Хто такий Микола Буліга, більшість волинян дізналися лише, коли він став депутатом обласної ради і почав представляти їхні інтереси у волинському парламенті. Проте, мало хто знає, що за його плечима - 17 років політичної діяльності у різних партіях і переважно у ролі керівника штабів. Будьте певні, що Микола Буліга точно знає, як виграти вибори і йому достеменно відомі усі тонкощі виборчого процесу.
До всього ж має депутат і цікаве хобі – він зводить дерев’яні будинки за давньою поліської технологією. Про це та багато ще цікавого Микола Буліга розповів «Першому» для рубрики «Депутати в темі».
- Вивчаючи Вашу біографію, побачили, що у Вас доволі різноманітне політичне минуле: партія «Реформи і порядок», потім «Наша Україна», «Єдиний Центр» і Радикальна партія, членом якої Ви є досі. Партій багато, але відомим Ви стали лише нещодавно, ставши депутатом обласної ради. Чому вирішили вийти в публічну площину?
- Депутатом жодної ради до обласної я не був, а до Волиньради я балотувався тричі, останній раз – успішно. Попередні рази не можу сказати, що я провально програвав, мені не вистачало зовсім трохи голосів. Я балотувався від «Нашої України», був керівником штабу і поступався місцем більш відомим людям.
А щодо політичних партій, у яких я був, то дозволю процитувати крилату фразу Сталіна: «Гитлери приходять и уходять, а Германия остается». Теж саме можу сказати і про партії, вони змінюються, з’являються, зникають, стають популярними, але люди лишаються ті ж самі. Я вважаю, що важливо залишатися такою людиною, щоб кожна партія хотіла бачити тебе в своїх рядах, але при цьому, щоб друзі, знайомі, колеги не соромилися привітатися з тобою…
- Як ставитеся до людей, які часто змінюють партійну «приписку»?
- Я не страждаю тим, щоб докоряти таким людям, чи засуджувати їхні вчинки, бо на першому місці для мене є людина – хто вона і що вона, а в якій партії – це річ другорядна.
- Чому обрали саме Радикальну партію для своєї політичної кар’єри?
- Те, що Радикальна партія – нестандартна і одіозна я зрозумів, коли вступив в неї. Тодішнього її керівника - Володю Кучера, я знав багато років. Ми не були друзями, але ті люди, які «варяться» в політиці, добре один одного знають. Я вже 17 років займаюся політикою… Кучер, будучи головою волинського осередку Радикальній партії, мав досвід участі у президентській та парламентських кампаніях, але в таких виборах за тебе все вирішують зверху. Поїхав в Київ, дали гроші, поставили завдання, ти на місці сформував виборчі комісії і розвозиш собі «макулатуру».
Місцеві вибори мають свою специфіку – пошук кандидатів, членів виборчих комісії, спостерігачів, багато юридичних моментів і до всього ж Київ не дає ні копійки… Володя в тому досвіду не мав. Я ж очолював багато виборчих штабів. Ми з ним переговорили і я погодився допомогти. Хоча політику покинув ще десь у 2010 році, бо вирішив зайнятися собою та пожити за межами політичного життя, яке мене втомило.
Чому погодився стати керівником штабу Радикальної партії на Волині? Бо мав нереалізовану мету чи мрію – стати депутатом…
- Як досвідчений партійний штабіст, поділіться секретами успішних виборчих кампаній? Що треба зробити, щоб виграти вибори?
- Оооо, треба багато чого зробити (сміється, - Авт.). Згідно з виборчим законодавством, потрібно обрати «правильну» партію, тобто ту, яка подолає бар’єр. Бо ж є багато одноденних проектів, як «Наш край», наприклад, який спеціально створили, щоб пройти і розбавити партійне середовище.
Хоча «Наш край» на сході, в центрі України взяв багато голосів, на Волині ця партія теж отримала непогані результати. Думаю, Кравчук своєю харизмою та ім’ям, а Микитюк своїми грошима їх і витягнув.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Боюся, що Луцьк стане провінційним містечком, - Святослав Кравчук
Так от, щоб виграти вибори, окрім того, що треба обрати прохідну партію, треба ще плідно попрацювати і не лише з виборцями. Впізнаваність кандидата важлива, але є ще багато речей, які дозволяють і невідомому кандидату реалізувати свій шанс стати депутатом, і які не завжди потребують величезних фінансових вливань, як дехто думає, сіючи гроші наліво і направо…
- Рішення обласної ради нинішнього скликання не завжди знаходять підтримку в обласної державної адміністрації і навпаки. Що думаєте про це?
- Свого часу, коли я був в «Нашій Україні», головою Волинської ОДА був Володимир Бондар, а головою обласної ради – Анатолій Грицюк. Так от протистоянням двох гілок влади нинішня ситуація мені віддалено нагадує тодішню. Єдина відмінність - зараз менше політики. Бо тоді ситуація була такою: Грицюк і Тимошенко з однієї сторони і Бондар з Ющенком – з іншої, йшла боротьба по партійній вертикалі, яка переносилась на обласний рівень. Зараз - не так, але оцінку нехай дають люди.
Наведу приклад. Маневицький торфобрикетний завод. Його банкрутують. Гунчик якось обмовився, що він має піти під приватизацію, через це йому не виділяють землі для добування торфу. А як же 400 працівників, їхні сім’ї, діти?Думаю, Гунчик навіть знає прізвище майбутнього власника «Волиньторфу».
Ще одне багатостраждальне підприємство «Волиньприродоресурс». У кожному кутку в Луцьку розповідають, хто, де, кому і чому це не діє. Тому що мають прийти інші люди…
В Києві, в Адміністрації Президента давно розписане майбутнє Волинської області, а те, що робить обласна рада, - не є політикою, це захист інтересів волинян. Я так це для себе розумію і як депутат буду послідовно відстоювати інтереси наших земляків.
- Ви є головою комісії з питань ефективного використання об’єктів комунальної власності. Багато ваших колег по депутатському корпусу кажуть, що комунальні установи лише «з’їдають» бюджетні кошти і їх треба позбутися. Яка Ваша думка?
- В системі господарювання я консерватор, прихильник капіталізму. Якщо чесно, то я проти будь-якої колективної власності. Бо те, що спільне, - нічиє. Не хочу усіх ставити на один рівень, але виходить так, що державне підприємство чи комунальне, - годівничка для їхніх керівників. Проїдьтеся повз будинки цих людей і все стане зрозуміло – як вони «бідолахи» горбатяться на державній службі, і живуть у таких будинках… Мабуть, мають бабусь в Канаді чи ще десь.
Взагалі вважаю, що комунальні установи – це спадок радянського соціалізму, вони – як валіза без ручки: важко нести та шкода кинути. А більшість депутатів обласної ради – люди старшого віку, які не готові щось змінювати у цьому плані.
- То що ж Ви пропонуєте? Позбутися усіх комунальних закладів?
- Ні, я не кажу, що усі комунальні установи непотрібні. Заклади медицини передати у приватні руки? Ні. Я перший виступлю проти цього.
Але шляхом залучення приватного сектора, можна багато чого хорошого зробити для комунальних закладів.
Візьмемо для прикладу психлікарню у Липинах. Цього року приватний інвестор встановив, замість газових, твердопаливні котли. Опалення психлікарні обійдеться бюджету як мінімум на 20% дешевше. Таким чином можна підтримувати ті комунальні заклади, які потрібні волинянам.
Підтримки потребує і онкодиспансер, тубдиспансер, самі приміщення яких у жахливому стані… Ми можемо купувати томографи, апарати УЗД, але якщо там валяться стіни, то який толк для цих лікарень?
- Ваш округ – частина Ковельського району. Які найболючіші проблеми цих територій?
- Я там народився і виріс. А проблеми – такі ж, які і скрізь – дураки і дороги (сміється. – Авт.). Мій округ – це глибинка, де ще залишилися ґрунтові дороги. Я пам’ятаю у дитинстві в наше село взимку хліб привозили вертольотом. Восени і навесні його доставляв бронетранспортер.
Ще коли я був малим, там проводили меліорацію, зараз же природа відвойовує своє, територія заростає лісом.
А якщо серйозно, то в тій частині Ковельського району біда – безробіття, невизначеність, невпевненість, п’янство… Такі реалії нашого життя. Якось був період, що люди почали вертатися в села, але зараз знову всі повтікали.
- А що, на вашу думку, треба зробити, щоб повернути життя в село?
- За нинішніх умов це не відбудеться. Популісти люблять закидати фразами: «Ми відродимо село!» і таке подібне. На жаль, хочемо ми чи ні, але села будуть зникати, перетворюватися в хутори.
Не вирішить проблеми селян створення оптових ринків сільськогосподарської продукції. На нього треба приїхати і продати за тією ціною, яку хоче селянин, який важко відгорбатився в полі, а не робити це за мізер. Тому має бути державна закупівля з твердими цінами на молоко, сільгосппродукцію…
- Знаємо, що Ви займаєтесь бізнесом. Розкажіть трохи про свою справу.
- У мене є підприємство, яке виробляє побутові твердопаливні котли. А загалом я займаюся усім тим, що стосується альтернативних джерела енергії. Для себе, це у мене як хобі, я будую дерев’яні будинки за вдосконаленою поліською технологією, зі справжнього поліського бруса. Збудував вже багато будинків друзям, знайомим. Але роблю це для душі, це творчість для мене… Кожен будинок – це маленький шедевр. Саме з цим пов’язане моє зацікавлення «чистою» енергією, екологією.
Я збудував свій перший будинок, який був повністю автономним від зовнішніх джерел, які надають монополісти. Він із сонячними батареями, вітровим генератором, тепловим насосом… Думав, що будую його собі, а в результаті знайшлися люди, яким це сподобалося і які, як з’ясувалося, мали більше бажання жити у тому будинку, ніж я.
Мене зацікавило, чим можна замінити газове опалення. Україна, Волинь має достатньо ресурсів, щоб бути незалежними від газу.
Добре, що на Волині це розуміють і працюють в цьому напрямку. За моїми підрахунками, економічний ефект для бюджету області від переведення уставнов та організацій на альтернативні джерела опалення – мільйонів 30 в сезон.
- Чому бізнесмени йдуть в політику?
- Я став депутатом не тому, що я був бізнесменом. В моєму випадку – це нереалізована мрія.
- Чи легко в Україні вести бізнес?
- Бізнес в Україні – це мінне поле. Як казав Маркс, держава - це орган насилля над людиною. Наша держава не перестає бути каральним органом і не видно тенденції, що це зміниться в майбутньому. Вона не заохочує, не стимулює, а думає, де б то ще «вщипнути» бізнес.
Великий бізнес, олігархат, перебуваючи у змові з владою, краде, - про це всі знають, але нічого змінити не можна. Малий і середній бізнес – беззахисний. Так, він дає всього 15 відсотків національного валового продукту, але хіба це причина його знищити? З нього годується півкраїни! Але як то кажуть, коли гине одна людина – це трагедія, а коли мільйони – це статистика… Ніхто не задумується над долею середнього чи малого бізнесу.
- Зараз у всіх на слуху Саакашвілі. Те, що він робить, дехто називає цирком, дехто підтримує його. Як Ви ставитесь до цього діяча?
- Чи мають бути грузини в українській політиці? Це перше питання. Далі – що є Україна для її громадян, громадян інших держав, апатридів, тобто людей без громадянства, яким зараз є Саакашвілі. Те, що він робить – це якась Африка, суміш дурості і тупості. Це найдипломатичніше, як я можу відповісти на Ваше запитання…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Виною усьому є та злощасна політика, - депутат Волиньради Михайло Імберовський
- Два роки тому Ваш колега-депутат Михайло Імберовський пройшов тест на детекторі брехні. А Ви б погодилися його пройти?
- Не розумію, для чого було це робити. Заради інформаційного приводу, піару… У мене немає внутрішньої потреби не сходити з телебачення чи з новин. Пройти детектор брехні лише заради того, щоб сколихнути повітря гучними фразами, я не погодився б.
Спілкувалась Ірина Костюк
Фото: Роман Домбровський
Бажаєте читати першим найважливіші новини Луцька та Волині? Приєднуйтеся до нашого каналу в Telegram! Також за нашим сайтом можна стежити у Facebook, Google+ та Instagram.
