніше заповнюється людьми. Тут якось менше вишиванок, ніж зазвичай. Але ж не вишиванках справа.
На фудкорті досмажують шашлики і кукурудзу. Гріє душу барвистий лимонад у бутлях. Ціни вищі, ніж би десь у місті, але геть під силу середньостатистичному гаманцеві.
Тим часом хлопці у сірих футболках і рукавицях старанно визбирують каміння з плеса під сценою: це щоб концерти обійшовся без неприємностей. Цей вечір рихтується увінчати «Бумбокс»…
- Я приїхав з Рівного, і вже не перший раз, - розказуватиме він.
Розкішна борода. Кольоровий кептурик. Тільник. Сережка у вусі. І – максимальна комунікабельність. На «Бандерштаті» нереально зустрітити тих, хто з тобою не говоритиме.
У рівнянина Валерія Бєліцького – чималий фестивальний досвід. Не бачив тільки «Файний Тернопіль», каже.
- Одна з тих причин, чому мені він подобається: тут заборонено алкоголь. Це дуже класно. По-перше, це пропаганда здорового способу життя. По-друге, тут не бачиш людей, які себе неадекватно ведуть. По-третє, репертуар завжди дуже класний. Я помітив, що за останні 7-8 років українці стали більш толерантні, - міркує Валерій.
У мирському житті цей фестивальник – військовослужбовець. У Рівному, каже, «я відомий як Бегемот». У Бегемота - п’яте покоління у погонах. 25 років вислуги. Син – служить і, «думаю, внук теж буде». Зараз працює у рівненському «Будинку ветеранів», опікується соціальною підтримкою учасників АТО.
- Люди у нас хочуть мати все і нічого за це не платити. Треба бути вдячними організаторам і розуміти, що не на все можуть бути гроші. Добре, що вони мають можливість дозволити безкоштовний вхід тим, хто був в АТО. І гуртам треба за щось жити, бо кожна праця має мати ціну. Я не їду сюди, щоб знайти, що тут погано. Я шукаю краще. Ходиш – і балдієш, - сміється.
P. S…
Чим ближче до вечора, тим густішає на мосту. Луцьк підтягується сюди кволо, очевидно, розраховує на вечір. Луг над Рованцями пахне шашликами, димом, серпневим сонцем і вже трошки паленим картопляним бадиллям, як би то й мало пахнути на Поліссі…
Цього дня ми спитали у дівчинки з іменем Вишня, скільки вона відбула «Бандерштатів».
- Ну-у-у… вже десь шість, - блимнула очима та.
Вишні – вісім.
Ось для кого «Бандерштат». І хоча для неї то поки класна нагода погасати, поїсти солодку вату, погратися під останнім літнім сонцем під «мамину музику», вогонь цього фесту вже в її серці. Бо… Бо «ніщо не спинить ідею, час якої настав».
Текст: Олена ЛІВІЦЬКА
Фото: Ірина КАБАНОВА