У серпні 42-го в Луцьку вбили 17,5 тисячі євреїв. День пам’яті загиблих вперше провели в синагозі, яку недавно передали іудейській громаді і яка не так давно перестала бути... спортзалом.
З 19 по 23 серпня 1942 року відбувався розстріл луцького гетто. Тоді біля 17,5 тисяч чоловіків, жінок, стариків, дітей були розстріляні тільки за те, що вони – євреї. Тоді ж нацисти підірвали в місті синагогу.
* * *
Уже кілька років поспіль лучани вшановують пам’ять загиблих євреїв біля стін Великої хоральної синагоги. Цього року вперше – у стінах синагоги, а не біля неї. У травні 2021-го через 80 літ після того, як тут стихла молитва, синагогу передали під опіку іудейській громаді міста.
На заклик іудейської громади міста вшанувати загиблих приходять члени цієї громади, краєзнавці, історики, журналісти, просто лучани, яким не байдужа історія міста. Цього разу на заходах у синагозі були представники влади: Луцький міський голова Ігор Поліщук (котрий не вперше бере участь у цій події) та заступник голови Волиньради Григорій Пустовіт.
У синагозі зауважували: прагнуть, аби річниця розстрілу луцького гето у 1942-му не стала календарною формальністю. Тому зачитують імена жертв і закликають молитися за розстріляних усією громадою міста.
Будівля тільки оговтується від радянського минулого,
яке тривало й 30 років незалежності в Україні
Розпочинав молитву голова правління луцької іудейської ортодоксальної громади «Хабад Любавич» Мойше Меїр Матусовський. У стінах синагоги зачитували імена жертв трагедії. Згодом (уже традиційно) лучани озвучували фрагменти відомих спогадів про розстріли євреїв на Волині.
«У нас є можливість почути звук шофара. Що таке шофар? Це трубний інструмент, звук якого дає змогу відчути, що ще трошки – і почнеться Рош ха-Шана, єврейський Новий рік. На єврейський Новий рік Всесвітній судить, це буде судний день: кому жити, кому - не дай Бог, не зовсім, кому бути здоровим, кому – не дай Бог, не зовсім, кому – багатим, кому – не дай Бог, не зовсім, зрештою – кому бути щасливим. Дай Бог щасливим бути всім. Сьогодні ми поминаємо 26 тисяч тих, яких нема і ніколи не буде...» - каже Мойше Меїр Матусовський.
Але сутінки були для цієї події доречними...
Мойше Меїр розказує про шофар
*Шофар – єврейський ритуальний духовий музичний інструмент, зроблений із рогу. У нього трублять в синагозі під час Рош ха-Шана та в інші особливі дні.
Гучним звуком шофара керівник іудейської громади означив важливість подій, що відбувалися напередодні 19 серпня у стінах центральної синагоги міста. Такою вона була з 17 століття аж до 1942-го. І тільки у 2021-му відновила свій статус, стала пам’яткою, якій повернули її культове призначення. У той же час, залишаючись туристичною родзинкою міста. Хоч до того, аби їй стати справді гідним туристичним об’єктом, ще треба докласти чимало зусиль.
ніж у попередні
«Сьогодні дата, важлива для нашої громади і дуже трагічна для нашої громади. Сьогодні день знищення половини міста Луцька. Знищили жінок, дітей та інтелігенцію, яка не могла працювати. Один мій колега кілька років тому мене запитував: «Ханно, чому ти постійно хочеш повернути синагогу громаді?». Я відповіла, що поки ми не проводили вечорів пам’яті, поки я не вникала глибоко у суть подій, то не усвідомлювала, що більшість же імен загиблих просто невідомі... Ми зачитуємо прізвища – але це тільки частина людей. Відомі імена власників будівель, як в той момент жили в Луцьку. А от хто загинув достеменно, ми досі знайти не можемо, хоча шукаємо в архівах всієї Європи. Я надіюся, що прийде час – і всі імена будуть відомі, що їх можна буде проговорити, щоб пам’ять про них не була стерта з цієї землі», - зауважила членкиня іудейської громади Ханна Матусовська.
Про важливість таких заходів для лучан і про необхідність пам’ятати минуле, аби не повторювалися злочини попередніх епох говорили цього вечора Ігор Поліщук та Григорій Пустовіт.
«Це вже наша п’ята церемонія із вшанування жертв луцького гето. Але це не єдиний захід вшанування жертв часів Голокосту, який відбувається на теренах України, і тим більше – на теренах Волині. З 2011 року завдяки підтримці Мінстерства закордонних справ Німеччини, а також співпраці з Меморіалом убитих євреїв Європи (Берлін) та Українським центром історії вивчення Голокосту (Київ) нам вдається реалізовувати масштабний проект «Захистимо пам’ять» (локальною кураторкою якого на Волині є Оксана Сущук, – авт.). Він покликаний захистити ті місця масових розстрілу, які потребують цього захисту: або на цих територіях смітники, або вони розорюються, або взагалі невизначені. У 2014-2915 році було відкрито декілька меморіалів жертв Голокосту на території Волині. Це меморіали у Кисилині, селах Бахів та Прохід . (...)Маємо вже третю фазу проекту: нам історикам вдалося переконати грантодавців, фонди, що ця робота потрібна, тому сьогодні вже є чимало інших ініціатив. Зокрема, про створення у Берестечку на Волині парку пам’яті, де є не тільки місця розстрілу євреїв, але й місця жертв гето українського походження, місця загибелі військовополонених, поляків. Тому на території Берестечка буде реалізовуватися такий маленький Бабин Яр. Реалізовуються ініціативи у Турійську, Самарах, в інших областях», - каже Оксана Сущук.
Завершили спогадами. Свідченнями тих, хто бачив події серпня 1942 і вижив.
У серпні 42-го розстріляли 17,5 тисячі людей
все ще нагадують про вчорашнє
молитва, благословення дому,
яке традиційно вішали на вході до нього...
Текст і фото: Олена ЛІВІЦЬКА